Зазвичай коли йдеться про продовольчу безпеку (ПБ), то обмежуються аналізом запасів гречки та борошномельної пшениці, хоча поняття ПБ включає набагато більше складових, скажімо, молоко, м’ясо, риба, цукор, овочі, фрукти й т.д.
Нехай буде гречка
Але, щоб не було суперечки, почнемо з гречки, яка в нашій країні стала політичним продуктом з лівим ухилом, бо під час виборів створює для більшості партій і кандидатів імідж благодійників. І що більший дефіцит гречки, то більша радість і вдячність виборців, які її одержали безоплатно. Можливо, саме тому наші політики загнали традиційний український продукт у глухий кут. За останніх півтора десятиліття площі під гречкою скорочувалися катастрофічними темпами з близько 400 га до 81,6 тис. га у 2020-му й 32,9 тис. га у 2021 році. Щоб перекрити дефіцит, Україна вимушена була імпортувати цей продукт із ближнього зарубіжжя. В основному це результат торговельної схеми, під час якої Казахстан закуповував у Росії необроблений продукт, виготовляв з нього крупу та постачав його Україні. Так що близько 50 - 60% тієї крупи, яка періодично з’являється на полицях магазинів та базарах, має російське походження. Думаю, якщо нашим громадянам про це сьогодні нагадати, то дефіциту гречки в Україні не буде, її просто ніхто не купуватиме. А тому нам потрібна своя гречка, вирощена на наших чорноземах, під нашим сонцем, яка не стане нам поперек горла.
Фахівці підрахували, що для задоволення внутрішніх потреб у народній крупі треба щорічно засівати цією культурою 150 - 160 тис. га та одержувати близько 200 тис. тонн продукту. Торік держава, зважаючи на нарікання аграріїв на те, що ця культура низькорентабельна, запровадила дотацію в розмірі 5 тис. грн у розрахунку на один га. Заявки на участь у програмі подали 655 підприємств, але з’ясувалося, що виділених коштів вистачить, щоб задовольнити лише 30% потреби, тобто кожному мало перепасти по 1,5 тис. грн\га. У результаті програма не спрацювала, а зменшення гречаних площ продовжилося. В нинішніх умовах навряд чи доводиться розраховувати на збільшення дотації, ймовірно, її взагалі не буде, але площі під гречкою можуть збільшитися, бо в дію вступає фактор військової доцільності. Тобто хочеш ти чи не хочеш, вигідно тобі чи не вигідно, але свій посильний внесок у продовольчу безпеку свого регіону мусиш зробити. Військові адміністрації, формуючи продовольчі баланси областей, стали переконливо рекомендувати аграріям переглянути структуру посівних площ у бік збільшення площ під круп’яними культурами, зокрема й гречкою. А якщо з’являться гречані поля, буде й гречаний мед. До речі, один га білого духмяного поля може дати 60 - 100 кг/га цілющого бурштинового продукту.
Хліб усьому голова
Попри вживаність цієї крилатої фрази, нічого кращого ще нікому не вдалося придумати. Хліб – не лише паляниця чи продовольче збіжжя, а збірний образ продукції, яку виробляє аграрій. А тому якщо буде хліб, то будуть кури, гуси, качки, свині, телята корови, сало, ковбаси, молоко та все інше. Ну, й, звісно, пісня. У кількох регіонах тривають бойові дії, а тому, можливо, не вдасться засіяти ранніми ярими 20 - 30% площ, а також провести збирання. Але у 2021 році українські агровиробники зібрали рекордний урожай зерна та олійних — 107 млн т, з яких 33 млн т пшениці та близько 40 млн т кукурудзи. Річне внутрішнє споживання пшениці поглине близько 4 млн т, на потреби тваринництва піде 8 - 10 млн т кукурудзи. Україна у 2021/2022 маркетинговому році експортувала 18 млн т, пшениці, кукурудзи – близько 20 млн т, отже, залишається трирічний запас пшениці й майже дворічний — кукурудзи. Площі озимої пшениці, згідно з висновками науковців, у більшості регіонів перебувають у доброму та задовільному станах. Якщо вивести середнє арифметичне між оптимістичними та песимістичними прогнозами, то вийде близько 25 млн т збіжжя. Дехто з експертів вважає, що площі під соняшником та кукурудзою залежать від того, наскільки швидко вдасться уряду прорубати експортне вікно у Європу, позаяк чорноморські порти заблоковані.
Чи готові аграрії змінювати структуру посівних площ? «Насправді це не так легко, як здається, якщо в аграрія чотирипільна система – ріпак, пшениця, соняшник, кукурудза, то йому перебудуватися на щось інше дуже важко, бо для цього треба поміняти набір техніки, тому кардинальних змін не буде. Тим більше класичних ранніх ярих ми сіємо дуже мало, можливо, відбудеться перерозподіл від кукурудзи до сої. Надто мало часу, щоб люди могли перелаштуватися», — пояснює відомий аграрій Віталій Скоцик.
«А що сіяти? Ну, додамо для споживачів 100 га гречки, але яру пшеницю сіяти не будемо, бо в нашому регіоні вона дає слабкі врожаї. І якщо переглядати сівозміну, то де взяти насіння інших культур? Ми придбали посівматеріал відповідно до нашої програми, точніше давно перерахували за нього кошти, але товар ще не одержали, бо фірми-постачальники зволікали до останнього. Кошти витрачені, як у цих умовах шукати щось нове? Проблем і без цього вистачає: розмінування полів, допомога армії. Всі налаштовані на перемогу й на те, що буде повноцінний експорт…», — каже керівник сільгосппідприємства «Хлібодар» з Сумського району Сергій Карпенко.
Картопляний ресурс
Якщо виробництво першого хліба не завжди залежить від пересічного громадянина, то стратегічні запаси другого, себто картоплі, залежать від нього напряму. Усвідомлення цього викарбуване в генетичному коді українця відтоді, як ця культура з’явилася на їхніх городах. А тому настільки не збільшували б площі під картоплею промислові господарства, частка городників у загальному обсязі виробництва все одно становитиме понад 90%. Щоправда, виробництво картоплі в Україні за останні десять років зменшилося на 13,3% — з 24 млн т до 20,8 млн т, але це нас не повинно непокоїти, бо внутрішнє споживання цього продукту, включаючи посівний матеріал, становить близько 12 млн т. Три-чотири млн т йде на корм свійській живності, а решта… тупо згниває. Так, якість продукту далека від ідеалу й кольором, і калібром він не дотягує до голландських стандартів. Але для того, щоб зварити топтанку чи засмажити фрі, згодиться. Голову на відріз даю, що цього року посадять бульби не менше або й більше навіть під бомбами. Хай їм грець. Так що з картопляного боку ми повністю прикриті. А там, де картопля, там і бурячок, морква, капуста, гарбузи петрушка та інша городина. Впевнений, що наші селяни охоче відгукнуться на урядову програму «Сади перемоги», згідно з якою слід збільшити виробництво продуктів для забезпечення не лише потреб власної родини, а й армії та переселенців.
Олійний баланс
Що треба, аби підсмажити картопельку? Олійка. Дефіциту цього продукту в Україні не буде, запевняє генеральний директор асоціації Укроліяпром Степан Капшук. Свої слова він підтверджує розрахунками: рівень споживання цього продукту в Україні у фасованому вигляді становить близько 20 - 25 тис. т на місяць, 512 тис. т – на рік, тоді як підприємства олійно-жирової галузі, згідно з прогнозом на нинішній маркетинговий рік, мали б виробити понад 7 млн т олії.
Сьогодні з відомих причин задіяні лише 12 підприємств, обладнаних фасувальними лініями. Їх потужності можуть повністю задовольнити потреби населення та армії. Степан Павлович зауважує, що виробники не підвищили відпускні ціни й на копійку, а роздрібні якщо й зросли, то лише за рахунок логістики, яка суттєво ускладнилася. За олію на наших столах ми спокійні, але ця галузь важлива для нас і як потужний постачальник валютної виручки – у середньому щорічно по $8,5 млрд, а також один з найбільших роботодавців – близько 100 тис. робочих місць.
Генеральний директор оптимістично налаштований щодо перспектив наступного маркетингового року. Завдання номер один – розширення експортного коридору у бік західних та південно-західних кордонів, щоб дати змогу заводам переробити залишки насіння попереднього врожаю, а сільгоспвиробникам поповнити обігові кошти та визначатися з посівними площами соняшнику на цей сезон. За таких умов галузь зможе налагодити відносно ритмічну роботу. Асоціація прогнозує, що цьогорічні площі під соняшником становитимуть близько 4 млн га. Насіння, зібраного з такої площі, має вистачити для успішного проведення наступного переробного сезону.
Солодкі горизонти
Цукор теж завжди належав до продуктів, які розгрібали у передчутті якоїсь геополітичної загрози. Але споживачам нема чого хвилюватися, бо цю позицію аграрії та цукровики також успішно закриють. Тим паче що внутрішня потреба в цьому продукті, починаючи з 1991 року постійно зменшувалася, скажімо, з 1,6 млн т до 1 млн 161 тис. т у 2021 році. Це відбувалося й за рахунок зменшення населення, й засилля штучних замінників цукру, які використовуються в кондитерському виробництві. Внаслідок цього хімія витісняє з ринку близько 400 тис. т цукру. Минулого сезону, який скінчився у січні цього року, 29 цукрових заводів виробили 1,3 млн т цукру. Тобто цього продукту у нас навалом. Галузеві експерти прогнозують, що площі під цією культурою можуть перевищити торішний показник (226,6 тис. га). На користь такого прогнозу – сприятлива ринкова ситуація, а також те, що такі традиційні «цукрові» регіони, як Вінниччина, Тернопільщина, Хмельниччина, Волинь практично не постраждали від війни. «Плануємо засіяти цукровими буряками 33,5 тис. га, крім цього, всі наші партнери-аграрії підтвердили намір постачати нам сировину, це дасть змогу запустити всі п’ять цукрозаводів, поки що під питанням лише підприємство на Полтавщині…», – пояснює директор сільськогосподарського виробництва агропромхолдингу «Астарта-Київ» Вадим Скрипник.
Харчі поглинатимуть доходи
Усіх інших продуктів, які входять до обойми продовольчої безпеки, також не бракуватиме. Виробництво м’яса, м’ясних та молочних продуктів останніми роками було нашою ахіллесовою п’ятою, бо рік у рік їх обсяги зменшувалися, а тому внутрішній попит частково задовольняв імпорт. Наприклад, місткість внутрішнього ринку м’ясних продуктів становить приблизно 2 млн 232 тис. т, а виробляємо 1 млн 802 тис. т, молока та молокопродуктів споживаємо 8 млн 430 тис., а продукуємо близько 9 млн т, тобто балансуємо на небезпечній межі. Торік українські кури знесли 13,11 млрд штук яєць при споживанні 11 млрд 604 млн шт. Овочів, не враховуючи картоплі, споживаємо щорічно 6,8 млн т, а виробляємо 9,4 млн.
Більшість експертів прогнозує послаблення більшості з цих позицій на 30 - 40% через руйнування виробничих та інфраструктурних об’єктів у місцях окупації та бойових дій. Не треба бути економістом, щоб спрогнозувати зростання цін унаслідок деякого зменшення обсягів виробництва та здорожчання логістики. Тобто харчі поглинатимуть більшу частину доходів громадян. Але для гіршого сценарію є ще накопичення держрезерву, яких має вистачити на три роки. Пайки з цих запасів уже почали одержувати жителі прифронтових зон. А от як допомогти мешканцям окупованих територій, які не мають змоги конвертувати свої соціальні виплати? Їхня продовольча безпека цілковито в руках ЗСУ.
