Минуло вже понад рік, як Росія незаконно анексувала українську автономну республіку Крим. За офіційною інформацією Міністерства юстиції України, за цей час сепаратистська влада «націоналізувала» близько 4000 підприємств, організацій та установ. Серед них — понад 250 об’єктів державної власності, 28 ринків, понад 20 об’єктів комунальної власності, всі кримські заповідники, природні парки та лісгоспи. Зокрема, це і власність українського оператора зв’язку ПАТ «Київстар», виробничий завод «Масандра», майно Української фондової біржі, автозаправки «Укрнафта», «Авіас», Sentosa Oil, ANP.
Незаконно привласнену землю і власність окупанти використовують як метод маніпуляції, каже політолог і керівник програм розвитку громадянського суспільства Українського незалежного центру політичних досліджень (УНЦПД) Юлія Тищенко: «Нещодавно було ухвалено постанову, згідно з якою майно українського приватного бізнесу можна викуповувати. Проте оцінка цього майна робиться у довільній формі, а значить, потім буде досить складно домовитися стосовно реальних сум за власність, яка викуповується», — пояснює вона. Все це, за її словами, призводить до відсутності чіткої правової бази, складної процедури отримання ділянок у власність на безоплатній основі та зведення на них нових будівель.
Проблема незаконної «націоналізації» в Криму — наслідок «беззубої політики Кабміну» та інших державних структур, вважають деякі експерти. «Взагалі-то цим усім уже рік мав займатися Фонд державного майна і щодня у відкритому доступі оновлювати в себе на сайті список «націоналізованих» державних та комунальних підприємств. Це його обов’язок, це те, за що ми платимо йому гроші», — зазначає журналіст та заслужений економіст АР Крим Андрій Клименко. За його підрахунками, Україна внаслідок незаконної «націоналізації» втратила понад один трильйон доларів, тим часом як Міністерство юстиції України називає іншу суму — понад один трильйон гривень. «І це не враховуючи двох мільярдів кубометрів газу та одного мільйона тонн зерна, які за рік окупації були в нас нахабно вкрадені», — додає експерт.
Головне завдання, на думку українського юриста і депутата Георгія Логвинського, полягає в тому, щоб не дозволити Росії перетворити Крим на «заморожений конфлікт», як це відбувалося з іншими окупованими територіями. Для цього він пропонує скористатися українськими та міжнародними правовими механізми, уникаючи безплідних діалогів з окупантом. «Коли ми говоримо про власність, то повинні розуміти, що це один із пунктів захисту прав людини в Криму», — зазначає депутат.
Утім, шанси відсудити «націоналізовану» власність у міжнародних судах — мізерні, констатує він. Адже в усіх договорах з РФ міститься пункт, у якому зазначено, що будь-які конфлікти вирішуються шляхом переговорів. Як показує досвід, більшість «переговорів» з Росією залишаються безрезультатними, тому подібний варіант не є виходом із ситуації.
Вирішити проблему незаконної націоналізації можна й по-іншому, вважає Андрій Клименко. Найперше, що слід зробити — відновити ланцюжок державних органів, які зможуть повноцінно займатися питанням «націоналізації». «Також є необхідність витрачати гроші на серйозні заходи щодо майбутнього повернення Криму. Наприклад, потрібно забирати студентів звідти. Адже це наші майбутні кадри, з якими ми будемо повертати Крим», — зазначає Андрій Клименко.
Але, зазначає він, якщо віддати повернені гроші в бюджет, то вони безслідно зникнуть, і ми їх більше не побачимо, каже експерт. «Тому можна створити спеціальний фонд, наприклад «Фонд повернення Криму», ухвалити для нього новий окремий закон, який передбачає існування подібної юридичної особи, звільнити фонд від податків, знайти для нього нормального керівника. Тоді держава буде готова вирішувати проблеми, не випрошуючи грантів у донорів. Має бути велика системна політика», — додає А. Клименко.
Андрій СЕНЧЕНКО, колишній народний депутат, колишній т. в. о. заступника глави Адміністрації Президента:
— По-перше, нам слід повертати землю і власністю разом із Кримом — це найрадикальніше та найефективніше рішення. Втім, як виконавча, так і законодавча влада зупинилися у вирішенні цієї проблеми ще рік тому, коли було ухвалено Закон про окуповані території України. По-друге, потрібно судити РФ за агресію і за незаконне використання власності як державних, так і приватних підприємств.
Держава, ясна річ, декларує, правову лінію але нічого конкретного не робить. Проте якщо державну власність ще намагаються якимось чином повернути, то для захисту майнових інтересів громадян та приватних підприємств не роблять абсолютно нічого. Скільки часу знадобиться, щоб повернути все «націоналізоване» — невідомо, адже фактично ми ще навіть не розпочали самого процесу. На жаль, ні будь-яких напрацювань, ні законопроектів ми не маємо. Цим має займатися Кабінет Міністрів, але Арсеній Яценюк не хоче виконувати ще минулорічні рішення Ради нацбезпеки.
У Кабміні має з’явитися віце-прем’єр з питань окупованих територій, а не якісь там департаменти й відділи в секретаріаті Кабміну. Ми повинні розуміти, що громадянські ініціативи — це прекрасно, але вони ніколи не замінять діяльності влади.
