Нещодавно оприлюднено висновки Світового банку про умови для бізнесу в Україні. Гірше за наших зневажають підприємців лише в Чаді, Конго та Афганістані. А річні витрати часу на ведення податкової (і лише!) звітності майже в 200(!) разів більшi за Емірати і сягають світової величини — 2185 годин! (А у Швейцарії — 63 години).
Відтак, нагальність податкової реформи є незаперечною і невідкладною. Та як це не дивно, але зміни на краще започатковані у нас вже давно — ще у далекому 1998-му. Тоді Указом Президента України введено спрощену систему оподаткування. Відтоді надходження до бюджету від платників єдиного податку збільшуються щорічно у десятки разів! Українці сьогодні штурмом беруть «єдині вікна» для реєстрації та сплати «єдиного податку»! Пересвідчитися зможе кожен у податкових канцеляріях. Можливість сплатити податки навіть без арифметики припала до душі мільйонам співвітчизників. Разом із родинами та своїми найманими працівниками вони складають вже до двох третин населення України. Потужне збільшення числа спрощенців зумовило постійне зростання купівельної спроможності наших земляків. Тільки за минулий рік на третину зросло споживання. І цього року — на третину також.
А нещодавно наша статистика засвідчила збільшення кількості громадян- мільйонерів до п’яти тисяч. Майже чотири тисячі з них — підприємці. Однак серед них немає спрощенців. Тому що для таких існує обмеження до півмільйона гривень. Та варто підвищити обсяг реалізації, дозволений спрощенцям, скажімо, до п’яти мільйонів — і майже відразу втілимо у життя ще й досі пам’ятну комуністичу утопію: «Догнати і перегнати Америку!»... за кількістю мільйонерів.
Сучасний розвиток суспільного життя у розвинутих країнах достеменно свідчить: чим більше багатих, тим менше бідних! Наприклад, днями уряд США оприлюднив дані, що за так званою «межею бідності» знаходяться американські родини із власними будинками та двома(!) автомобілями. Мабуть, саме до таких стандартів слід тримати курс і нам, встановлюючи параметри податкової реформи!
Такі кроки у нас робилися. Окрім згаданого указу Президента, до них можна віднести також наказ ДПА України від 28 вересня 2004 року «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо приведення проектів нормативно-правових актів з питань спрощенної системи оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва у відповідність до законодавства Європейського Союзу та вимог положень угод ГАТТ-СОТ». Чудовий документ! Європейці радять встановити річні обсяги реалізації для малого та середнього бізнесу в межах 5 — 40 мільйонів євро! І податки майже не стягувати. Ось і маєш євроінтеграцію! А у проекті нашого наступного бюджету передбачається дрібним та усім іншим підприємцям значно покращити статистику кримінальних справ для «беркутів Луценка».
Однак принцип «єдиного податку» цілком може бути застосований до великого і надвеликого системного бізнесу. Наприклад, для банків та страхових компаній вартість річної ліцензії виправдано встановити у розмірі 1 млрд гривень. Щоб вгамувати «обналічку» та перестрахування десятків мільярдів. Окремий державний збір (скажімо, відсотків 50) — за переказ коштів до офшорів або закордонних страховиків. Сплатили належне — і працюйте собі вільно.
Дрібні прояви великого також варті уваги. Маєш заправку у мільйонному місті — сплати до бюджету, скажімо, мільйон на рік. По гривні за мешканця. У містечку або в селі — відповідно до чисельності. Та ще за кожну колонку окремо, щоб через село не «качали» зайвого. Таке ж і на дорогах. Якщо на шляху із столиці до моря — віддай мільйон. А на сільських напрямках — то вже по-божеські. Щоб цікаво було господарю.
До речі. Виправдано стягувати транспортний податок безпосередньо з проданого в роздріб літру пального, а не так, як зараз — з розміру двигуна. І пільг та зловживань не буде, і податок «капатиме» до бюджету щоденно з усіх заправок. (Характерно також, що податківці ретельніше за водіїв стежитимуть і за «недоливом»: бо кожна крапля — це приховування податків. Відтак, — зовсім інша «стаття»! Це вам не якісь там «права споживача»! За цих умов будь-де розливочний пістолет забезпечить податки: за себе, за хазяїна та транспортний, як мовиться, «три в одному»!
Нескладним вбачається і «спрощення» роздрібної торгівлі будь-якого розміру. За кожен касовий апарат — віддай до бюджету. За розмір торгового залу — окремо. Податок на касу може залежити від розміру площі крамниці. А ще від обсягу виручки. Щоб і кіоски працювали із прибутком, і щоб через них не «пропускали» усілякий «лєвак». Звичайно, слушно враховувати ставки: де продають хлібець, а де — діамантець! Так і вийде, що і дрібнота буде ціла, і надвелетенські супермаркети задоволені. Не кажучи вже про податківців. Один раз поміряли метром, облікували пальцем касові апарати — та і пішли собі звітувати та камерально відстежувати. А раз на місяць — рахувати надходження. У стовпчик. Красота!
Окрема пропозиція стосовно ПДВ — «найкриміналізованішого»! Але і для нього — своє «спрощення»: скасувати його у стосунках між суб’єктами господарювання. Всіх без винятку позбавити «відшкодування»! Залишити ПДВ лише для продажу товарів та послуг фізичним особам — покупцям. Ось вам і манна небесна: щоденно усі касири в Україні будуть стягувати до бюджету отой горезвісний ПДВ! А банки його будуть щоночі збирати у готівковому вигляді. При цьому «маленькі українці» цьго навіть не помітять: вони і зараз цей податок «сплачують» у вартості придбаного.
Упродовж півроку в державі тільки роздрібний торговельний обіг склав близько 66 мільярдів гривень. Без рахівниці та калькулятора зазначимо: можна було гарантовано зібрати 11 мільярдів гривень ПДВ. А всі відшкодуванти спіймали б облизня! А ще є продаж квартир, машин, пасажирський транспорт, послуги та інше, зазвичай приховане. Можливий початковий рівень «спрощеного» ПДВ можна оцінити у 50—100 мільярдів гривень щороку! Порівняйте із наявними звітами наших швидкоплинних урядів. Там — сльози та й годі!
Окремий суспільний зиск від спрощення ПДВ забезпечило б не тільки повне припинення його фіктивного відшкодування, а й зникнення бази хабарницького «оподаткування» в діяльності митниці! Разом із банківською «обналічкою» та удаваним «перестрахуванням» може зникнути навіки й УКРАЇНСЬКА «ЧУМА ХХI СТОЛІТТЯ» — КОРУПЦІЯ! Вірніше, майже зовсім може зникнути.
Пропозиція залишити ПДВ лише для випадків готівкових розрахунків є справді сміливою й ефективною. Бо в цьому разі той, хто скористався платіжною карткою для сплати через касовий термінал — покращив своє життя вже сьогодні! Принаймні, на 20%. Відтак, усі — від піонера до пенсіонера — вимагатимуть безготівкового обігу грошей. І відтак майже здійсниться одвічна марксистська мрія: готівкові гроші зникнуть взагалі! Майже зовсім зникнуть. За прикладом торгівлі можна відповідно оподатковувати також і надання усіляких послуг — через касу і платіжні картки.
Безумовно, існуюча єдина ставка оподаткування доходів фізичних осіб якнайліпше свідчить про ефективність запропонованого. Процес уже пішов!.. Відтак загальне спрощення податків — вже давно неминуче. Наразі останнім (після ПДВ) гальмом виглядають соціальні нарахування на заробіток. Теперішні 40% живлять виключно банківську «обналічку». Однак сучасні пропозиції об’єднати фонди та зменшити відрахування до 20% залишаються «майданними» балачками.
На мою думку, нарахування треба залишити відповідно мінімально встановленій заробітній платні. Саме вони повинні забезпечити кожному отримання в майбутньому пенсії у початковому розмірі. Всім громадянам — єдину пенсію. Адже і тепер гарантовано маєш соціальну підтримку, хоч би і дня не працював у житті.
Відтак, звільнена від «нарахувань» заробітна плата буде нічим не обмежена. Вона стане потужним джерелом і для страхової медицини. Люди самі даватимуть раду отриманій винагороді. Банки, пенсійні, страхові та інвестиційні фонди, золото, коштовності, валюта, нерухомість — будь що на власний розсуд стане запорукою забезпеченої старості. Тільки працюй! До повного пенсійного віку. Можна і байдикувати, або працювати «сам на себе», як американці. Але обов’язково сплачувати мінімально встановлені соціальні внески. Не хочеш — суспільство відстежить та через суд примусить до громадських робіт, продасть твоє майно або запроторить до буцигарні. Якщо будеш красти. А всі «заслужені» пенсії — негайно заборонити. Геть «особливі заслуги» та «особливості пенсійного забезпечення»! Заробітна платня — єдине мірило здібностей та суспільного значення для усіх! Важко працюєш — багато заробляєш. З того і забезпечиш собі пенсіон, як станеться. А «від держави» — всім однаково!
Отак все і складеться. Роботодавець визначить заробіток. Нарахує мінімальний соціальний внесок. Утримає єдиний податок з платні робітника. Безмежну решту віддасть у наймані руки: отримуй та володарюй заробленим! Відповідно збільшаться витрати громадян та, як наслідок, збір податку на додану вартість. Чи погодяться на таке сучасні підприємці? А куди вони подінуться?! «Обналічку» закриють, ПДВ фіктивно не відшкодують, «чорний нал» — тільки через касу та в банк. А там не тільки 20% готівки відберуть. За ухиляння від спрощеного оподаткування ще й з допомогою податківців 20 років можуть дати. Працівники вимагатимуть повної безготівкової прозорості! Бо самим треба буде відкладати на старість. Ось так всі й порозуміються. Через податкове спрощення.
Омріяною радістю для великого виробництва стане відмова від надскладної бухгалтерії та збільшення обігових коштів на розмір скасованого ПДВ. Та її ще можна підсилити умовами залежності податку на прибуток від частки заробітної платні у валових витратах. Досяг, скажімо, 70% — звільняєшся від сплати податку на прибуток! Кожен тоді ретельно обміркує власну вигоду та зиск від спрощення податків.
Звісно, очікувати на підтримку запропонованого можновладцями — справа майже безнадійна. Особливо, з огляду на іх «революційні» балачки щось там зменшити на 1 — 2%. Через рік — на п’ять. Нам залишається БЕЗ НАДІЇ — СПОДІВАТИСЯ! Але вона, як відомо, вмирає останньою. Тож зазирнемо в історію Сполучених Штатів і побачимо там приклад, залишений великим Рузвельтом. У тридцяті роки минулого століття американському президентові випало долати дві біди, дуже схожі на сьогоднішні українські — ПДВ та «обналічку». З того часу і до тепер там немає податку на додану вартість. І живуть добре (це — до відома колгоспних бухгалтерів)! А з «обналічкою» вчинив Рузвельт дуже просто: ввів до банків національну гвардію. Гадаю, нам цей досвід навіть не знадобиться. Усе вирішить спрощена система оподаткування, яку на даному етапі можна запропонувати не лише як фіскальну, а й як загальнонаціональну ідею, яка змінить світ для українця.
