Трохи теорії і прози. У процесі розвитку сучасної змішаної економіки ступінь державного втручання, а в рамках останнього — вибір адекватної макроекономічної політики, що дозволяє запобігти зростанню інфляції та безробіттю, мають особливе значення.
Порушуючи макроекономічну стабільність, інфляція є дуже небезпечною для економіки. Тому антиінфляційна державна політика займає одне з провідних місць серед засобів державного регулювання економіки. Проте ключовий момент сучасної інфляції полягає в тому, що вона розвивається як інерційна, і зупинити її надзвичайно важко. Тобто інфляція має властивість залишатися стабільною, поки економічна ситуація не змусить її підвищитися або впасти.
Якщо інфляція небезпечна і загрозлива для економіки, то що вже говорити про звичайного споживача матеріальних благ та послуг. Інфляції не боїться лише той, у кого нічого вже нема і не передбачається у перспективі. Отож головними соціально-економічними наслідками інфляції є: перерозподіл доходів, прихована державна конфіскація грошей у населення, прискорена матеріалізація грошей, падіння реальної відсоткової ставки на капітал. У цілому непередбачене зростання інфляції перерозподіляє багатство від кредиторів до боржників, а непередбачене її зниження дає протилежний ефект. Інфляція також є головним чинником, що впливає на відсоткові ставки банків, оскільки під її дією змінюється купівельна спроможність грошових одиниць і зменшується реальна прибутковість інвестицій.
Зважаючи на те, що нині ціни, тарифи мають сталу тенденцію до зростання (і не лише в десятих відсотка, а в декiлька разiв), то зупинимося також на романтиці й практиці зазначеної проблеми. Світовий досвід виробив два головні напрями антиінфляційних заходів, що спираються на фіскальну і кредитно- грошову політику. Це — заходи або безкомпромісної боротьби з інфляцією, або адаптації, пристосування до життя в умовах інфляційної нестабільності. Перший з напрямів реалізується шляхом змін у системі оподаткування (як правило, підвищення податків) та введенням жорсткого державного контролю цін та зарплати. Другий — це індексація доходів, застосування механізму коригування відсоткових ставок відповідно до темпів інфляції тощо. До того ж необхідною умовою є повна адаптація усіх економічних інституцій до функціонування в умовах інфляції. Адаптаційна політика має свої недоліки: кошти на компенсаційні надбавки населенню треба брати з Державного бюджету, тобто зрештою через податки, або робити грошову емісію, що знову призведе до зростання інфляції.
Як правило, в умовах боротьби з інфляцією ці напрями слід використовувати комплексно, що дає краще виражений ефект і дозволяє пом'якшити труднощі. Варто зазначити, що така боротьба з інфляцією є не лише фінансово- економічною проблемою, а й політично-ідеологічною, бо від успішності/неуспішності її розв'язання залежить не лише добробут звичайних людей, а й політичне майбутнє та історичний слід сучасних політиків.
За словами Президента України, навіть найбільш оптимістичні прогнози незалежних експертів припускають, що цей показник буде на рівні 11—12 відсотків. І тут важко не погодитися з Віктором Ющенком, оскільки до подібних висновків нас спонукає сьогоднішня цінова та тарифна політика, яка, складається враження, непідвладна урядовим структурам. Усілякі апелювання до ринку, ринкових свобод лише підкреслює слабкість й самоусунення відповідних структур від вирішення цієї проблеми. На жаль, у нашому суспільстві звикли всілякі недоречності, недоліки, «проколи» у державній політиці пояснювати наявністю ринкових умов та обставин. Будь-яке обкрадання держави державою, громадянина державою, чи одного громадянина іншим — це все, буцімто, суть ринку. Але, якщо бути принциповим і послідовним, то це квазі-ринок у квазі-державі, а ми всі — квазі-громадяни.
І скільки б не зомбували себе й громадськість періодичним повторюванням: «інфляція — 7,5 відсотка», «ВВП — 6,5 відсотка», «зарплата — 20 відсотків», від цього краще жити не стане, бо невідомо чим наповнюється валовий внутрішній продукт і чи доречна констатація 20-відсоткового підвищення, коли один iз громадян отримує зарплату 12—19 тисяч гривень, а інший 400—500 гривень. Відтак, таких «інших» треба набрати аж 30—40, аби вийти на зазначене середнє підвищення. Таке красномовне підвищення зарплати мало б вагу, якби розходження у найвищих і найнижчих зарплатах обраховувалося відсотками (до 100%), а не кратністю у 30—40 разів.
За прогнозними оцінками Мінекономіки, у січні 2007 року очікується інфляція 1,2— 1,5%, тоді як торік у грудні вона становила 0,9%. За попередніми даними, інфляція за 2006 рік становила 11,6%, а у 2005 році була на рівні 10,3%. Основними факторами, що впливатимуть на формування інфляційних процесів в економіці у січні, за даними Мінекономіки, будуть підвищення тарифів на житлово-комунальні послуги, зменшення коштів на рахунках уряду наприкінці 2006 року і пов'язана з цим сезонна витрата населенням коштів під час новорічних свят.
Позитивна макроекономічна динаміка, до якої постійно звертаються політичні лідери з метою підтвердження правильно обраного курсу, формувалася завдяки зростанню рівня споживання внаслідок помітного підвищення заробітних плат і соціальних трансфертів, а також експортної експансії (насамперед, металургії та хімії, які мали істотні конкурентні переваги через доступ до дешевих енергоносіїв).
Як зазначають аналітики, вказані чинники у 2007 р. вже не будуть такими виразними. На це, насамперед, вплине підвищення цін на імпортовані енергоносії, що призведе до серйозного інфляційного тиску. За попередніми оцінками, інфляція народна відрізнятиметься від урядової на кілька порядків. До того ж стримування доходів населення призведе до зниження реального добробуту більшості українських родин. Більше того, в умовах інфляції неминуче скоротиться як придбання товарів довготривалого користування, так і темпи зростання заощаджень у банківській системі, що, в свою чергу, обмежить сукупний попит.
Інша ланка українського ланцюга стосується зовнішньоекономічної діяльності, власне позитивних змін. Чи варто їх очікувати в умовах тенденційного зростання цін на енергоносії і наскільки можна займатися самонавіюванням та зомбуванням населення відносно стабільності їх в умовах політичної нестабільності?
