Свій 25-річний ювілей Україна зустріла в обстановці реальної і, на додачу, гібридної війни з агресором. Є думка, що ця обставина зобов’язує ніби надягти рожеві окуляри і забути про все те, що не зроблено або зроблено не так, як треба. На щастя, так не вважають і малюють об’єктивну картину розвитку України за роки незалежності не лише в експертному співтоваристві, але й в уряді України. Наприклад, прем’єр-міністр України Володимир Гройсман виступає за посилення кадрового потенціалу уряду. «Я вважаю, що один із найбільших викликів, які у нас є, — це інституційна слабкість», — сказав він у середу на зустрічі з керівниками диппредставництв України за кордоном. «Нам необхідно повністю змінювати діяльність деяких внутрішніх міністерств, посилювати кадровий потенціал», — конкретизував сказане прем’єр.
Щоправда, експерти думають не про міністрів, а про якість життя простих людей. «За останні 25 років Україна зазнала демографічних втрат, — зазначає завідувач відділу досліджень демографічних процесів і демографічної політики Інституту демографії і соціальних досліджень Ірина Курило, — але не всі ці процеси потрібно оцінювати з алармістських (панічних) позицій. В Україні справді впала народжуваність, але таке саме падіння відбулося в більшості європейських країн. В Україні на кожні десять жінок народжується 15 дітей, у Європі — 16. Так, у нас менше, але це не катастрофічно».
Проте ситуація в традиційному сенсі через події останніх трьох років може погіршитись, констатує експерт. Але й у Європі тренд спрямовано у бік руйнування традиційних родинних цінностей — може, й нам не варто за них чіплятися... Водночас, за словами соціолога, алармістські настрої спричиняють показники смертності. На сьогодні середня тривалість життя у нас 71,4 року. Це вище, ніж було 1990 року (близько 69 років). Тобто за роки незалежності ми отримали приріст у 2,5 року.
Але й пишатися цим як досягненням не можна, підкреслює соціолог. Тому що Україна ще більше, ніж раніше, відстала від європейських країн. І не лише від провідних. Об’єктивний процес старіння населення в Україні прогресуватиме, говорить Курило, і тому нам дуже важливо скорочувати передчасну смертність і, зокрема, чоловіків віком від 25 до 60 років. Це дуже важливо, повторює експерт, оскільки, наприклад, від Швеції ми тут відстаємо на 15 років, а від Польщі — на сім. «Проблему збереження життя, збереження людського потенціалу має бути вирішено будь-що», — наполягає соціолог.
Президент Українського аналітичного центру Олександр Охріменко говорить про ВВП колишнього Радянського Союзу і зазначає, що у цієї величезної країни відповідний показник на душу населення був — як у Португалії. І в України на початку дев’яностих він був таким самим. Тепер Португалія нас обігнала. А Україна з колишніх радянських республік обігнала лише Молдову. Але економіка України у складі СРСР на 70% була військовою. Коли СРСР розвалився, то за кількістю танків ми посідали перше місце у світі, обганяючи навіть Росію. «Танк на хліб не намажеш, — іронізує Охріменко, — це не масло. Що менше танків у країні, то вищий рівень життя населення». «Чехія, Угорщина, — наводить він приклади залежності доходів населення від мілітаризації економіки, — вище. Туреччина — нижче».
Охріменко знаходить ще один суттєвий аргумент на користь сучасної України. 1991 року в рейтингу Forbes не було жодного багатого українця. 2013 року там було чотири представники нашої країни (зараз, щоправда, залишився тільки один). «І все-таки я вважаю — це колосальний успіх, — вигукує експерт і перелічує країни, якнайкраще представлені в цьому списку: США — це убога країна? Ні. Німеччина? Теж ні. Англія, Японія, Китай... Але там немає, наприклад, Буркіна-Фасо, Малаві, Коста-Ріки. Якщо у країни немає людей у Форбсі, вона нічого не варта. А якщо є — це серйозна країна».
«Ми звикли ображатись на олігархів, — додає економіст, — але основа економіки — це вони. Радянський Союз купував зерно. Сьогодні Україна посідає третє місце у світі з експорту кукурудзи. Мрія Хрущова здійснилась. Соняшникову олію ми й тоді за кордоном не купували. Але сьогодні Україна — світовий виробник і експортер цього продукту, недосяжний лідер. За допомогою соняшникової олії ми впливаємо на світову економіку. Водночас ми дещо зменшили виробництво пшениці і цукру. І це дуже правильно — це диктують ціни світового ринку, а ми відповідно вимушені структурувати економіку сільського господарства».
«У Радянському Союзі був катастрофічний брак м’яса, молока, — згадує Охріменко. — Щоправда, Держстат дуже цікаво все рахував: м’ясом називалися навіть субпродукти і продукти з них. Зараз ми завдяки нашим олігархам не лише виробляємо м’ясо птиці і яйця, але навіть експортуємо їх, зокрема й до Європи. Це — неймовірно! У це ніхто ніколи б раніше не повірив». Чи допомогла в цьому Угода про асоціацію з ЄС? Експерт називає її потрібним документом, який дає можливість працювати. Таких угод у ЄС багато. Відповідно до неї Україна може продавати у Європу свої товари, але це не означає, що ЄС зобов’язаний їх купувати — конкуренції ніхто не скасовував. Проте Охріменко констатує: «Ми збільшили постачання до Євросоюзу лісу-кругляка, залізняка, кукурудзи, але зменшили експорт чавуну і феросплавів. Більше почали експортувати підшипників, дротів, одягу».
На захист «пригноблених» українських олігархів виступив також керівник центру «Третій сектор» Андрій Золотарьов. «Олігархи у нас стали якимось жупелом. Їх звинувачують у всіх смертних гріхах, але при цьому вони стали останнім оплотом суверенітету країни, щоб вона не скотилась до відвертого протекторату». «У світі немає нічого виключно білого і чорного, — продовжує експерт, — хоча пропагандистські штампи нав’язують нам чорно-білу модель». Переходячи від економіки до політики, він наводить такий неоднозначний приклад: «У Росії владу обирають для того, щоб їй поклонятися, а у нас — щоб лаяти і насміхатися».
«На «Південмаші» 1991 року працювало 49 тисяч осіб, — пригадує Золоторьов. — Можливо, Україні така кількість працівників на цьому підприємстві була й не під силу. Але потрібно було зберегти хоча б 10—15 тисяч... Два роки тому там було, гадаю, дев’ять тисяч, а зараз і того менше. І найстрашніше, що середній вік працівників — 59 років. Значить, молоді немає, а якщо вона й прийде, то зв’язок поколінь виявиться втраченим, то це все. Коли потрібно було виконувати таїландське танкове замовлення, то виникла проблема: як гострити кільце під башту. Виявилось, що токарів-карусельників, якими славився Завод ім. Малишева, вже немає. Хто помер, хто пішов на ринок Барбашева... Я боюсь, що і з космосом у нас буде приблизно така сама проблема, навіть коли гроші на нього знайдуться».
Голова правління Інституту соціальних досліджень, завідувач відділу Інституту економіки і прогнозування НАН України Ольга Балакірєва розповіла про свіже, серпневе дослідження, присвячене ставленню українців до реформ. За її словами, жодна із сфер, у яких проводяться реформи, не набрала навіть 5 балів за десятибальною шкалою. Найвищі оцінки — 4,15—4,16 — отримали: реформа правоохоронної системи і Збройних сил. Щодо всіх інших реформ оцінки нижчі трьох. Найгірші в тих реформ, які впливають на якість життя, — в системі охорони здоров’я, освіти, ЖКГ, енергетики. Реформа фінансового сектору отримала найнижчу оцінку — 2,13. «Навіть такі речі, як оновлення влади, децентралізація, отримали оцінки, нижчі трьох балів. Із тих, хто отримує субсидії на оплату ЖКГ, менше 30% вважають, що це їм допомагає», — констатує Балакірєва і робить висновок про тотальне незадоволення реформами.
Але, звісно, далеко не все так погано в нашому домі. Є і досягнення, і перемоги. Охріменко нагадав, що на початку 90-х середня зарплата була $20, а зараз $200. Автомобілів у країні було 17 на 100 сімей. Зараз — 24. «Українці за радянських часів їздили відпочивати за кордон? — запитує експерт. — Небагато, кілька сотень на рік. А торік лише Туреччину відвідало приблизно 700 тисяч осіб», — говорить він. «А розвиток демократії, свобода слова?! Дуже підвищився загальний рівень вищої освіти, — доповнює Балакірєва, — зросла трудова мобільність як усередині країни, так і поза нею, мобільність освітня. Тих, хто пишається тим, що народився в нашій країні, тепер незрівнянно більше, ніж раніше. Молоде покоління дуже зближене за своїми поглядами і ставленням до України з розвиненими європейськими державами».
