Намагання представників уряду і Верховної Ради України переконати громадян у тому, що запровадження, пропонованого ними ж, обігу земель сільськогосподарського призначення (насправді легалізації земельних ділянок надвеликих розмірів, привласнених олігархічними кланами в напівлегальний спосіб) — є буцімто справжньою «земельною реформою», яка здійснюється начебто — в інтересах самих селян — власників земельних паїв, місцевих громад і фермерів, — зазнають неоднозначної реакції в суспільстві...
Дивує одне... Як можуть «молоді» високопосадовці, що конституційно присягали на вірність українського народу, під виглядом «комплексної земельної реформи» висмикувати з великого пласту неврегульованих земельних відносин, — лише одну функцію з цивільного права щодо обігу землі, а фактично ринку «земельних ділянок» — віртуальних меж як об’єктів нерухомості на території однієї з найвагоміших для українців животворної категорії земель — сільськогосподарського призначення...
На жаль, так само, як і «старі» політики, залякуючи людей, звузили її до «аграрної» та цілковито знехтували конституційною нормою щодо права користування природними об’єктами різних категорій землі, функціональна сутність яких тісно переплітається, не лише в територіально-просторовому плані сільських територій, а й в юридичному, економічному, екологічному, соціальному та інших аспектах — всієї держави...
Зазначу, що найнебезпечнішим у цьому процесі є звуження сутності й самого механізму земельної реформи до інтересів двох груп як начебто ключових учасників ринкових відносин (на думку її авторів), а саме: — до групи громадян-власників земельних паїв (ділянок) права приватної власності та власників земельних ділянок комунальної та державної власності, межі яких (ділянок) визначені на території родючих угідь і занесені до публічної кадастрової мапи України, що підтверджує таким суб’єктам власності набуття прав не відчужувати свою власність — з одного боку, а також — до групи багатих громадянам та їхніх юридичних суб’єктів, яким надаватиметься права придбавати земельну власність — з другого боку...
Водночас замість того, щоб, на відміну від «попередників», припинити сіяти в свідомості громадян недовіру до чинних «земельних» норм Конституції України і, нарешті забезпечити повноцінну реалізацію конституційних прав власності на землю та її природні ресурси — головне національне багатство як на природні об’єкти права власності українського народу — всіх громадян України як головних і основних учасників ринкових земельних відносин, зокрема й усіх селян, так звані «слуги народу» продовжують обманювати людей, підмінюючи сутність норми «природні об’єкти», які не можуть відчужуватися, — нормою «земельні ділянки», що вже є об’єктами цивільних прав власності (приватна, комунальна та державна) і, які, навпаки, можуть купуватися, продаватися, здаватися в оренду, заставлятися. Важливо, що вони (ділянки) — не можуть конкурувати з правом власності українського народу на природні об’єкти, що водночас є — головним не позиченим капіталом нації.
Як бачимо, маніпулятивні трюки також спонукають псевдополітиків, які підбурюють населення не лише до гібридного накладання мораторію та до проведення надуманого референдуму щодо права продажу землі та її природних ресурсів як природних об’єктів права власності Українського народу, які апріорі не можуть бути предметом цивільних прав, а й нівелюють суспільну свідомість громадян України до законності норм Основного закону України, які діють на користь українців і які зобов’язані неухильно виконувати всі гілки органів державної влади і місцевого самоврядування, а насамперед гарант, який присягався на Конституції України...
Саме наявність права власності (оренди) на земельну ділянку (межу) дає право її власнику створювати і розвивати цілісне власне господарство і лише користуватися (не володіти і не розпоряджатися) природними об’єктами права власності народу, що розташовані в межах таких ділянок (господарств), відповідно до закону (вимога ст. 13 Конституції України). У цьому зв’язку сплачується земельний податок (рентна плата) за використання чужої власності (родючих земель — також) на користь усіх громадян України як справжніх власників свого основного національного багатства. На жаль, такого закону поки що немає, а це означає, що нова влада не поспішає слугувати всім громадянам України з позиції національних інтересів.
На основі вимог Конституції України і враховуючи існуючий стан, особливо в сільській місцевості, нами окреслено за важливістю і верховенством інтересів щонайменше сім груп (Рис.).
При цьому у Президента України, Верховної Ради, уряду України, наукової та педагогічної еліти має бути лише єдиний загальнонаціональний «земельний» інтерес — яким чином (у законодавчий, виконавчий і судовий спосіб) забезпечити реалізацію конституційних прав на землю та її природні ресурси як на природні об’єкти права власності українського народу — всіх громадян України, зокрема й селян, балансуючи всі інші «земельні» інтереси в процесі звершення комплексної земельної реформи в Україні...
