У 2000 — 2001 роках уряд Віктора Ющенка радикально і дуже вчасно змінив регуляторний простір суднобудівної галузі, бо вона на той час знаходилася у найнижчій точці падіння. Саме тоді ухвалено Закони України «Про заходи щодо державної підтримки суднобудівної промисловості в Україні» та «Про спеціальну економічну зону «Миколаїв», які враховували особливості суднобудівного бізнесу і таким чином сприяли його веденню. За роки їхньої дії галузь досягла чудових результатів. Обсяг робіт зріс у 2,5 раза, середня заробітна плата — у три рази, до бюджетів та Пенсійного фонду за 2000—2004 рр. перераховано 1,3 млн. грн., що більше ніж на мільярд гривень перевищує обсяг так званих «пільг», передбачених названими законами.
Та у березні минулого року уряд Юлії Тимошенко (змінами до держбюджету-2005) скасовує сприятливе для суднобудівного бізнесу регулювання. І вже за кілька місяців корабели відчули наслідки таких дій. У травні Асоціація суднобудівних підприємств України «Укрсудпром» у зверненні до Президента Віктора Ющенка, Голови Верховної Ради Володимира Литвина та прем’єр-міністра Юлії Тимошенко, зокрема, вказувала: «Ми ще раз просимо вас зупинити руйнування суднобудування шляхом відновлення чинності Законів України «Про заходи щодо державної підтримки суднобудівної промисловості в Україні» та «Про спеціальну економічну зону «Миколаїв». Виконавча влада не відреагувала... За три місяці цю ж тему піднімають учасники конференції з Морської індустрії та підписують відповідне звернення. І знову виконавча влада не реагує. А от Президент 14 червня прийняв з цього приводу обов’язкове для виконавців рішення. Прем’єр-міністру у ньому доручалося за участю авторів розглянути наведені аргументи і пропозиції, проаналізувати ситуацію, визначитися та проінформувати Президента у ЗО-денний термін». Це доручення досі не виконано, соціальний діалог уряду з корабелами не розпочато.
Відтак суднобудування і далі підступно беруть на абордаж. 27 липня минулого року уряд ухвалює постанову, якою запроваджується пряме втручання у господарську діяльність корабелів. Протестів корабелів і в цьому разі не чують. Уряд ліквідовує «Координаційну раду з питань розвитку морської індустрії України», що сприймається суднобудівниками як ще один крок до знищення України як морської держави. У жовтні та у грудні вкрай збентежені діями виконавчої влади корабели України через Асоціацію «Укрсудпром» та установчий з’їзд «Об’єднання організацій роботодавців морської індустрії України» звертаються до Президента. На жаль, вівдповіді не отримано, і корабели вважають, що своєю бездіяльністю, грою у мовчанку, урядові чиновники крадуть довіру людей до Президента, повернути яку буде важко.
Суднобудівна промисловість України сьогодні — це 11 суднобудівних заводів, 13 машинобудівних і приладобудівних підприємств, 24 НДІ і КБ. Крім того, Україна має кілька десятків відомчих судноремонтних підприємств. Це складний і багатопрофільний комплекс, який має значні виробничі потужності, науково-технічний потенціал та кваліфіковані кадри. Тут працюють майже 70 тисяч чоловік, причому ця кількість у кілька разів менша, ніж на початку 90 х років минулого століття.
Україна має статус морської держави. Та для того, щоб утримати його, потрібно постійно забезпечувати ефективну роботу портів, належну якість торгового флоту з середнім віком суден не більше 15 років, продовжувати будувати конкурентоспроможні судна. А щоб бути конкурентоспроможною на світовому ринку, нашій державі слід здійснити масштабне технічне переозброєння суднобудування, що вимагає значних інвестиційних ресурсів і створення прийнятних фінансово-кредитних умов. Зокрема, найближчим часом українські суднобудівники мають довести свою продукцію до норм європейської програми «LeaderSHIP-2015», спрямованої на забезпечення довготривалої конкурентоспроможності європейського суднобудування.
Це завдання є для них досить складним. Адже нині Україна на неприпустимо низькому рівні використовує потенціал свого морегосподарського комплексу. Національне суднобудуванняя не знає своїх перспектив. Третя у Європі за потужністю (після Німеччини та Польщі) суднобудівна індустрія України практично не підключена до національної економіки і виживає за рахунок виготовлення напівфабрикатів для зарубіжних підприємств. Недосконале податкове законодавство не стимулює українських перевізників розміщувати замовлення на будівництво суден на українських верфях. Водночас вітчизняне суднобудування через відсутність роботи на власну державу різко скоротило свій потенціал також і у секторі експорту військових кораблів та кораблів спецпризначення.
У той же час тільки 7% вантажів, що перевозяться морським транспортом в Україні, здійснюється вітчизняними судноплавними компаніями, а флот Держдепартаменту рибного господарства Мінагрополітики України забезпечує тільки 25% потреби держави у мореподуктах. Вітчутно старіє вітчизняний морський флот: середній вік суден більш ніж 23 роки, а їхня технічна зношеність досягла критичної межі. Значна кількість суден уже не повною мірою відповідає вимогам міжнародних конвенцій, що знижує, а то й виключає можливість їхньої роботи на закордонні порти. Частими явищами стали арешти українських суден у закордонних портах з цієї причини. Суднобудування і судноремонт в Україні занепадуть остаточно, якщо не буде подовжена дія положень вищеозначеного закону. Крім того, суднобудівники пропонують внести до Податкового кодексу України доповнення щодо заохочення розміщення будівництва суден на вітчизняних верфях, наприклад, у формі поетапного введення для національних судновласників сплати податку на прибуток для власників нових суден, збудованих на українських верфях. Реанімації галузі сприятиме також пакет нових законів щодо державної підтримки лізингу в сфері суднобудування. І найголовніше: Україні потрібна «Морська доктрина» — фундаментальний державний документ, за яким можна було б розробляти стратегічні програми розвитку торгового флоту та ВМС України, а відтак — програми національного суднобудування.
