Нас не дивує, що подібні теорії намагаються мінімізувати реальний спектр жахливих наслідків невмілого економічного й політичного керівництва, — а саме це й призвело до серйозної кризи, що триває в Росії та Україні вже сім років. Через нерозуміння та змішування різних за своєю суттю процесів, таких як боротьба з дефіцитом, ліквідація збиткових галузей виробництва й незареєстрованої економічної діяльності, й виникають іноді досить дивні теорії, автори яких, спекулюючи на складності змін, стверджують, що криза — це краще, ніж економічне зростання, що ліпше відмовитися від реальної зарплатні, ніж її підвищити, що саме високі, а не низькі ціни стимулюють попит тощо. Деякі радники й досі наполягають, що ринкова економіка в Росії та Україні існує, от тільки ніхто цього не розуміє. Погодитися з цим не можна, оскільки ринок передбачає наявність не тільки приватної власності та лібералізації цін, а й певних ринкових інституцій, ринкових законів та ринкової культури і правильного їх розуміння. Тим часом один із провідних радників пострадянських урядів Джеффрі Сакс замість того щоб збагнути й пояснити, що й чому саме не спрацювало в російській економіці, намагається звести все до того, що до його порад не прислуховувалися. Та річ у тім, що деякі російські політики, на жаль, таки прислухалися до його порад — так само, як у Польщі на початку дев’яностих, що й спричинило свого часу глибоку кризу, — тепер він має визнати, що в такому невмілому керівництві є і його заслуга.
Можна навести ще кілька прикладів. Так, Ян Вінєцкі повторює свої колишні хибні запевнення про загальне економічне зростання й підвищення рівня життя — попри те, що в економіці насправді спостерігався різкий спад, — і наводить такі сміховинні аргументи: «Естонець, купуючи у дев’яносто першому упаковку вироблених на Заході (а отже надійних) презервативів за один долар, витрачав три відсотки свого місячного доходу. Нині (це після падіння обсягів валового внутрішнього продукту аж на третину! — Г.К.) він витрачає менше, ніж піввідсотка, — отже, для нього відносна ціна цього високоякісного закордонного товару відчутно знизилася, і це свідчить про підвищення його життєвого рівня, хоча більшість дослідників це б не помітили» (цитується за «То ви бачите — то не бачите», «The Economist», 22 листопада 1997 р.). Нині ціни й справді порівняно знизилися, якщо вони виражені в доларовому еквіваленті, але ж у національній валюті, яка весь час перебуває в обігу, вони відчутно зросли. Зрештою, якщо в країні, яка прагне приєднатися до Європейського Союзу, після десяти років перехідного періоду лише товари західного виробництва вважатимуться за надійні, заради чого варто було починати трансформацію економіки?
Аргументів на користь економічних змін дуже багато, проте аж ніяк не можна бути їхніми прихильниками під впливом хибних декларацій і банальних, нечітких тверджень. Тому варто продовжити дискусію про феномен так званої віртуальної економіки. Але для Росії та України він не є характерним. Хоч і справді частина товарів була низької якості й у надзвичайних випадках величина доданої вартості на виробництві ставала негативною, випуск такого типу продукції був не надто великим, а коли її виробництво зовсім припинялося, натомість інші товари не випускалися. Це так само характерно й для інших перехідних економік, зокрема й для економіки колишньої НДР. Хоч би якою була за своєю якістю колишня «перлина» східнонімецької автомобільної промисловості — автомобіль Trabant, і навіть якби його виробництво супроводжувалося негативною доданою вартістю, цей автомобіль аж ніяк не можна було б замінити новеньким BMW, навіть попри те, що останній наразі користується попитом на ринку! Це не віртуальна реальність, а велика проблема втрати обсягів виробництва під час кризи перехідного періоду, яка у свою чергу зумовлена багато в чому саме помилковою економічною політикою.
Можна не погодитися й з тезою, що закриття збиткових галузей виробництва має збільшити, а не зменшити обсяг ВВП (валового внутрішнього продукту). Але збитковість багатьох галузей виявила себе тільки після лібералізації цін. Скорочення виробництва товарів з негативною доданою вартістю збільшує обсяг ВВП відносно обсягу ВВП без такого скорочення, але відносно попередніх обсягів ВВП, коли внутрішні ціни відрізнялися від цін на міжнародному ринку, все одно спостерігається спад. Під час кризи перехідного періоду в радикальний спосіб відмовилися від значної частини продукції, не замінивши її іншими товарами. Зменшення обсягів вітчизняного виробництва компенсувалося переважно за рахунок імпорту. Деякі компанії було витіснено з ринку через жорстку кредитну політику, зокрема, завдяки неприпустимо високим процентним ставкам не лише на нові позики (що цілком виправдано з огляду на необхідність фінансового тиску для реалізації успішних стабілізаційних заходів), а й на старі борги.
