Тепер Мінекономіки посилено займатиметься питаннями банкрутства, повідомив міністр економіки та євроінтеграції Сергій Терьохін. За його словами, «зараз банкрутство — це спосіб приватизації №1, а має бути способом повернення грошей тим, хто ввійшов у бізнес, або їхнім кредиторам». Такої самої думки дотримується президент Спілки кризових менеджерів України Павло Михайліді. За його словами, банкрутство підприємства можна сприймати не лише як трагедію для його власника, але й як механізм оздоровлення економіки та, зокрема, її промислового сектору.
Але кризові менеджери до Мінекономіки мають серйозні претензії. На їхню думку, роль міністерства поки що зводиться виключно до видачі й анулювання ліцензій арбітражних керівників і узгодження їхніх кандидатур для роботи на підприємствах, де є державна частка. Побоювання експертів викликає також робота Агентства з питань банкрутства, що володіє монопольним правом на продаж майна підприємств-банкротів. На думку учасників ринку, державний бізнес створює реальні основи для зловживань із боку чиновників. СКМУ вважає, що за п’ять років свого існування Агентство остаточно загубилося в нетрях Мінекономіки. Тому його пропонують ліквідувати та створити Держкомітет із фінансового оздоровлення й банкрутства, який комплексно займався б наявними проблемами. У результаті структура фінансового оздоровлення підприємств країни стане чіткішою.
Тим часом учасники ринку вважають, що насамперед треба й надалі вдосконалювати законодавчу базу банкрутства. Як відзначила директор Центру комерційного права Валентина Данішевська, раніше законодавець ставив за мету довести підприємство до банкрутства або, якщо воно саме дійшло до такого життя, не дати йому піднятися, і потім продати його потрібним людям. Про те, щоб дати підприємству можливість відновитися і знову стати платоспроможним, просто не йшлося. Із прийняттям нового Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкротом» ситуація змінилася. І все ж таки і сьогодні не всі розуміють, що основна мета банкрутства — це не розорити підприємство, а дати йому можливість переродитися для ефективнішої роботи.
Кожне окреме підприємство, якщо суд ухвалив рішення про його банкрутство, треба розглядати з погляду перспективи розвитку. І тільки тоді, коли зрозуміло, що нинішній власник не здатен належно ним управляти, віддавати в інші руки. Це найпростіший і найвигідніший шлях збереження потрібних економіці підприємств.
Але, за словами Павла Михайліді, зараз в Україні складно досягнути такого результату, оскільки про єдину державну політику в сфері антикризового управління і не згадують. Він також звернув увагу на те, що «банкротне» законодавство не може нормально співіснувати із законодавством виконавчого виробництва, податкових і трудових правовідносин. Погоджуючись із колегою, Данішевська наголосила, що треба передбачати особливий статус банкрутства містоутворюючих, страхових, пенсійних підприємств, а також тих, чия ліквідація призведе до соціальної кризи будь-якого масштабу. Галузеві міністерства мали б впливати на рішення про визнання таких об’єктів банкротами і брати на себе відповідальність за них перед кредиторами. Проте мало хто намагається це робити. Одна з причин — поширена думка, що якщо вже підприємство збанкрутувало, то його відповідальність перед кредиторами автоматично знімається. Так справді було, коли на підприємство спеціально навішували борги, потім оголошували банкротом. Сьогоднішній закон покликаний захистити й уберегти від збитків тих, хто довірив підприємству свої гроші. Із кредиторами не можна не розраховуватися. Тим більше, як відзначив Леонід Талан, у законі прописані часові рамки розпорядження майном, санації та ліквідації підприємств. Причому ці терміни, і без того чималі, можна ще й продовжити, використовуючи спецстатус, оборонне значення або комунальну приналежність.
Щоб оптимізувати роботу закону, Данішевська пропонує визначитися, нарешті, з роллю держави в питаннях фінансового оздоровлення. Лише збалансування її функцій як боржника, кредитора, акціонера дозволить змінити ставлення до банкрутства в країні. Крім того, треба створити умови для ефективного захисту права власності та протидії недружнім корпоративним поглинанням. Повинні бути уточнені норми, що визначають кримінальну та адміністративну відповідальність за фіктивне або навмисне банкрутство. Також пропонується змінити порядок виявлення кредиторів і сповіщення зацікавлених осіб про порушення справи про банкрутство. Необхідно удосконалити порядок проведення зборів кредиторів, обрання комітету кредиторів і його компетенції, упорядити участь різних держорганів у процедурі банкрутства. Комплексне використання всіх цих способів, на думку учасників конференції, дозволить економіці та державі отримувати від банкрутства не лише збитки, а й користь.
