Минуло більше двох місяців від набуття чинності нової редакції Закону України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти». Чи відчула країна позитивні зміни?
Звичайно, для остаточних висновків час ще не прийшов, але ставлення до змін, які відбулися, з боку безпосередніх «носіїв» закупівельного процесу — замовників торгів — не може залишитися поза увагою. Найперше слід сказати про активність та динаміку закупівель. Замовники торгів відзначають тенденцію зменшення закупівельної активності як на центральному, так і на регіональному рівнях. Крім того, явно очікувальну позицію займають нові суб’єкти системи державних закупівель — державні, казенні, комунальні підприємства та господарські товариства з державною часткою більше 50%, для яких «наука про тендери» є взагалі новелою. Найбільш типовою характеристикою ситуації є такий діалог:
— Як ви організуєте тендери в нових умовах?
— А ми їх узагалі не проводимо.
Головним показником досягнення прозорості державних закупівель, безумовно, є кількість проведених відкритих торгів, адже застосування саме цієї процедури забезпечує найбільшою мірою ефективність, прозорість і раціональність використання державних коштів.
Та з моменту вступу в дію нового закону серед експертів (як вітчизняних, так і міжнародних) склалася думка про необґрунтовану складність законодавчого регламенту проведення торгів, що призводить до фактичної неможливості їх проведення. Це неодноразово зазначалось Світовим банком, Мінекономіки, іншими розпорядниками бюджетних коштів, а також такими великими підприємствами державної власності, як «Укртелеком» та «Укрзалізниця».
Однак, на думку Спеціальної контрольної комісії з питань держзакупівель при Рахунковій палаті України й Тендерної палати України, новий закон став каталізатором проведення відкритих торгів, кількість яких за останні два місяці збільшилася на 17,7%.
Та чи так це?
Кількість відкритих торгів, проведених держзамовниками, можна легко порахувати за кількістю опублікованих оголошень про їхнє проведення в офіційних друкованих ЗМІ, визначених законом. Для порівняння візьмемо два періоди: березень- травень 2006 року (офіційне ЗМІ — бюлетень Тендерної палати України) й березень- травень 2005 року (офіційне ЗМІ — бюлетень «Вісник державних закупівель»). Витративши деякий час, знаходимо: минулого року було надруковано 4325 оголошень, цього — 3252. Різниця становить 1073, або майже третину від цьогорічної тендерної пропозиції. Це також показує, що кількість відкритих торгів «під егідою» нового закону зменшилась майже на чверть проти аналогічного періоду 2005 року. І це при тому, що новий закон уперше додатково «підібрав під себе» більш ніж чотири тисячі державних, комунальних, казенних підприємств та господарських товариств.
Однак, згадуючи минулий рік, можна стверджувати, що й тоді закупівельна активність «державних покупців» не була надто великою. Це було пов’язане з виходом протягом березня-травня низки доручень Кабміну, які фактично забороняли замовникам проводити торги (за винятком соціально-необхідних товарів та послуг).
Але повернемось до нинішньої ситуації. Вона, на мою думку, характерна саме тим, що провести відкриті торги (які раніше застосовувались замовниками торгів найчастіше за інші процедури закупівлі) не так-то й легко. Тепер оголошувати їх потрібно в трьох інстанціях (стаття 8 Закону); учасники мають надати тендерне забезпечення (стаття 23), оформити яке їм не просто й не дешево, через що вони відмовляються брати участь у торгах. А це, зрозуміло, призводить до їхнього фактичного зриву. Але якщо учасникам удалося подолати ці незручності, то після цього з ще більшими проблемами стикаються замовники. Їм необхідно оперативно та своєчасно розміщувати інформацію про хід проведення торгів (протокол розкриття, перелік відхилених тендерних пропозицій, повідомлення про результати торгів тощо) в мережі інтернет, доступ до якої є досить не простою справою для всіх тих, хто працює у віддалених куточках нашої країни. І, нарешті, навіть якщо вдалося визначити переможця торгів та укласти з ним договір, то для проплати в обслуговуючий орган Державного казначейства України (ДКУ) необхідно подати купу документів (стаття 17). А за умови невідповідності будь-якого з них, орган ДКУ має право відмовити в грошовому переказі за укладеним договором.
Але й це не останній ризик. Навіть за умови укладення договору замовник не застрахований від того, що Спеціальна контрольна комісія при Рахунковій палаті — уповноважений орган із розгляду скарг учасників торгів — згідно з частиною 3 статті 3 названого закону ухвалить рішення щодо відміни торгів, яке, до речі, може бути прийняте як до, так і після укладання договору (статті 37 та 37-1). При цьому правом впливати на проведення процедури закупівлі шляхом її оскарження — надходження скарги призупиняє торги — (стаття 37-1) володіє будь-яка особа (як фізична, так і юридична), яка навіть не висловлювала бажання брати в них участь. Ускладнює нормальне виконання договору й той перелік підстав, за якими він вважається недійсним (частина 3 статті 34).
Справді, порядок та умови проведення торгів є дуже складними. І працівники тендерних комітетів змушені грати за цими правилами, лише сподіваючись на якісь зміни... Надії на це досить слабкі. Адже для цього Антимонопольний комітет мав би, нарешті, розробити відповідні підзаконні акти, надати належні роз’яснення, які мають провести замовників через хащі нинішнього законодавства.
Але, як мовиться, надія вмирає останньою. Подейкують, що в новому парламенті незабаром розглядатиметься новий урядовий законопроект про внесення змін до закону про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти. Але це, точніше кажучи, не новий, а давно забутий старий варіант, одним iз авторів якого був, до речі, народний депутат Олег Лукашук.
Які ж зміни передбачає цей документ?
У разі його ухвалення публікація оголошень здійснюватиметься лише в одному виданні — бюлетені «Вісник державних закупівель». Створене ще 1998 року, воно є найбільш доступним джерелом відповідної інформації, яке знає вся Україна й не тільки. А от розміщення інформації в інтернеті є правом, а не обов’язком замовника торгів. Він зможе приймати рішення щодо цього, виходячи, зокрема, з об’єктивних технічних можливостей для його здійснення (наявність доступу до мережі). Натомість така ліберальна норма не зашкодить прозорості закупівель, оскільки згідно з постановою Кабміну, ухваленою ще на початку 2002 року, центральні органи виконавчої влади та обласні державні адміністрації зобов’язані розміщувати дані про державні закупівлі на власних веб-сайтах. Можу засвідчити, що ця постанова неухильно виконується. Про це говорять звіти, які щоквартально надходять до Мінекономіки.
Проектом також запроваджується нормальний принцип оскарження процедур торгів, згідно з яким право на це має виключно їхній учасник, який вважає, що зазнав або може зазнати збитків унаслідок порушення замовником відповідної процедури. Це унеможливить маніпулювання результатами тендера з боку сторонніх осіб. Уже зараз можна бути впевненим, що прийняття цього законопроекту не тільки дозволить замовникам торгів якісно та оперативно проводити торги (а учасникам брати участь у них без зайвого витрачання коштів), а й наблизить Україну до вступу до Європейського Союзу та Світової організації торгівлі.
