У принципі, український уряд чинить правильно, коли прагне справити в світі щонайліпше враження щодо ефективності вітчизняного сільського господарства. Саме цим хотілося б пояснити раптову появу у прем’єр-міністра Миколи Азарова схильності до прогнозів власного виробництва. Нагадаємо, що днями він заявив про те, що Україна цього року збере 46—47 мільйонів тонн зерна. Тим часом, фахівці Мінагрополітіки в своїх передбаченнях значно скромніші — 45,3 мільйона тонн, а Укргідрометцентр і зовсім скупий. Він знизив свій прогноз урожаю зерна з 43,5—44,5 мільйона тонн до 43 мільйонів. Причому через надмірно спекотну погоду агрометеорологія не виключає ймовірності його подальшого зниження.
Зрозуміло, що в кожного своє завдання. Хтось прагне бути якомога точнішим, хтось, у цьому випадку прем’єр, непокоїться головним чином проблемою інвестицій, яка зараз неабияк загострилася. Чи не тому прем’єр, не гребуючи роллю ньюсмейкера-супероптиміста, анонсує заходи уряду для залучення інвестицій у АПК і навіть оголошує нову інвестиційну політику? Справа ця, звісно, добра, й тут йому, як то кажуть, і прапор у руки.
Але, погодьтеся, що пошук інвестицій і ручне урядове втручання в економіку сільгосппідприємств — це все-таки дуже різні речі. Проте, зіткнувшись з труднощами на фронті інвестицій, наш уряд, схоже, вирішив затіяти з сільським господарством досить небезпечну гру щодо перекладання зароблених ним грошей з однієї кишені до іншої. Ось вам і нова інвестиційна політика. Експерти галузі бачать у цьому остаточну перемогу нового кріпацтва й кінець усіх селянських вільностей.
Відповідний законопроект про новий порядок використання закумульованого селянами ПДВ уже представлено до парламенту. Він має абсолютно нейтральну назву: про зміни до ст. 209 Податкового кодексу (про особливості сплати податку на додану вартість сільськогосподарськими підприємствами). Але у сільгоспвиробників і громадських організацій, що представляють їхні інтереси, ці новації викликають шквал обурення. На їхню думку, уряд, спираючись на цей законодавчий акт, намагається замінити самостійне використання сільгосппідприємствами коштів від автоматичного відшкодування ПДВ при продажі сільгосппродукції на директивне, відповідно до якихось пріоритетних напрямків.
Цікаво, що цей проект якось пасивно, наче страус, що ховає голову в пісок у передчутті наближення неприємнсотей, не підтримало Мінекономрозвитку. Воно не висловило уряду ні зауважень, ні пропозицій, а дипломатично утрималося від будь-яких висловлювань і не дало жодної відповіді, що, як відомо, сприймається як знак мовчазної згоди. Завдяки цьому вельми спірний законопроект був представлений на розгляд Верховної Ради й, можливо, буде ухвалений.
Президент Української аграрної конфедерації й глава Ради підприємців при Кабміні Леонід Козаченко такою перспективою дуже занепокоєний. Він зауважує, що закумульований селянами ПДВ «повертався до сільгоспвиробників дуже швидко й давав великий ефект, оскільки кожен керівник використовував його без узгодження з чиновниками на свій розсуд». «І це великі суми, що істотно впливають на ситуацію на селі», — говорить Козаченко й підкреслює, що через важкі погодні умови українські селяни зазнали величезних збитків (МінАП оцінив їх у 13,5 мільярда гривень лише за ранніми зерновими культурами). А вільне використання коштів, отриманих від пільги при сплаті ПДВ, дозволяє сільгоспвиробникам якось згладжувати фінансові проблеми, що виникають у зв’язку з неврожаєм. «Будь-яка субсидія, навіть мізерна, тебе в цих умовах рятує...» — констатує один з провідних фахівців АПК нашої країни.
Генеральний директор УАК Сергій Стоянов порівнює пільги, які отримує українське село за рахунок акумуляції ПДВ, з державними дотаціями селу й доходить висновку, що порівнювати, взагалі-то, й нічого: одразу видно, якою цінністю є акумуляція ПДВ. Відповідна сума зросла з 2,9 мільярда гривень 2004 року до 11,1 мільярда 2010-го. При цьому державні дотації з 6,4 мільярда гривень 2008 року скоротилися 2010-го до 1,25 мільярда, а цього року — до 820 мільйонів гривень. «Отже, селянам-товаровиробникам, — говорить Стоянов, — є чим дорожити, що цінувати й чого боятися». Він посилається на те, що сталося з механізмом стимулювання виробництва молока в результаті маніпулювання з боку держави. У результаті підтримка за рахунок ПДВ скоротилася в шість разів. Стоянов зачитує уривок із пояснювальної записки до вищезгаданого законопроекту, в якому зміни до закону пов’язуються з необхідністю «збільшення державної підтримки галузі тваринництва».
На захист законопроекту став цілий загін держчиновників: заступник глави МінАП Іван Демчак, директори департаментів міністерства Марат Ахіджанов і Сергій Кваша. Характерно, що їхні виступи будувалися за однією схемою: спочатку вони стверджували, що ніхто не збирається щось міняти в порядку витрачання поверненого сільгоспвиробникам ПДВ, а потім переходили до проблем тваринництва й доводили, що воно потребує державної підтримки. Щодо цієї галузі представники громадських організацій, у принципі, не могли заперечувати, але зауважували, що краще за будь-яких чиновників і державу в цілому знають, куди спрямовувати свої кошти й не хочуть, аби їхніми грошима управляли в ручному режимі.
