Прем’єр-міністра Віктора Януковича, як то кажуть, дістали. Усупереч своїм вказівкам не критикувати діяльність попередніх українських урядів, він сам накинувся на них iз жорсткою критикою. «Уряд Юлії Тимошенко спровокував ситуацію з підняттям цін на газ в Україні. Я вважаю, що вона несе політичну відповідальність за те, що так сталося в нашій країні», — сказав Янукович в інтерв’ю журналістам у Луганську. Він також зауважив, що тарифи за житлово-комунальні послуги для населення були підняті урядом Юрія Єханурова й відповідальним за це є блок «Наша Україна». «Треба тут наводити порядок, і це стосується не лише ціни на газ, електроенергію, житлово-комунальні послуги, це стосується загалом ситуації з формуванням тарифів. Це питання терміново треба розглядати в парламенті, готувати законодавчу базу, якої бракує для здійснення державної політики, — запропонував прем’єр і, відповідаючи на запитання журналістів про можливості подальшого підвищення тарифів на газ для населення, сказав: — Одна справа — ламати, інша справа — будувати, все, що наламали, зараз не так просто відбудувати».
Але саме цим як минулого, так цього тижня займалося й керівництво уряду, й керівники української енергетики. Вони здійснили активний зовнішній наступ, спрямований на розв’язання численних проблем, пов’язаних здебільшого з тим, що країна багато в чому все ще залишається частиною енергетичної системи, побудованої в Радянському Союзі.
Прикладом цього може, зокрема, бути те, як міністр палива та енергетики Юрій Бойко улагоджував з членом правління РАО «Єдині енергетичні системи Росії» Олександром Раппопортом неузгодженості в галузі електроенергетики.
Дещо дивно, звісно, що у відносинах наших країн наче негласно закріпляється традиція непаритетних переговорів, коли міністр зустрічається із заступником голови напівдержавної компанії. Що ж тоді робити відрядженому до Москви заступникові міністра, якщо йому запропонують у ролі візаві якогось другорядного клерка тієї ж компанії? Але спробуємо залишити осторонь зачеплене почуття національної гідності й стати на позицію Бойка, дійсно відомого й жорсткого менеджера, здатного проте в якісь моменти, й особливо в період підготовки до зими, виявляти, разом зі стратегічною твердістю, необхідну тактичну гнучкість. Схоже, тут мова має йти саме про неї — чи варто чванитися, задирати міністерського носа і відмовлятися від переговорів лише тому, що по інший бік стола сидітиме менший за рангом чиновник? Крім того, Бойко, можливо, вважає, що наріжні камені у будь-яку угоду має закладати саме він. Пробачимо йому цю маленьку «слабкість» і припустимо, що він зуміє її подолати й надалі все-таки випустить на перші переговорні позиції і цілком доспілих для цього заступників.
Наприкінці минулого тижня один з них, Олексій Шеберстов, дуже досвідчений енергетик і навіть екс-міністр відповідної галузі коментував журналістам документ, підписаний шефом під час перебування в Москві та переговорів iз відомим уже читачеві Раппопортом. Додамо, що заступник міністра також був їх учасником. Протокол, з яким журналісти мали можливість ознайомитися, за великим рахунком майже ніде не виходить за рамки намірів. І все ж, намічений ним пунктир дає потужний сигнал: Україна та Росія дедалі більше йдуть зі стежок економічних та енергетичних воєн і переходять на магістральний шлях прагматичної взаємовигідної співпраці, спрямованої на зміцнення енергетичної безпеки. При цьому можна сподіватися, що взаєморозуміння в електроенергетиці плавно перетече й на ринкові відносини у газовій сфері, хоча Шеберстов, відповідаючи на запитання журналістів, відкидав будь-який зв’язок між цими напрямками.
Чи варто вбачати в цьому відмову від української орієнтації на Європу? Гадаю, такі обвинувачення виглядають щонайменше вельми поспішними. Зі зруйнованим і незбалансованим енергетичним господарством до сучасної Європи немає ходу ні Україні, ні Росії, причому ні разом, ні нарізно. А от після модернізації енергетики, а робити це обидві країни, пов’язані єдиними в минулому магістралями, приречені разом, двері до Європи, яка гостро потребує енергоресурсів, обов’язково відчиняються.
У цьому плані не можна не відзначити перший пункт згаданого протоколу, яким передбачається активізувати процес об’єднання енергосистем Європи та країн СНД на паралельну роботу. І тут же, відзначивши позитивний досвід і результати роботи своїх енергосистем у паралельному режимі, сторони планують укласти спрямовані на це нові договори, що враховують зміни на обох енергоринках.
Як зазначив у бесіді з журналістами Шеберстов, паралельна робота енергосистем — це не питання політики, це, на його думку, вимоги техніки та економіки. Однак паралель з Європою аж ніяк не проста справа і, як вважає фахівець, потребує чималих коштів. Євросоюз уже виділив лише на дослідження української енергосистеми три мільйони євро. Але ці роботи ще не проводилися (згідно з контрактом, на них відводиться 30 місяців), хоча найнята для цього італійська консалтингова компанія мала розпочати їх ще навесні. Тим часом, Росія вже три роки веде реконструкцію своїх теплових електростанцій і може бути готова до входження до європейської енергосистеми навіть раніше, ніж Україна, яка, за словами заступника міністра, «багато говорить про це, але нічого не робить».
У протоколі Бойко — Раппопорт є також пункт, який розглядає можливість постачання в Росію української електроенергії, виробленої електростанціями, які працюватимуть на давальницькому російському паливі (газі). Відповідаючи на запитання «Дня», Шеберстов пояснив, що в Україні є декілька так званих газомазутних станцій, які зараз, через складності з газом, практично не працюють. При цьому Україна, у зв’язку з підйомом економіки, вже не має надлишку електроенергії. П’ять місяців на рік нам нічого експортувати, хоча ще недавно ми обіцяли мало не завалити Європу електроенергією. Деякий надлишок є тільки впродовж семи літніх місяців, «і тоді атомні блоки навіть не можуть видати потужність». А от у Росії зараз справжня енергокриза, оскільки економіка підіймається, а енергетика за її потребами не встигає. Тому в Україні просять допомоги. Тож розглядається можливість поновлення сезонних постачань до Росії електроенергії українських АЕС. Окрім того, електродопомогу можна надати, якщо запустити газомазутні станції, що простоюють. На Вуглегорській ТЕС це три блоки по 800 мегават, стільки ж і такої ж потужності на Запорізькій ТЕС і один блок на Трипільській станції. Усі вони вже три роки не працюють. «А якщо чесно сказати, — зізнається Шеберстов, — то просто згнивають. І це найекономічніші блоки наших електростанцій...» Але при нинішніх газових цінах їх електроенергія не запитана на ринку. Тож один із цих блоків, на думку Шеберстова, найімовірніше на Вуглегірській ТЕС, може бути завантажений російським газом. «І збережеться хоч би живим, — говорить заступник міністра і питає: — Що тут поганого? Ми отримаємо оплату за вироблену електроенергію, й вона піде до Росії». Але погано те, що свого газу у РАО ЄЕС поки що немає. Про нього тільки ведуть переговори з «Газпромом», повідомив Шеберстов і додав: «Там також ринкові відносини, й газ так просто не отримаєш». А ціна газу в цьому випадку українську сторону навіть не цікавить, оскільки він давальницький, а оплата проводитиметься за кіловат електроенергії з урахуванням витрат.
Не менш проблематичними є й інші пункти згаданого протоколу. Зокрема, в ньому йдеться про підготовку необхідної договірної бази для спільного постачання електроенергії в Молдавію, про можливості створення спільного підприємства для реанімації лінії електропередач Південно-Українська АЕС — Ісакча — Варна, про участь РАО ЄЕС у приватизації української енергетики.
Коментуючи останню з названих можливостей, Шеберстов уточнив, що про приватизацію генеруючих потужностей мова може йти тільки у віддаленому майбутньому. Адже в Україні енергетичні потужності постійно убувають. А от приватизація розподільних компаній (обленерго) вже показала ефективність такого підходу, й міністерство просуватиме саме її.
Тим часом, Мінпаливенерго опинилося сьогодні під вогнем критики. Саме йому насамперед дістається за підвищення цін на енергоносії: нафту, газ, електроенергію. Хоча новий уряд працює всього лише місяць. У надісланій у «День» заяві Бойка зазначається, що критики уряду готові принести енергетичну безпеку й соціальну стабільність у жертву політичним амбіціям і дезорієнтувати суспільство. Заради цього економічні питання спеціально політизуються. Відбиваючись, Мінпаливенерго покладає «відповідальність за жалюгідний стан справ у паливно-енергетичному комплексі та катастрофічне підвищення тарифів для населення» на його сьогоднішніх критиків. Як зазначається в заяві, саме уряд Тимошенко зруйнував систему міжурядових угод і контрактів, підписаних урядом Януковича 2004 року. Ця система, на думку міністра, гарантувала Україні до 2009 року отримання російського й туркменського газу за найнижчу в Європі ціну.
Уряд Єханурова, нагадує автор заяви, двічі підвищував тарифи на газ, електроенергію й, відповідно, на житлово-комунальні послуги у відриві від механізму компенсації втрат для малозабезпечених верств населення, хоча кошти на це були. Зокрема, це п’ять мільярдів гривень, отриманих додатково 2005 року від «Нафтогазу України» у зв’язку із запровадженням виснажливого оподаткування, а також залишки коштів від повторного продажу «Криворіжсталі» — всього понад 12 мільярдів гривень залишків на казначейських рахунках. Проте в бюджеті на 2006 рік не було передбачено жодної копійки компенсації населенню та бюджетним організаціям від подорожчання енергоносіїв.
Попередні уряди довели надзвичайно прибуткову в 2003—2004 роках національну компанію «Нафтогаз України» до мільярдних збитків і залишили уряду Януковича повністю зруйновані відносини з нашими стратегічними партнерами — Росією та Туркменістаном. Україна втратила як туркменський ринок для своїх товарів, так і туркменський газ для своїх споживачів. Саме через це питання поставок газу на 2006—2007 рік до останнього часу висіло в повітрі.
Новий уряд змушений гасити пожежу, запалену попередниками. На 2007 рік він передбачив у бюджеті стабілізаційний фонд розміром три мільярди гривень. Ці гроші — гарантія соціального захисту в разі подорожчання газу.
Разом із тим, уряд і Мінпаливенерго сподівалися на конструктивну дискусію про пріоритети розвитку. Однак, як зазначається в заяві, «нам пропонують базарну сварку». У відповідь Бойко звинувачує Тимошенко у свідомому спотворенні фактів, коли вона стверджує, що українського газу вистачить для потреб соціальної сфери. Правда, на думку міністра, виглядає так: відповідно до балансу газу на 2005 рік (тобто під час прем’єрства Тимошенко) — власний видобуток газу становив 20,2 мільярда кубометрів, а споживання — 33,2 мільярда ( зокрема й населенням —17,7 млрд. кубометрів, бюджетними установами — 1,1 млрд. кубометрів, підприємствами теплокомуненерго — 14,4 млрд. кубометрів). Таким чином, споживання на 14,2 мільярда перевищувало видобуток. Цього року в країні буде видобуто 20,6 мільярда кубометрів при потребах населення та житлово-комунальної сфери в 35,8 мільярда. І все ж, міністр запевняє, що уряд Януковича не допустить нестабільності в енергетичному секторі та в економіці країни загалом.
Тут доводиться згадувати приказку про порожняк, який «не гонить» одна з областей нашої країни. Ні Бойко, ні іншим членам економіко-промислового блоку нинішнього уряду в наявності ділової хватки, звісно, не відмовиш. Але й проблеми в української енергетики, безумовно, чималі. Можливо, дійсно, не варто посилювати їх політичними міжусобицями?
