Новий суспільний договір у банківський сфері

Довгоочікувана, але не менш від того резонансна відставка Голови Нацбанку В. Гонтарєвої стала однією з топ-подій в інформаційному просторі навесні 2017 року. Активізувалося навколо політична тусовка та експертне середовище, створюючи неповторний мікс зі слів вдячності, погроз кримінального переслідування, аналітичних записок про «зради/перемоги» часів керування  НБУ пані Гонтарєвою. Але серед цього розмаїття думок особисто мені відчувався брак не стільки прогнозів, скільки чіткого визначення найважливіших завдань для нового керівника банківського регулятора, разом із переліком конкретних кроків для їх успішного виконання.

А серед згаданих завдань першочерговим має бути відновлення здатності фінустанов виконувати власне банківські функції: кредитування економіки, залучення заощаджень населення та їх подальша трансформація в інвестиційний ресурс , повне та комплексне здійснення розрахунків. Підтвердженням останньої тези слугують аналітичні оцінки від сторонніх іноземних спостерігачів, котрі не є заангажованими у містечкових політико-економічних конфліктах. Оцінки від потужної австрійської банківської установи Raiffeisen Bank International AG (материнської компанії АТ «РайффайзенБанк Аваль») та відомого  російського економіста, колишнього радника Президента РФ А. Ілларіонова, який зараз проживає та працює у США.

 Таб. 1. Основні показники розвитку банковської системи України в 2014-2016 гг.

Джерело: НБУ; дослідження Raiffeisen Bank International AG «Банківський сектор Центральної та Східної Європи» 2016 року, доповідь А. Ілларіонова у квітні 2017 року на засіданні круглого столу під егідою  Foreign Policy Initiative (США)

Вищенаведені цифри свідчать як про скорочення ролі банків в економіці України на макрорівні, так і про обмеження доступності та права вибору конкурентних банківських послуг для пересічного українця. Наприклад, по кількості банківських відділень на 100 тис. дорослого населення Україна в 2015 році перебувала на рівні африканських Чаду та Південного Судану. І внесок «зачистки» банківської системи у такі «досягнення» є більш вагомим, ніж впровадження новітніх інформаційних технологій, які усувають потребу в обслуговуванні на рівні банківських відділень. Фактично, такі оцінки від Raiffeisen Bank International AG свідчать про катастрофічне падіння інвестиційної привабливості банків України. У потужних банківських груп відсутня мотивація вкладати кошти в ринок з сумнівними перспективами, вони оцінюють грошима «здобутки у реформуванні» банківської системи. З іншого боку, не менш критичні оцінки надає авторитетний експерт з американського Cato Institute А. Ілларіонов, котрий чудово розуміється на специфіці пострадянських економік та їх «підводних течіях».

 Дуже делікатним моментом є той факт, що пан Ілларіонов декларує свою прихильність до лібертаріанської економічної концепції обмеження втручання держави в регулювання економічних процесів (Cato Institute є своєрідним бастіоном такої ідеології в науково-експертному середовищі). Подібну доктрину публічно сповідують представники команди В. Гонтарєвої (політика фінансової стабілізації, що матеріалізувалася у «кредитному голоді») та більшість її прихильників в експертному середовищі. Такі оцінки від «породистого» лібертаріанця Ілларіонова примушують дуже критично переоцінити ідеологічну складову в економічній політиці, одним із агентів впровадження якої виступає Нацбанк. Тут і приходимо до цілком логічного висновку, що, на жаль, по  факту в  керманичів банківського регулятора відсутня цивілізована ідеологічна платформа. Не викликають довіру й їх «опоненти», які декларують прихильність до монетарного стимулювання економіки шляхом використання «продуктивної емісії». Ми проходили такі «експерименти» на початку 90-х років, їх наслідком стала катастрофічна гіперінфляція (щоправда, частина таких емісійних грошей були успішно освоєні їх цільовими отримувачами).

Рішення проблеми задоволення попиту на кредитні ресурси реальним сектором економіки без руйнівних інфляційних наслідків було озвучено третім Президентом України й, треба визнати, досить успішним керманичем НБУ В. Ющенком наприкінці квітня під час засідання Громадської організації «Клуб банкірів» (для об’єктивності треба визнати, що він постійно декларує такий підхід). Реформування банківської системи, на його думку, слід «почати з легалізації вивезеного капіталу, легалізації того, що є в офшорах». З урахуванням того, що за оцінками експертів з 1991 року з України в офшори було виведено приблизно 148 млрд. дол. США, деофшоризація, дійсно, стає наріжним каменем економічних реформ. Але такий крок вимагатиме нового суспільного договору між основними суб’єктами банківських економічних відносин в Україні.

Для його укладення всім учасникам  таким відносин доведеться піти на поступки. Банківський регулятор повинен перестати виступати у якості «безжального виконавця вироків», його політика повинна забезпечити прогнозованість рівня цін, динаміки обмінного курсу та інших макропоказників для економічних агентів (незалежно від того буде вона називатися «інфляційним таргетуванням» чи іншим терміном), прозорість процедур банківського нагляду та рефінансування банківських установ. Після політики «шоку без терапії» Нацбанк дійсно має стати терапевтом для банківської системи та перейти до діалогу з учасниками ринку. Банкірське середовище теж має почати згуртовано виступати на захисті своїх прав та інтересів цивілізованими методами, припинити сповідувати філософію «індивідуального вирішення питань». Можна зрозуміти, що за умов економічного спаду та тінізації економічних відносин керівники банків мають більшу схильність до заробітків на спекулятивних операціях та обслуговуванні таких сумнівних за походженням грошових потоків. Але тоді таким «банкірам» треба бути морально готовими поступитися місцем на ринку для фінустанов, що сповідуватимуть більш консервативний та цивілізований підхід до банківництва, адже стратегічно за ними майбутнє. Великі корпоративні позичальники, зі свого боку, мають відмовитися від сповідування філософії «Борги повертають тільки боягузи», їх господарська діяльність має бути зрозумілою банкам-кредиторам. А пересічні споживачі банківських послуг повинні підвищувати свій рівень фінансової грамотності та досить зважено та холоднокровно вибудовувати власні стосунки з банківськими установами.  

Так, можливо, вищеописана ситуація виглядає занадто ідеалістичною, але всі сторони мають розуміти, що компроміс – єдине правильне рішення в умовах «розхитаного човна» банківської системи України. Крім того зараз якраз зручний момент: за словами Голови Правління АТ «Ощадбанк» А. Пишний «Сьогодні НБУ не може і не має права говорити, що він не розуміє того, що відбувається в банківській системі. Він бачить все досконало до останньої цифри та у перспективних стрес-моделях». Можна припустити, що така об’єктивна та комплексна інформація дає керманичам регулятора (у першу чергу майбутнім) чітке уявлення про величезний масштаб проблем у банківській системі України. Це й стимулюватиме їх до реальних нестандартних кроків, спрямованих на подолання наявних проблем.