У зверненні до українського народу на майдані Незалежності в день інавгурації Президент України Віктор Ющенко урочисто заявив: «Наше місце — в Європейському Союзі. Моя мета — Україна в об’єднаній Європі». Згодом в інтерв’ю Бі-Бі-Сі під час Всесвітнього економічного форуму в Давосі Президент України ще раз підтвердив своє кредо у зовнішній політиці: «Я дуже добре знаю Європу та європейські звичаї, де швидко нічого не робиться. І євроінтеграція — це довга дорога. Я не хочу марнувати жодного дня для своєї нації на цій дорозі». Нарешті лунає заява про намір здійснити трирічну програму реформ, узгоджену з Брюсселем, успішне виконання якої давало б підстави для ініціювання українською стороною переговорів щодо остаточного визначення питання вступу до ЄС. Однак усе це говориться й робиться не на тлі історичного вакууму. За попередні роки Україна значною мірою наблизилась до виконання Маастрихтських критеріїв членства в Економічному та Валютному союзах. Зокрема, протягом останніх років бюджетний дефіцит різко скоротився та не виходить за межі вимог, визначених ЄС (до 3% ВВП). Частка гарантованого та прямого державного боргу має тенденцію до скорочення, здійснюються заходи щодо стабілізації показника індексу споживчих цін. У цій ситуації політична воля керівництва країни починає відігравати роль каталізатора певних процесів в українському суспільстві.
Однак під терміном «євроінтеграція» слід розуміти не стільки формально-технічне приєднання України до європейської спільноти, а насамперед приведення національних суспільних та економічних цінностей у відповідність до європейських, а в найкращому варіанті — до міжнародних стандартів. Зазначені вимоги в загальному вигляді представлені в різних рейтингових системах, які дають можливість не тільки визначити підсумковий показник розвитку, наприклад, економічної свободи в країні, а й накреслити шляхи поліпшення національного рейтингового статусу, який формуватиме об’єктивний імідж країни та з яким не можна буде не рахуватися у світі.
Авторами було проведено дослідження та розроблені пропозиції, спрямовані на реальне підвищення суспільно-економічного статусу України та, найголовніше, скорочення до п’яти років строку очікуваного приєднання України до Європейського Союзу.
Аналіз параметрів реформування економіки за шкалою ЄБРР (індекс реформ) свідчить, що найбільш проблемними питаннями для України є іноземне інвестування, захист прав власності, наявність чорного ринку, слабкість банківської системи, правил регулювання як у бізнесі, так і в інших сферах тощо. До позитивних зрушень у лібералізації економіки України слід віднести зниження рівня середньозваженого мита й узгодження тарифних умов вступу до СОТ з більшістю членів Робочої групи, в тому числі з ЄС, зниження податкового тиску. Ці параметри дали можливість покращити в 2004 році показник «Державне втручання в економіку». В період з 1994 р. до 2003 р. середньозважений щорічний рівень інфляції був 5,91%, що нижче, ніж у 1993—2002 рр. (7,2%). Як наслідок, показник «Монетарна політика» покращився на 1 пункт. У той же час, в торговельній політиці залишаються нетарифні бар’єри, необґрунтовані процедури для фітосанітарної сертифікації, ліцензування імпорту та експортні мита. Хоча в більшості сфер бізнесу створені сприятливі умови для іноземних підприємців, існує багато формальних і неформальних бар’єрів у реалізації їхніх прав (непрозора приватизація стратегічних об’єктів, високий рівень корупції та протиріччя в регулюванні процесу приватизації тощо). Багато проблем у захисті прав власності (політичне й адміністративне втручання в рішення судів, слабкість держави в боротьбі із кримінальними структурами, зловживання з боку місцевих органів влади, які нав’язують додаткові умови іноземним інвесторам у регіонах) та регулюванні бізнесу (відсутність прозорості, непослідовність застосування законів на місцевому рівні, процедури ліцензування, тиск чиновників і кримінальних структур, хабарництво).
Для порівняльного аналізу ми обрали постсоціалістичні країни — нові члени ЄС, що мали подібні до України проблеми під час наближенні своєї економічної системи до ЄС, але вирішили їх краще, ніж Україна. Ранжирування за індексом економічної свободи постсоціалістичних країн дало такі результати: 1. Естонія (1,65). 2. Литва (2,18). 3. Латвія (2,31). 4. Чехія (2,36). 5. Угорщина (2,40). 6. Словаччина (2,43). 7. Польща (2,54). 8. Словенія (2,64).
У таблиці 1 наведена динаміка змін індексу економічної свободи України, Угорщини та Польщі за період 1995— 2004рр. та 2005 р. (прогноз).
Цей аналіз дозволяє розробити прогнозні варіанти подальшої лібералізації економіки до рівня країн ЄС. Результати розрахунків наведені в Таблиці 2.
Таким чином, за умови збереження темпу, яким здійснюється лібералізація економіки України з 2001 року, можна очікувати досягнення середнього рівня економічної свободи десяти країн, які стали членами ЄС при останньому розширенні, через 5,4 року, а якщо орієнтуватися на найменший рівень економічної свободи серед постсоціалістичних країн — 2,64 (Словенія), то й через 3,3 року. При використанні досвіду Угорщини цей термін можна іще скоротити. Тобто за умови виконання політичних та економічних вимог, Україна має реальний шанс вступити до ЄС через п’ять-шість років.
Визначаючи основні напрямки лібералізації економіки за індексом економічної свободи для прогнозування темпу зближення з ЄС, ми повинні мати на увазі й інший важливий фактор — ВВП на душу населення. Згідно із звітом Heritage Foundation/Wall Street Journal, USA «The 2005 Index of Economic Freedom, «на початок 2005 року ВВП на душу населення в Угорщині — $5939, у Польщі — $4833, а в Україні — $1023». Тож, враховуючи той факт, що обсяги зростання ВВП на душу населення пов’язані з індексом реформ ЄБРР, основні заходи щодо економічного зближення України з ЄС мають базуватися на поєднанні методологічного підходу у визначенні показників економічної свободи з критеріями якості реформування економіки за шкалою ЄБРР .
