Приватизація підприємств стратегічних галузей і, зокрема, енергетики, може створити загрозу національній безпеці країни. Із цим твердженням Президента України Віктора Ющенка не доводиться сперечатися. Тим більше, що аналогічні думки надходять і від експертів, які вивчають проблематику цієї галузі. Так, на думку кандидата фізико-математичних наук, старшого наукового співробітника Інституту проблем моделювання в енергетиці ім. Г.Е. Пухова НАН України Леоніда Мітька, сьогодні в Україні енергетичне господарство країни не може бути «зосереджене» в одному (державному. — Авт. ) центрі ухвалення рішень.
Обґрунтованість цієї думки підтверджується схемою комплектування наглядових рад більшості державних енергогенеруючих та енергозбуваючих компаній, яка реалізовувалася попередниками нинішнього уряду. У результаті управління багатьма енергетичними підприємствами було сконцентроване в руках певного кола. Як це відбувалося? Спочатку держава делегувала повноваження із володіння акціями й участі в управлінні енергогенеруючими та енергозбуваючими компаніями НАК «Енергетична компанія України». На перший погляд, це не містило жодних ризиків для країни. Але згодом керівництво ЕКУ за підтримки високопосадовців уряду вводить до наглядових рад цих компаній нових членів — менеджерів «Донбаської паливно-енергетичної компанії» (ДПЕК).
Для цього ставленикам ДПЕК було достатньо придбати суто символічну кількість акцій (сумарно — близько 0,0026%). Після цього у керівництва ЕКУ з’являлися формальні підстави голосувати за обрання креатур, лобійованих на урядовому рівні. Адже за логікою відстоювання державних інтересів слід було б обирати до наглядових рад саме представників держави. Але замість цього ЕКУ всіляко сприяло просуванню туди менеджерів приватного капіталу. У результаті, маючи контрольні пакети акцій у більшості енергетичних компаній, держава не отримала більшості в їхніх наглядових радах і, по суті, була позбавлена можливості визначати поточну виробничу та політику збуту в українських енергогенеруючих і енергозбуваючих компаніях.
Наприклад, у «Донбасенерго» держава через ЕКУ володіє 85,77% акцій, але у Наглядовій раді компанії із семи членів лише троє представляють державу. представникам все тієї ж донецької структури. У ВАТ «Крименерго» у держави 70% акцій, але у НР у креатур все тієї ж бізнес-організації 40% голосів. Схожа ситуація склалася й у ВАТ «Київенерго».
Не можна не погодитися, що в зв’язку з викладеними фактами, гучна тема повернення до держвласності найбільшої енергогенеруючої компанії «Дніпроенерго» виглядає дещо інакше. Думки та позиції окремих посадовців і бізнесменів щодо законності проведення санації цього підприємства різняться. Але найбільш переконливою для ухвалення рішень виглядає наступна інформація. У ВАТ «Дніпроенерго» структури «ДПЕК» шляхом проведення незаконної додаткової емісії сконцентрували Аналогічна ситуація і на ВАТ «Західенерго», де держава володіє 70,1% акцій, але із п’яти членів НР троє підзвітні «ДПЕК». І так у багатьох інших компаніях. У ВАТ «Центренерго», де держава володіє 78,29% акцій, вона представлена лише одним голосом із трьох. На Дністровській ГАЕС (87,4%) — лише двома голосами з семи. У ВАТ «Дніпробленерго» (75%) держава віддала представникам «ДПЕК» 43% голосів у НР. У «Донецькобленерго» у держави 65% акцій, але 71,5% голосів у наглядовій раді ВАТ належить тому ж «ДПЕК». У ВАТ «Запоріжжяобленерго» держава контролює 65% акцій, але 57% (четверо із семи членів НР) голосів у НР все ж таки належить близько 44% акцій. А у Наглядовій раді ВАТ шість із семи членів — представники «ДПЕК». Таким чином, із державного контролю пішло 86% голосів НР. І це у другій за обсягом виробництва енергогенеруючій компанії нашої країни.
Можна стверджувати, що в цьому випадку ми є свідками ще однієї схеми тіньової приватизації стратегічних державних активів і передачі їх під контроль великого приватного бізнесу. У перспективі це створює явні та серйозні передумови для формування монополії на енергетичному ринку України. Підконтрольні енергогенеруючі та енергорозподільчі компанії зможуть нав’язувати споживачам і компаніям-конкурентам монопольно високу ціну на електроенергію, в той же час постачаючи її «своїм» металургійним, коксохімічним і машинобудівним підприємствам за іншою ціною. У результаті одні компанії отримають неринкові конкурентні переваги перед іншими.
У цьому світлі потрібно також зазначити, що контроль «ДПЕК» над «Західенерго» може поставити під загрозу ще й виконання експортних контрактів України. Зрозуміло, що це йтиме врозріз із державними інтересами.
Але все це відбувалося за попереднього уряду і, власне, не викликає особливого інтересу, оскільки подібні тенденції були передбачуваними. Але викликає здивування бездіяльна позиція нинішньої нашої влади. Свого часу нинішній прем’єр-міністр Юлія Тимошенко висловлювала намір рішуче боротися проти спроб згаданої бізнес-структури вивести із держвласності те ж «Дніпроенерго». Юлія Володимирівна неодноразово заявляла, що ситуація з цим ВАТ буде предметом судового розгляду, результатом якого буде повернення державного контролю над стратегічним для економіки України підприємством із подальшою його приватизацією на прозорій основі. Але досі жодних дій у цьому напрямку так і не було здійснено. «Дніпроенерго», так само як і інші згадані енергетичні об’єкти, повільно, але впевнено продовжує «приростати» до «ДПЕК». Чи немає тут якихось закулісних або підкилимних домовленостей? Якщо це припущення підтвердиться, адже правду не приховати, то постане запитання за кого ж це нас, платників податків, тримає всенародна улюблениця, яка самовіддано бореться за державні інтереси?
