Уряд Володимира Гройсмана, виступивши з ініціативою подвоєння вже з 1 січня 2017 р. мінімальної зарплати, неочікувано зламав стереотипи переважної більшості аналітиків. Вони в один голос запевняли, що чекати від Кабміну несподіванок і проривів не доведеться. Якщо вірити Лєшеку Бальцеровичу, рішення виявилося несподіваним і для групи іноземних радників та міжнародних організацій.
РУШІЙ «РЕВОЛЮЦІЇ»: ВЕРСІЇ
Щоб визначитися з прогнозами ймовірного подальшого розвитку подій, спробуємо насамперед обговорити деякі версії щодо реальних мотивів, які лягли в основу «зарплатної революції».
Версія перша — кейнсіанська. Можна припустити, що уряд вирішив піти шляхом послідовників Джона Кейнса, прагнучи прискорити економічне зростання через збільшення внутрішнього попиту. Таке можливо, оскільки, збільшення доходів низькодохідних категорій населення, справді є гарним стимулятором. Адже ці споживачі переважно орієнтуються на вітчизняний «ширпотреб» (що вигідно вітчизняним виробникам) та недорогий китайський непотріб (що зменшує тиск від зростання доходів на платіжний баланс). Щоправда, таке трактування стимуляторів для зростання економіки дещо поверхове. У випадку України грошово-кредитна політика залишається контрпродуктивною для зростання, а ринок праці практично не корелює з економічною динамікою. Тому версія видається малоймовірною. І прем’єр, і Президент, і Нацбанк тяжіють до моделі жорсткої монетарної політики та обіцяють проводити її Міжнародному валютному фонду.
Версія друга — політико-популістська. Ідея «3200» вельми «красива» для значної кількості працюючих, які реально отримують кошти, близькі до мінімальної заробітної плати. Збільшення доходів матиме певний позитивний ефект, особливо зараз, коли суспільство обговорює підвищення зарплати депутатів та майнові декларації держслужбовців. Однак у на популістичні обіцянки люди вже не ведуться, а підвищення зарплати навіть удвічі сприймуть лише як заохочення для її недоречного порівняння з доходами працівників міністерств чи держкорпорацій. Доведено, що електоральний ефект підвищення доходів є досить низьким. Оскільки на формування настроїв виборців активно впливають представники малого, середнього й великого бізнесу, які від цього підвищення, навпаки, потерпають.
Версія третя — політико-прагматична. Наразі вона видається найімовірнішою. Мінімальна заробітна плата — один з параметрів, який у явному вигляді задається у бюджеті. І якщо переважна більшість показників, які використовуються при розрахунках дохідної та видаткової частин бюджету, є прогнозними, мінімальна зарплата встановлюється практично волюнтаристськи. Якщо уряд вичерпав можливості розширення видатків у рамках наявних бюджетних обмежень, проте з якихось міркувань не може відмовити натиску якихось груп впливу, він може спробувати варіювати цим макроекономічним параметром, щоб розширити можливості маневру в розрахунках, залишаючись при цьому у заданих рамках дефіциту. Мінімальна зарплата — дуже зручний для цього показник, оскільки завдає відразу низку паралельних впливів.
СЦЕНАРІЇ ПОДАЛЬШОГО РОЗВИТКУ ПОДІЙ
Суттєва проблема — реальна реакція економіки на підвищення показника мінімальної заробітної плати. У даному контексті можна припустити декілька сценаріїв.
Перший — «перемога». Підвищення реально збільшує купівельну спроможність населення. Вітчизняний бізнес оперативно реагує на попит, що сприяє економічному зростанню, збільшенню зайнятості, структурній модернізації з посиленням орієнтації на внутрішній ринок. Зростають надходження до бюджету. Детінізація зайнятості у приватному секторі приносить додаткові доходи до Пенсійного фонду. Завдяки цьому стає можливим поступово «підтягувати» й розміри пенсій. Проте для такої успішної картини має бути реалізовано надто багато додаткових умов... Спрацювання усього комплексу цих умов вже у першому кварталі наступного року не видається можливим. Тому сценарій є скоріше фантастичним.
Другий — «гроші в пісок». Підвищення соцстандарту відбувається за рахунок перерозподілу на оплату праці бюджетників коштів з інших статей, насамперед — видатків розвитку. Збільшення зарплати у приватному секторі підвищує вартість праці для бізнесу. Це переноситься на собівартість та ціну продукції й прискорює інфляцію, яка «з’їдає» відчутну частину приросту купівельної спроможності. Підвищений попит збільшує імпорт та погіршує торговельний баланс, що чинить тиск на девальвацію гривні. Зрештою, підвищення зарплат має затухаючий ефект та спричиняє чергову хвилю дестабілізації. Сценарій видається вельми ймовірним.
Третій — «пшик». Підвищення соцстандарту не супроводжується відчутним збільшенням сукупного споживчого попиту та не є дієвим рушієм економічного зростання. Зростання досягається переважно завдяки поліпшенню зовнішньої кон’юнктури, яке працює і як чинник структурної модернізації економіки відповідно до потреб закріплення експортоорієнтованої моделі зростання. За нинішніх умов такий сценарій слід вважати базовим.
Четвертий — «зрада». Надміру оптимістичні розрахунки на кошти від детінізації та завищені показники доходів і видатків бюджету «зривають» виконання бюджетних зобов’язань держави. Для уникнення сплеску соціальної напруженості уряд змушений вдаватися до монетизації дефіциту. Це прискорює інфляцію та провалює на основі негативних очікувань курс гривні. МВФ розриває відносини з Україною... На щастя, такий негативний сценарій теж малоймовірний завдяки досить жорсткій відповідальності у фіскальній та монетарній політиці перед зовнішніми кредиторами, співпраця з якими залишається безальтернативною через високі зобов’язання за зовнішнім боргом.
ОСНОВНІ РИЗИКИ: ЩО СЛІД ПАМ’ЯТАТИ УРЯДУ?
«Зарплатна революція» однозначно підвищуватиме інфляційні очікування учасників ринку. Тим більш, що вона співпала з «експериментом» щодо скасування держрегулювання цін.
Найбільшому ризику від підвищення мінімальної зарплати піддається показник зайнятості. Не отримавши додаткового ресурсу, роботодавець не матиме іншого вибору, ніж звільняти працівників. На нашу думку, переважатиме й тренд щодо посилення тінізації зайнятості. Вочевидь, уряду слід готуватися до сплеску безробіття та пропонувати альтернативу зайнятості, зокрема — у малому бізнесі. Що ж до бюджетного сектору, найкращим було б державі «подати приклад», адекватно збільшивши фонди оплати праці бюджетних установ
Щоб повернутись до конструктивного сценарію, треба визнати, що певне прискорення інфляції неминуче, й це слід врахувати у прогнозних показниках Бюджету-2017 та інфляційних орієнтирах НБУ.
«Щедрість» уряду розблокувала давно стримуваний кризою та війною популістичний тренд у вітчизняному політикумі. Наростає хвиля вимог щодо підвищення соціальних видатків.
Різко зростає умовність отримання бюджетних доходів наступного року. Якщо раніше експертів хвилювали непевні 10 млрд грн від спецконфіскацій, які планувалось спрямувати на цілі розвитку, наразі сума, яку планується отримати до бюджетів та Пенсійного фонду від гіпотетичної детінізації, значно більша, як і соціальна ціна її можливого недоотримання.
Найбільшому ризику від підвищення мінімальної зарплати піддається показник зайнятості. Не отримавши додаткового ресурсу, роботодавець не матиме іншого вибору, ніж вивільняти працівників. На нашу думку, переважатиме й тренд щодо посилення тінізації зайнятості. Вочевидь, уряду слід готуватись до сплеску безробіття та пропонувати альтернативу зайнятості, зокрема — у малому бізнесі. Що ж до бюджетного сектору, найкращим було б державі «подати приклад», адекватно збільшивши фонди оплати праці бюджетних установ.
