На жаль, наша країна поки що не може похвалитися креативними рішеннями у сфері економіки, що дозволяють їй подолати бідність і увійти до розряду країн із високим рівнем життя. Чи не повчитися у такому випадку в інших? І, уявляється, гарну справу для нашої країни робить Київська школа економіки та її президент, відомий бізнесмен Віктор Пінчук, запрошуючи до Києва, в рамках проекту KSE Publik Lectures, розумних людей зі всього світу. У вівторок з українською громадськістю зустрічався лауреат Нобелівської премії світу 2006 року доктор Мухамед Юнус. Його лекція називалася «Долаючи бідність», і один із найбагатших людей України Пінчук погодився з гостем в тому, що бідність є найбільш потворним явищем на нашій планеті, самокритично визнавши, «ми в цьому значенні неефективні». Пінчук при цьому наголосив, що доктор Юнус «зробив більше, ніж інші».
Хто ж він, цей переможець бідності? Мухамед Юнус сам, швидше за все, не з бідної сім’ї. Він закінчив школу, коледж і університет. Потім, скориставшись стипендією на продовження освіти в США, отримав там ступінь доктора економічних наук. Але трапилося так, що повернувшись додому, був уражений глибиною бідності й, стикнувшись із нею, відчув свою безпорадність, коли бачив, як народ страждає від голоду. І тоді, розповідає Юнус, «я не лише залишив академічну кар’єру, але й збунтувався проти економічної теорії». Доктор наук пішов, у прямому розумінні цього слова, в народ, щоб хоч чимось йому допомогти. Але спочатку йому потрібно було зрозуміти, чому ж ці люди, працюючи з ранку і до ночі, залишаються бідняками.
Юнус згадує одну жінку, яка намагалася прожити, виготовляючи якісь вироби, що йому дуже сподобалися, з бамбуку. Але при цьому вона заробляла всього два пенні на день і, як говорить учений, «вона працювала, але була по суті рабинею». Такий заробіток, який вона вважала хорошим, навіть не давав їй можливості купувати сировину для своїх виробів. Вона голодувала, а жила в убогій хатині з гнилих палиць. Юнус зрозумів, що провиною всьому — лихвар, який давав цій жінці гроші в борг. Він вимагав, щоб вона продавала свою продукцію лише йому і, природно, сам же і призначав на неї ціну.
Саме розмови з цією жінкою і підштовхнули Мухамеда до того, щоб стати зрештою банкіром. Але спочатку він просто спробував допомогти таким самим біднякам, як вона, покінчити із залежністю від лихварів, які буквально пили з людей кров, примушували голодувати. У тому селі виявилося 42 таких бідняки. Спочатку він сам їх профінансував на правах друга, і на нього стали дивитися як на «чудотворця». Але він хотів навчити людей нормальним ринковим відносинам. Тому пішов у банк і попросив видати кредити під його гарантію, але наштовхнувся на категоричну відмову. Бідних банки не кредитували. Але Юнус вважав це в корені неправильним і наполягав на тому, що гроші потрібно давати тим, у кого їх немає. При цьому він висунув банкірам таке звинувачення: ви не поважаєте не лише бідних, але й жінок. І навів докази. Виявляється, в Бангладеш не лише бідній, але й підприємливій жінці було майже неможливо отримати кредит у банку. Фінансисти були дещо присоромлені. І після довгих багатоступінчастих переговорів йому, нарешті, пішли на зустріч і видали сміхотворну суму, яка була необхідна: всього лишень $27. Селяни не підвели поручителя і все вчасно повернули. Але в банку не поставилися до цього, як до закономірності, і на спір запропонували профінансувати ще одне село. Так дійшло до п’яти. І всі гроші поверталися до банку, проект пройшов першу перевірку. Але банки, як і раніше, неохоче давали біднякам гроші.
І тоді Юнус вирішив, що бідним буде краще, якщо обслуговуватиме їх він сам. Так народився Grameen Bank, банк для бідних. Для його становлення та вироблення критеріїв роботи було потрібно три роки. «Ми робимо протилежне тому, що роблять звичайні банки, — говорить доктор Мухаммед. — Наш принцип: чим менше у людини грошей, тим вона для нас привабливіша, тоді ми точно знаємо, що він наш клієнт. Усі банки хочуть отримувати заставу. Нам вона ні до чого. І нам не потрібні юристи, щоб вибивати назад кредити». Тут учений згадує про іпотечну кризу та нагадує, що юристи відповідних компаній мають всі права, але не можуть повернути гроші. А його банк і далі пропагує мікрокредитування, тому що впевнений в тому, що не зазнає на цьому збитків, оскільки їхнє повернення досягає 98%.
Один із секретів Grameen Bank полягає в тому, що він більш охоче працює з жінками (97%) — вони працелюбні та більш відповідально ставляться до своїх зобов’язань, а всі гроші використовують виключно за призначенням, тоді як чоловіки схильні ще й доставляти собі якісь задоволення...
Важливий принцип банку для бідних — йти до людей. 27 тисяч співробітників банку в багатьох країнах світу, включаючи і США, де також немало бідняків, націлені саме на це. І ще банкіри з Бангладеш використовують при видачі мікрокредитів біднякам принцип колективної відповідальності. Але доктор Юнус учить підлеглих, що в жодному разі не можна проявляти жорсткість, якщо кредит вчасно не повертається — потрібно вникнути в причини цього і, можливо, ще раз або навіть більше допомогти людині...
Юнус вважає місією банку перервати ланцюжок, згідно з яким бідняки з покоління в покоління народжували собі подібних. Для цього він надає шкільні кредити, виплачує стипендії, розширює іпотечне кредитування. У останньому велика роль відводиться жінці та сім’ї. Але тут є особливість. Кредит на житло видається лише тій жінці, в володінні якої є земля для будівництва. Але вона частіше за все у власності чоловіка. І тоді в банку радять: а нехай він перепише землю на тебе. Так банк зміцнює сім’ю, тому що чоловік у цьому випадку десять разів подумає, перш ніж тричі сказати: «Я з тобою розлучаюся», чого за місцевою традицією цілком достатньо...
Відповідаючи на питання «Дня», доктор Юнус розповів про те, за рахунок яких коштів банк отримав можливість видавати кредити. Перш ніж приступити до цього в певному населеному пункті, а це здебільшого сільська місцевість, туди висилається «загін» банкірів. Вони ведуть серед більш-менш спроможних людей роз’яснювальну роботу із залучення депозитів. А як лише набирається певна сума, починають видавати кредити. Як правило, через 12 місяців така філія банку виходить на рентабельну роботу.
І ще одне питання дуже цікавило «День». Чи не погодиться доктор Юнус прийти зі своїм банком до України та продемонструвати тут принципи соціально відповідального бізнесу? Банкір цілком серйозно відповів, що може це зробити, якщо для цього йому підшукають депресивний регіон, такий собі глухий закуток... «День» запитав у дочки Мухамеда, чарівної Моніки (її мати, як сказав Пінчук, росіянка з українським корінням), чи не погодиться вона очолити відділення банку в такому ведмежому куті? Відповідь була негативною. Як виявилося, Моніка — оперна співачка. «Керівника для цієї філії, — сказала вона, — призначить мій батько».
ЗАПИТАННЯ «Дня»
До і після лекції доктора Юнуса «День» запитав у українців, чи можливо реалізувати цей досвід в Україні?
Володимир ОНИЩЕНКО, радник директора Київської регіональної філії банка «Хрещатик»:
— Ця ідея, мені здається, в Україні вже працює. Адже в нас широко поширене мікрокредитування, і його базисом стали саме принципи доктора Юнуса. Лише він починав із дуже маленьких кредитів, буквально декілька доларів, а в нас вони починалися зі 100 доларів. Із цього виріс, скажімо, ПроКредитБанк. Щоправда, в Бангладеш були низькі відсотки, але там, наскільки мені відомо, були джерела їхнього фінансування — державні гроші США. Банк Юнуса мав можливість отримувати гранти, а потім роздавав їх своїм клієнтам. Там було завдання вивести людей з убогості, і воно виконувалося за допомогою таких ось мікрокредитів у розмірі кількох доларів. А в нас зараз дещо інша історична ситуація.
Геннадій ЧИЖИКОВ, президент Донецької торговельно- промислової палати:
— Головне в цій справі — це такі цінності, як людське життя та благополуччя. Юнус нам показав приклад — це можливо. Любов до ближнього, яку він виявляє, об’єднує людство. Людям потрібно давати надію та можливість краще розуміти один одного, а боротьба з бідністю цьому сприяє. Юнус нам довів, що можна допомагати ближньому й одночасно розвивати бізнес. У Україні до цього також багато хто прагне. Але чисту копію зробити буде досить складно. Тому що там працюють певні національні та релігійні традиції. Але сама ця ідея, безумовно, знайде в Україні послідовників.
Наталя ПРОКОПОВИЧ, президент Центра інституційного розвитку, колишній народний депутат України:
— Ніколи не можна повністю втілити в життя ідеї, які виникли та були розроблені в інших країнах. У нас інша ментальність, абсолютно інші люди. Але я думаю, що відсотків на вісімдесят ідеї доктора Юнуса в Україні можна запровадити.
Юрій ПОЛУНЄЄВ, народний депутат (БЮТ):
— Теоретично все, що зробив доктор Юнус у Бангладеш й інших країнах можна втілити в життя і в нас. А практично не можна, тому що тоді, коли він видавав свої кредити, 90% населення Бангладеш було абсолютно бідними. У нас можна використати деякі елементи його моделі, але кооперативний капіталізм або навіть кооперативну взаємодопомогу та взаємовідповідальність трохи розбіжні з українським менталітетом, який, зазвичай, описується за допомогою приказки «моя хата скраю». У цьому — основна проблема. Щоб працювала така система, потрібна дещо інша ментальність, згідно з якою заборонено обманювати, «кидати», вигадувати схеми й виробляти операції, які підривають довіру до фінансової взаємодопомоги. А сама по собі модель Юнуса надзвичайно цікава. Це — приклад того, що в ринковій економіці працює не лише конкуренція, але й поєднання таких чинників, як кооперація і конкуренція, назвемо це явище новим словом — кооперенція.
Інна БОГОСЛОВСЬКА, народний депутат (фракція Партії регіонів):
— Іслам задає досить жорсткі правила й традиції, і не випадково там так поширені поручительство або взаємна позика, коли всі відповідають один за одного згідно із системою кругової поруки. Як правило, у людей, охоплених такими програмами, дуже низький освітній рівень і рівень інформованості. І все ж таки це — велике діяння із залучення до виробництва матеріальних благ тих людей, які ще не розбещені сучасною західною цивілізацією. Для них велике значення мають традиції, мораль, особисті взаємовідносини. І головний принцип, на якому стоїть цей банк — не люди йдуть до банку, а банк йде до людей — тримається саме на цьому. Коли бідній людини, яка нікого не цікавить, приходять і пропонують допомогу, то це сприймається як включення особового чинника. Так що в тих конструкціях, про які ми чули сьогодні, закладено частину переможної стратегії мусульманського світу, що все більше і більше набирає обертів. Майже всі західні банки фінансують, по суті, споживання. А пан Юнус пішов шляхом фінансування дрібного виробництва і виховує в людині не споживача, а виробника. Що стосується України, то найбідніші люди в нас, безумовно, живуть на селі. Але Юнус там не приживеться. Тому що наші селяни, на жаль, розбещені державним патерналізмом. Вони всі знають, що кредити не лише можна не віддавати, але навіть і потрібно не віддавати. Тому що всі останні 80 років жоден кредит, який надходив на село, не повертався. І сьогодні найвищий рівень неповернень знову ж там. А з бідним міським населенням, звичайно ж, можна попрацювати, щоб налагодити дрібне виробництво. Але в нас висока інформованість, а інформація, як відомо, несе не лише позитивний заряд. І наш споживач кредитів у місті також вже перейнявся думкою, що легше не повернути кредит, ніж повертати...
Раїса БОГАТИРЬОВА, секретар РНБО:
— Нічого неможливого немає. Усе залежить від того, скільки людей може згуртуватися навколо цієї чудової ідеї і чи будуть вони одержимі думкою втілити її в життя. Але будь-які знання, які ми здобуваємо, дають лише плюс, оскільки ми можемо з їхньою допомогою реалізувати в себе якісь нові ідеї або проекти. Наші політичні сили мають приблизно однакові програмні положення, але коли вони приходять до влади, то реалізують їх не зовсім такими методами, як раніше декларували. Мені уявляється, що наша нація зможе об’єднатися навколо Президента в таких економічних проектах і перспективах і зможе досягнути результату.
