2016 року реальний ВВП України збільшиться на 2,4%, інфляція становитиме 12%, а дефіцит платіжного балансу буде незначним, заявила глава Нацбанку Валерія Гонтарева. Вона визнала, що стабілізувати ситуацію, повідомляє «Радіо Свобода», вдалося лише завдяки фінансовій допомозі МВФ і інших донорів.
Чи настане той час, коли Україна виробить власну макроекономічну політику і почне самостійно справлятися зі своїми економічними проблемами? Заступник Гонтаревої Дмитро Сологуб зазначає, що програма МВФ для України це, насправді, програма нашого уряду, хоча без грошей МВФ, за його словами, дуже важко знайти якісь інші фінансові ресурси. Він відзначає роль МВФ як кваліфікованого порадника, в якого накопичений великий масив експертних даних про те, як виходили з кризових ситуацій інші країни. Проте він також зазначає факти «триноження», що трапляються, «коли МВФ відіграє роль поліцейського, попереджаючи про те, що десь там на цьому вже послизнулися».
«МВФ — вірний друг України, — наголошує співзасновник Центру вільної економіки імені Кахі Бендукідзе Володимир Федорін, — у нас реалізується вже дев’ята його програма». При цьому економіст запитує: що відбувається, коли відповідальним за перебіг реформ у країні виявляється все-таки МВФ, і описує нинішню ситуацію так: «Міжнародне співтовариство спорудило «саркофаг» для нашої фінансової і бюджетної системи. Але, на відміну від чорнобильського, його термін придатності швидко спливає, і, якщо ми самі не знайдемо спосіб, як жити за свій рахунок, то нам доведеться укладати десяту програму з МВФ, одинадцяту»... «А може бути, і не доведеться, тому що інтерес до серійного невдахи рано чи пізно згасає», — передбачає експерт.
Його підтримує заступник директора Центру соціальних і трудових досліджень Захар Попович. «Зараз ми бачимо, що український уряд, чиновники, розписуючись у любові до МВФ, а насправді деякі речі з його рекомендацій, так би мовити, не акцентують. МВФ говорить про соціальну справедливість і не лише про неї. Наприклад, в останньому своєму прес-релізі він радить не лише знижувати витрати бюджету, а й розширювати базу оподаткування, знаходити нові джерела для формування бюджету». Попович вступає в заочну суперечку із заступником міністра фінансів Оленою Макєєвою, яка «описувала у своєму «Фейсбуці» філософію податкової реформи як перенесення акцентів на непрямі податки і на зниження податків на бізнес і признавалася, що це — філософія покарання бідних».
«Сьогодні у нас нестійка ситуація, коли уряд звалює всю відповідальність за проведення реформ, за політику комунікацій на МВФ або Світовий банк. Уряд повинен сам доводити доцільність своєї політики, — наголошує виконавчий директор Центру економічної стратегії Гліб Вишлінський. — Наприклад, у питанні про високі газові тарифи і субсидії для найбідніших. Якщо уряд цього не робить, то це має такий вигляд, що нібито він не вірить у ті реформи, які проводить. Це зменшує його громадську підтримку. І як наслідок, під час зміни влади ці реформи легко відкотити назад».
