Нині маємо те, що ніякі закони в нашому бізнесі фактично не діють. Причин тому багато, але із цим якось змирилися і намагаються працювати навіть у такому правовому хаосі. Можна лише дивуватися витривалості наших підприємців. Західні менеджери, які спершу з таким апломбом намагалися повчати нас зі своєї прекрасної далечіні, тепер уже абсолютно не здатні щось зрозуміти в нашому діловому житті. Киньте в наше середовище благополучного американського бізнесмена — він не витримає і кількох днів. Те, що в нас ще хоч щось працює — це справжнє чудо, зумовлене ентузіазмом, талантом і винахідливістю наших бізнесменів. Їх у нас мало. Але створені ними робочі місця, вироблена ними продукція, організований ними товарообмін — усе це досягнуто не завдяки існуючим політико-економічним умовам, а всупереч їм. Серед них чимало таких, ким би пишалася будь- яка провідна держава світу з високорозвинутою економікою, але чимало з них змушені працювати на межі з економічним злочином, а то й за такою межею. Бо іншого виходу просто немає. Наше економічне законодавство вкрай суперечливе — це загальновідомо. Єдиних правил гри просто не існує. Як же тоді грати? Кожний хід слід узгоджувати з партнером. У випадку суперечок доводиться звертатися до арбітра — так званого «даху». Над кожним «дахом» є свій «дах» — і так аж до найвищого Даху над дахами. Поки бізнесмен у фаворі в того авторитета, що є його арбітром, справи йдуть більш-менш стабільно. Але в кожного арбітра кілька підопічних. Не дивно, що врешті-решт кожен бізнесмен змушений усе більше часу приділяти не так бізнесу, як інтригам. У результаті економічний і політичний безлад накладаються один на одного, вступають у резонанс, взаємно підсилюються. Коефіцієнт корисної дії такої системи дуже низький, більшість енергії йде на з'ясування стосунків із партнерами й арбітрами. Але поки ще це працює. Чи довго? Нинішній бізнесмен функціонує за формулою «відняти, поділитися і втекти». У кожній галузі виробничої, торгової чи фінансової сфери ця формула має тисячі відтінків, але загальна схема одна. Зрозуміло, що ця схема працює доти, доки ще є що віднімати (іншими словами, красти). Досить оглянутися на оголені гори, на розграбовані заводи, на занедбані поля, щоб переконатися: можливостей для продовження такого бізнесу стає все менше. Ось- ось остаточно затухне навіть той напівкримінальний бізнес, який маємо. Саме цього, а не назрілих перемін лякаються найдосвідченіші бізнесмени. Чи можна цьому зарадити?
Вихід лише один — відмовитися від такої звичної системи арбітрів і перейти до системи одних стабільних правил гри, тобто до тієї економічної демократії і диктатури закону, за яку виступає Є.Марчук. Лише це надасть динамізму нашій економіці, перебудує її за формулою «додати, примножити і продовжити». Як єдині правила (тобто диктатура закону) сприятимуть розвиткові бізнесу? Пояснимо це за аналогією з шахами. Там є чемпіон світу, є гросмейстер, є майстер спорту, є розрядники. Кожен гросмейстер має свій особистий рейтинг. Залежно від рейтингів учасників турніру встановлюється його призовий фонд. Тому шахісти прагнуть до самовдосконалення, а не займаються інтригами проти партнерів чи підкупом суддів. Винятки бувають, але дуже рідко. У нашому ж бізнесі винятки давно стали правилом. Тут головне не вдосконалення самого бізнесу, а вплив на партнерів і політиків. Якщо ж зробити умови функціонування бізнесу максимально прозорими (а саме за це виступає Є.Марчук), то інтриги втратять сенс. Справді, який сенс підкуповувати шахового суддю, який жодним чином не може визнати того, хто одержав мат, переможцем?! От коли правила в нашому бізнесі наблизяться за прозорістю, чіткістю, обов'язковістю до шахових, тоді й серед наших бізнесменів з'являться свої Ананди і Каспарови, кожний отримає перспективу. У нинішніх же боях без правил перспектива одна-єдина — вчасно вийти з гри, перевести капітали за кордон і зникнути з країни.
Таким чином, плани Є.Марчука полягають у тому, щоб дати перспективу нашим підприємцям, а не знищувати їх як клас. Альтернативи закону і правовому полю все одно не існує. Хаос, до якого ми звикли, можливий лише в епоху первісного накопичення капіталу. Ця епоха закінчується. Слід думати про майбутнє, а воно тільки у введенні єдиних правил гри. Через такі методи накопичення первісного капіталу пройшли практично всі економіки. Але кожна кінець кінцем пройшла від дикості до цивілізації. Не омине цього й Україна. Проте в західних країнах перехід від одного стану бізнесової історії до іншого не супроводжувався якимись масовими репресіями проти підприємців. Чому ж такі репресії комусь здаються можливими в Україні? Адже суспільство зацікавлене у максимально плавному переході від одного стану до іншого. Це тяжко, але вдалося іншим — отже, вдасться й нам. Тим більше, що не кожна країна має такого врівноваженого, поміркованого й разом із тим твердого політика, як Євген Марчук.
