Два тижні тому, 26 липня, Господарський суд Києва постановив розірвати договір купівлі-продажу 90,25% акцій Державної акціонерної холдингової компанії «Чорноморський суднобудівний завод» (ДАХК «ЧСЗ», Миколаїв). Операція, укладена за підсумками приватизації підприємства 2003 року з братами-бізнесменами Ігорем і Олегом Чуркіними, яких на той час представляло контрольоване ними ВАТ «Миколаївська малотоннажна верф», визнана недійсною за позовом Фонду держмайна через невиконання умов договору. «Суд ухвалив рішення договір розірвати і пакет акцій повернути державі», — поінформували у Фонді пресу та додали, що це рішення суду першої інстанції, ймовірно, буде оскаржене. Представники ЧСЗ також говорять про намір подати апеляцію, оскільки, на їхню думку, під час судового засідання було багато процедурних порушень.
Тим не менш, підприємство Чуркіни вже потроху втрачають. Наприкінці липня Господарський суд Миколаївської області у рамках справи про банкрутство ДАХК «ЧСЗ» призначив нового розпорядника майна.
Проте інша сторона також не втрачає часу даремно. Щоправда, метод захисту, яким скористалися Чуркіни, свідчить про те, що вони вже не сподіваються втримати контроль над заводом. Їхні зусилля, схоже, направлені, переважно, на те, щоб приховати сліди своєї діяльності. Саме так можна зрозуміти дії Державної виконавчої служби в рамках виконавчого виробництва за рішенням місцевого суду м. Херсона. Вона керувалася законом, оскільки були виконані всі формальності (аж до внесення Сагайдакова (він згадується вперше! Слід повідомити, хто він) до відповідного держреєстру. Але хоч як би там не було, Олександра Сагайдакова поновлено на посаді голови правління ДАХК «ЧСЗ». Що ж тут такого, і до чого тут Чуркіни? Виявляється, це той самий Сагайдаков, який, перебуваючи 2003 року на посаді голови правління «Миколаївської малотоннажної верфі», виграв для Чуркіних у сумнівному й, за багатьма оцінками, явно рекомендованому конкурсі з продажу ЧСЗ (експертна оцінка визначила вартість виставленого на продаж пакету акцій ДАХК «ЧСЗ» у розмірі 119,3 млн. грн., а незадовго до цього компанія «Нібулон» придбала незавершену набережну та ділянку у сім га на території ЧСЗ за 80 млн. грн., тоді як територія заводу з цехами, складами, причалами, крановим господарством і морськими, автомобільними та залізничними шляхами складає близько 300 га). Саме Сагайдаков підписував із ФДМУ договір купівлі-продажу акцій холдингу. На знак вдячності, в липні 2004 року він був призначений Чуркіними головою правління ЧСЗ.
Брати, мабуть, відчували, що ЧСЗ їм не втримати, й заздалегідь готували повернення Сагайдакова на завод. На початку липня рішенням Заводського районного суду його було поновлено на посаді голови правління ВАТ «Судмашпром» (це нова назва «Миколаївської малотоннажної верфі») й, уже будучи керівником підприємства, яке успадкувало права на ЧСЗ, брав участь у слуханні справи у Господарському суді м. Києва, під час якого було ухвалено рішення про розірвання договору купівлі-продажу.
Повернення Сагайдакова вигідне Чуркіним із двох причин. По-перше, інсценування захоплення підприємства поновленим на посаді керівником дозволяє їм «спекатися» своїх зобов’язань перед державою, посилаючись на те, що вони, мовляв, не контролюють завод. По-друге, після цього буде важко відшукати сліди держвласності, яка зникла. Самі ж вони, у разі чого, звалять усе на «загарбників».
Ця версія багато в чому підтвердилася на прес-конференції, яку давала у Києві директор ТОВ «Миколаївське реєстраційне бюро» (реєстратор Чуркіних) Тетяна Козмай. Вона заявила, що в неї нібито зламаний сейф і викрадені реєстраційні документи. Тим часом стало абсолютно зрозуміло, що легітимність Сагайдакова, поновленого на посаді рішенням суду, жодним чином не залежить від документів, що зберігаються у реєстратора. Просто Козмай, яка мала проблеми з веденням реєстру, вже зараз відпрацьовує схему, згідно якої можна буде посилатися у всьому на «незаконне» захоплення. Таким самим сценарієм можуть скористатися у подальшому й Чуркіни, якщо виявиться «брак» власності...
Аналогічні запасні аеродроми, схоже, слід було підготувати й голові ФДМ Валентині Семенюк, яка протягом багатьох років, починаючи ще з того часу, коли очолювала Спеціальну контрольну комісію Верховної Ради з питань приватизації, вимагала повернути ЧСЗ державі. До судів навіть періодично подавалися позови. Але вердикти були на користь Чуркіних, оскільки ФДМ, спираючись на юридичний досвід, здобутий у боротьбі за реприватизацію «Криворожсталі», домагався визнання конкурсу недійсним, посилаючись на свої власні порушення. Часи, як відомо, змінюються, й тепер уже суди не вважають, що це дає підстави пред’являти претензії до покупця. А ось про порушення інвестиційних зобов’язань у позовах не було згадано ні слова. І лише 12 червня представник ФДМ заявив клопотання фактично про відкликання позову (просив залишити його без розгляду), заявленого Генпрокураторою в інтересах ФДМ щодо визнання недійсним договору купівлі- продажу державного пакету акцій ДАХК «ЧСЗ». Господарський суд м. Києва це клопотання задовольнив, а рівно за два тижні ухвалив згадане на початку цього матеріалу рішення про повернення ЧСЗ у власність держави. Скринька, як-то кажуть, відчинялася дуже просто. Але чому ФДМУ не міг додуматися до цього раніше?
Одна з можливих причин — чарівні та привабливі особистості юних братів Чуркіних, які швидко дорослішали. Колись вони добиралися на Україну на іржавих «Жигулях» і майже комівояжерами. Потім, як і в більшості нинішніх мільйонерів, були якісь газові операції на кшталт «купи-продай», успішні операції з ПДВ, блискуча приватизація Львівського автозаводу, яка дозволила потім «зайнятися» суднобудуванням. І що ж країна отримала внаслідок чуркінського чорноморського прориву? За даними, які оприлюднила Валентина Семенюк 2004 року, на заводі не було перероблено жодної тонни металу (згідно з інвестзобов’язаннями Чуркіни повинні були забезпечити переробку 60 тис. тонн щороку). Згідно з умовами конкурсу, переможець повинен був протягом шести місяців погасити заборгованість заводу із заробітної плати, а також перед Пенсійним фондом у розмірі 11,459 млн. грн., а протягом двох років частково погасити або реструктуризувати прострочену заборгованість із кредитів комерційним банкам на суму 13,5 млн. грн. А що вийшло? Із 5-тисячного персоналу в період 2003—2006 року звільнено три тисячі осіб. Заборгованість із зарплати працівникам на 1 січня 2007 року перевищила два мільйони гривень. Заборгованість Пенсійному фонду на 1 лютого сягнула майже 20 мільйонів гривень, фонду соціального страхування від нещасних випадків — понад півмільйона гривень.
До цих невиконаних зобов’язань потрібно ще додати відсутність обіцяних інвестицій у модернізацію підприємства на суму 49 мільйонів гривень. Крім того, захопивши завод, Чуркіни не вигадали нічого кращого, ніж вступити у конфлікт із міською владою. У результаті Миколаївська міськрада у грудні минулого року за несплату трьох мільйонів гривень земельного податку позбавила ЧСЗ права на постійне користування земельною ділянкою. І тепер холдинг, його численні «дочки» та новостворені за їхньою участю підприємства у прямому та переносному значенні «висять у повітрі». Так що у випадку, якщо державі внаслідок подальших судових розглядів усе ж удасться відстояти рішення суду першої інстанції, то вона отримає зовсім не справжній завод, а щось на зразок «летючого голландця», що не має під собою твердого підгрунтя.
