У Донецьку Державна податкова адміністрація (ДПАУ) взялася за безробітних. Співробітники головного фіскального органу держави виявили: 1,1 з 2,6 мільйона донеччан працездатного віку не мають офіційних джерел доходів. А це, на думку ДПАУ, означає, що вони працюють без оформлення трудових стосунків із працедавцем. А відтак не сплачують податки до бюджету і соціальних фондів. Тож матеріальний стан цих людей, як повідомили у ДПАУ, незабаром перевірятимуть за допомогою даних Державної автоінспекції, Бюро технічної інвентаризації, Державної митної служби, Державного центру зайнятості і паспортної служби МВС.
Перспектива податкових перевірок, як демонструє реальний стан вітчизняного ринку праці, світить чи не кожному третьому українцю. За даними центрів зайнятості, офіційно в пошуках роботи сьогодні перебуває 413 тисяч безробітних. Реальний же показник незайнятого населення, за даними експертів, набагато більший.
Як переконує заступник голови Національного форуму профспілок України Григорій Кабанченко, понад 4,6 мільйона українців (а це 23% працездатних громадян) не працевлаштовані. Більшість із них через різні причини не стали на облік до центру зайнятості: хтось не витримав бюрократії оформлення документів, а когось принижує отримувати від держави допомогу по безробіттю у 735,51 гривні. Ще приблизно 4,6 мільйона українців, за даними Кабанченка, отримують зарплатню «в конвертах». А близько мільйона офіційно зайнятих зараз працюють за скороченим робочим днем чи перебувають у неоплачуваних відпустках...
Утім, перелік проблем вітчизняного ринку праці на прихованому безробітті та нелегальному працевлаштуванні, на жаль, не закінчується. Продовжує залишатися чи не головним джерелом болючих питань рівень оплати праці. За липневими даними Державного комітету зі статистики, найбільш поширений розмір зарплатні — 2—2,5 тисячі гривень. Такі гроші заробляють близько 12% працевлаштованих українців. Проте є й такі, а це 8% працюючих, чий дохід ще нижчий — до 884-х гривень. Тоді як прожитковий мінімум в Україні, за підрахунками голови Федерації профспілок України Василя Хари, повинен складати не менше двох тисяч гривень. Тільки тоді, переконаний нардеп, можна говорити про більш-менш нормальний соціальний рівень і підхід до оплати праці та решти соціальних складових.
Рівень же заробітної плати у 884 гривні — це практично норма для працівників сільського господарства, готельної індустрії та ресторанів, як стверджують аналітики Форуму профспілок України. Звичайно, ця сума — лише офіційний заробіток. Щоб забезпечити собі мінімально необхідний для життя рівень доходу, єдиний вихід для таких працівників — додаткові заробітки, чайові та надурочні.
Втім, цікаво, що роботою навіть з такою невисокою офіційною платнею українці сьогодні не гребують. За даними рекрутингових компаній, в Україні в середньому сьогодні на десять вакансій припадає понад 50 претендентів. Тож не дивно, що більшість українців готові хапатись чи не за будь-яку роботу. Це підтверджують і висновки дослідження експертів міжнародного кадрового порталу HeadHunter. Як виявилось, 75% співвітчизників, що шукають роботу, передивляються усі пропозиції підряд — незалежно від того, наскільки вакансія відповідає їхній підготовці й освітньому рівню. Тож дипломованого педагога зі стажем може цілком влаштувати вакансія прибиральниці «в хорошому домі». А 56% українців, за даними опитування рекрутингового порталу «СуперДжоб.ua» за умови хорошої грошової винагороди готові виїхати працювати за кордон.
Своїм баченням проблеми та ідеями щодо вирішення ключових питань українського ринку праці з «Днем» поділився директор аналітичного центру «Експертна рада», президент «Реформаторського клубу» Іскандер ХІСАМОВ:
— Українці сьогодні працюють відповідно до радянського Кодексу законів про працю (КЗОТУ) зразка 1971 року. Абсолютно зрозуміло, що цей документ вже давно морально застарів. Фактично він регламентує лише роботу бюджетних установ і великих промислових підприємств. Решта бізнесу: банки, торгівля, транспорт — вимушені шукати якийсь компроміс між вимогами радянського трудового законодавства і реаліями ринкової економіки. Як результат всі вони працюють поза законом.
Я переконаний: прийняття нової, адаптованої до умов сьогодення, редакції Трудового кодексу зможе вирішити чи не усі проблемні аспекти ринку праці України.
Звичайно, на робітників шахт, шкіл, заводів, лікарень, де повинні працювати профспілки, мають поширюватися жорсткі умови прийому на роботу й звільнення. Проте є й інші, більш динамічні галузі в плані трудових стосунків — торгівля, ресторанний бізнес, інформаційні технології, сільське господарство... У цих галузях трудове законодавство має бути максимально ліберальним. Повинна існувати проста процедура набору персоналу і його звільнення.
Окрема тема — середня та вища ланки управління, особливо для осіб з іноземним громадянством. Чинне законодавство, по суті, регламентує стосунки між робітником і працедавцем в особі держави. Проте вимоги щодо прийому на роботу і звільнення генерального директора чи технолога повинні суттєво відрізнятися від вимог до слюсаря або тракториста. З ними мають укладатися трудові контракти, що суворо регламентують перелік взаємних прав і обов’язків, як це робиться у Європі. Нічого цього в чинному трудовому законодавстві України немає.
