Залишився рік до того, як у нас з’явиться шанс встановити новий підхід до глобалізації. Справді, світові лідери зараз зустрічаються в ООН, щоб розглянути успіхи, досягнуті, починаючи від Зборів тисячоліття у вересні 2000 р., коли вони зобов’язалися підтримати ряд честолюбних цілей — Цілі розвитку тисячоліття, — щоб допомогти найбіднішим у світі позбутися голоду, хвороб і неграмотності.
Визначення цілей було легкою частиною. Коли вони знову зустрінуться наступної осені, світові лідери мають вирішити, як їх досягнути. На щастя, пропозиція британця Гордона Брауна могла б забезпечити необхідний глобальний прорив.
Проблема ось у чому: глобалізація пропонує людям повсюдно шанс уникнути надзвичайної бідності, але в багатьох частинах світу, що розвивається, вона не діє. У той час як Китай та Індія швидко зростають, у більшості африканських країн — застій. Подібним чином у більшій частині Латинської Америки та Середній Азії рівень бідності зростає, а не зменшується.
У більшості випадків географія відіграє важливу роль в успіхах або невдачах. В історії великих успіхів у розвитку — такі місця як Шанхай, портові міста з готовим доступом до світових ринків. Найбільші невдачі в розвитку зазвичай трапляються в сільських районах, далеких від узбережжя. Спільноти, які живуть у гористих областях, наприклад, в Андах або Середній Азії або гірській місцевості Східної Африки, є особливо ізольованими.
Географічна ізоляція є ще істотнішою, якщо країна не має виходу до моря, як Болівія, Афганістан, Ефіопія або Буркіна-Фасо. На додачу до ізоляції, до інших проблем належить засуха в Африці, де фермери покладаються на зливи, а не зрошування, і тягар важких хвороб у тропічних країнах, які потерпають від малярії, лихоманки денге та інших смертельних захворювань, погіршить ситуацію.
Усі ці проблеми є вирішуваними, але в багатьох місцях їх не вирішують. Замість лекцій МВФ про скорочення бюджетів, бідним країнам потрібні великі бюджети, щоб заплатити за необхідні інвестиції — дороги, електроенергію, порти, школи та клініки — щоб зробити ривок в економічному зростанні. МВФ мусить витрачати менше часу, переконуючи найбідніших скоротити свої витрати, і більше часу, переконуючи багаті країни дати більше грошей, щоб допомогти бідним задовольнити їхні інвестиційні потреби.
Багаті країни обіцяють надавати більше допомоги протягом багатьох років, але не дотримуються свого слова. Тридцять п’ять років тому вони обіцяли виділяти 0,7% від свого ВВП бідним країнам як допомогу на розвиток. Замість цього вони дають 0,25% — нестача становить $120 мільярдів на рік.
Сполучені Штати є причиною половини цієї нестачі. Якби Сполучені Штати діяли згідно зі своєю обіцянкою надавати 0,7% від ВВП як допомогу, вони б виділяли $75 мільярдів на рік. Натомість вони дають близько $15 мільярдів.
Сполучені Штати легко могли б дозволити собі робити більше. Адміністрація Буша надала $250 мільярдів на рік у скороченнях податків найбагатшим американцям, підвищила військові витрати на $150 мільярдів на рік, а потім повернулася до найбідніших людей світу і сказала їм, що не має грошей, необхідних для того, щоб виконати обіцянку Америки.
Ніщо з цього не має сенсу для глобальної безпеки або навіть для фінансових інтересів країн-дарувальників. Невдачі в економічному розвитку в Андах, Середній Азії й Африці сприяють глобальній нестабільності, місцевим повстанням і насильству, незаконній торгівлі наркотиками й підставам для тероризму. Лише збройні підходи не допоможуть, оскільки коріння проблеми — це уразливість бідних, голодних людей перед проповідниками ненависті.
Якщо дарувальники також надаватимуть тільки невелику допомогу, недостатню, щоб вирішити проблеми найбідніших країн, цим країнам ніколи не виборсатися з бідності. Вкладаючи набагато вищий рівень інвестицій протягом наступних кількох років, багаті країни надали б бідним країнам шанс досягнути економічного зростання.
Пропозиція Брауна — ініціатива, що отримала назву Міжнародні фінансові кошти (МФК) — робить саме це. Ідея МФК полягає в тому, щоб гарантувати, що країни-дарувальники подвоять свої рівні допомоги протягом наступного десятиріччя, щоб бідні країни могли досягти Цілей розвитку тисячоліття. Браун має цілковиту слушність: давайте поставимо Африку та інші збіднілі регіони на шлях тривалого економічного зростання, віддаючи пріоритет наданню допомоги протягом періоду до 2015 р.
Велика Британія виробила Цілі розвитку тисячоліття, і отже МФК, порядком денним зустрічі Великої вісімки, яка відбудеться в Шотландії в липні наступного року. Французький президент Жак Ширак приєднався до Блера та Брауна у своєму сміливому заклику до багатих країн виконувати свої обіцянки бідним. Найбагатші країни — Сполучені Штати, Німеччина та Японія — мусять приєднатися до цієї життєвої ініціативи. Побудова більш мирного й успішного світу — в інтересах кожного.
Джеффрі Д. САКС — професор економіки та директор Інституту Землі в Колумбійському університеті (США).
