«Продавати на сирій (законодавчій. — Авт.) базі підприємства не можна. Треба міняти підходи... Нам потрібна нова стратегія з приватизації», — розповів голова Фонду держмайна України Ігор Білоус. Він нагадав, що наразі у власності держави майже чотири тисячі підприємств, із яких 27 мають відійти у державний холдинг, ще частина — лишитися у власності міністерств і відомств (регулюють окремі сфери економіки, наприклад, диспетчерські служби), ще 1300 — на ліквідацію і решта — на приватизацію. У Фонді держмайна пропонують найперше — змінити законодавство та спростити механізми приватизації. «Ми це зробили і будемо подавати (в КМУ. — Авт.). Трохи більше механізмів — не лише на аукціоні та на біржі, а й прямі продажі, IPO. Багато інших методів», — заявив Ігор Білоус.
Чи встигнуть зі Стратегією до нової хвилі продажу державного майна? Як відомо, на 2016 рік очікується продаж низки цікавих об’єктів — ОПЗ, шести ТЕЦ, обленерго тощо. Загалом уряд очікує зібрати 17 мільярдів, у Фонді кажуть про мільярд доларів.
Утім, головне питання, навіть, не в цифрах. Чи час взагалі щось продавати в період економічного падіння? Якщо так — як саме? «День» запитав експертів. Вони одностайні — слід оновити правила продажу, а вже потім — продавати.
По-перше, слід відмовитися від практики продажу об’єктів в одні руки, інакше сформуємо ще потужніший клас олігархів. «Хто отримує величезний завод (60% чи 99% акцій) у свої руки, тому нічого більше не треба. Мільярдні обороти отримуватимуть люди, які не мають у кишені і мільйона гривень, а потім виплачуватимуть із прибутку підприємства. Ця практика всім відома. Всі наші олігархи спочатку були простими підприємцями: продавцями бензину чи овочів, і з невеличких сум зробили десятки мільярдів, бо платять не державі, а чиновникам високого рівня», — називає першу умову формування оновленої стратегії колишній в.о. голови Фонду держмайна Володимир Лановий. На його думку, без цього всі прозорі конкурси закінчаться тим, що «один об’єкт продадуть іноземцям, а десятки — своїм». «У Європі продають пакети дрібними частками не на аукціонах чи біржах, а через брокерські контори, пошту. Тоді мільйони людей стають власниками — і так відбувається диверсифікація пакетів. У Східній Європі віддавали акції пенсійним фондам, і вони наразі мають серйозні доходи не тільки за рахунок податків чи соціальних внесків. У нас не можуть провести навіть пенсійну реформу. Чому? Ніхто нічого не хоче цього робити, бо всі розраховувати отримувати хабар, а не проводити реформи», — підсумовує він.
По-друге, максимально відсторонити бізнес від впливу на приватизаційні процеси. «Великі об’єкти завжди були і є предметом різних суперечок влади і бізнесу. Якщо підприємство не приваблює нікого, то його просто продати. Наприклад, ОПЗ зачіпає інтереси багатьох впливових політиків чи бізнесменів, а вони по-різному бачать цей процес. І різні «хотіння» призводять до гальмування приватизаційного процесу цього об’єкту. Так буде і далі, доки не усунемо велику політику з приватизації», — називає другу пораду екс-голова Фонду держмайна Володимир Рябченко. Крім того, на його думку, слід відмінити практику обов’язкового передпродажу 5% акцій об’єкту. Рябченко вважає, що нинішній стан фондового ринку все одно не дозволяє визначити реальну вартість такого об’єкту, а навпаки — може навіть зіграти на пониження подальшої ціни. Загалом, на його думку, оновлена стратегія має показати, що лишити у державній власності та як цим управляти. «Головним у цьому є уряд. Не Фонд. Наразі у Кабміні пропонують створити держхолдинг із управління цими об’єктами. Це дуже правильно, бо міністерства мають реалізувати тільки галузеву політику», — каже Рябченко.
Тому перед початком великої приватизації залишків держвласності потрібно змінити Закон «Про приватизацію» і лишити важелі впливу держави на нових власників, щоб досягати запланованих економічних результатів», — говорить «Дню» заступник голови парламентського комітету з питань економічної політики Юрій Соловей.
Соловей додає ще одну пропозицію — відокремлення стратегічних підприємств і вже потім — торги. «Сьогодні залишися так звані «блакитні фішки» — порти, залізниця, енергокомпанії. Велике запитання: чи продавати їх. Чому? Один приклад: економічні результати роботи Іллічівського порту показують, що його товарообіг — 900 мільйонів гривень, з яких прибуток — 600 мільйонів гривень! Хіба таким державним майном треба розкидатися? Тому спочатку змінити Закон «Про приватизацію», відсіяти «блакитні фішки» і тоді торгувати», — підсумовує він.
Соловей також повідомив, що цього тижня парламент має розглянути законопроект про відміну обов’язкового продажу 5%. Відтак, це прискорить продажу хімічного гіганта, вважають в ФДМУ. Втім, Одеський припортовий завод — це якраз яскравий приклад, що поспішати продавати не варто. Адже це — стратегічний об’єкт і його аналогів у світі — одиниці.
З другого боку, очевидна проблема з неефективним державним менеджментом. Підтвердженням цього стала незрозуміла ситуація із закупівлею керівництвом підприємства газу за давальницькими схемами у посередника. Але тут питання — чия це проблема: уряду, який ніяк не може визначитися із правильним менеджером, чи загалом системи держуправління, якій вигідно качати бюджетні гроші?
На думку Володимира Ланового, сьогодні уряд повинен відкласти приватизацію на кращий час, коли кон’юнктура для України буде сприятливішою. «Відкладено на чотири роки виплати за зовнішнім боргом на суму 16 мільярдів доларів. Тобто на кожен рік зменшення видатків бюджету на чотри-п’ять мільярдів доларів. Загалом економія на 100 мільярдів гривень! А вони роблять вигляд, що нічого не відбулося, що бюджет із таким же дефіцитом, як і 2015 року. Особливої потреби, щоб отримати від приватизації у 2016 році 17 мільярдів гривень, немає», — підсумовує він.
