На всіх 32-х продовольчих ринках Івано-Франківської області ціни на свинину досягали 35 гривень за кілограм. Протягом минулого року вони зросли на 46,8%, а за перший квартал цього року — ще на 10,3%.
Влада ж замість м’ясних інтервенцій вдається в основному до вербальних і пояснює, що всі біди від недорозвинутих ринкових відносин. Посередники, мовляв, використовують спекулятивний метод збагачення та особливо перед святами підвищують ціни. Влада чи не вперше звинуватила також і власників ринків у ціновій змові...
Єдиний із владних аргументів, проти якого не можна заперечувати, це те, що попит перевищує пропозицію. І дійсно, у першому кварталі на місцеві ринки надійшло на 553 тонни (або на 20%) м’яса менше, ніж за цей час торік. Однак найбільше вражає, що особисті селянські господарства — головні гравці на ринку, які, власне, і мають визначати ціни, допустили ще разючіший спад — на 40%! А вони ж постачають на ринки близько 80% усього м’яса.
Заступник голови облдержадміністрації Дмитро Шлемко пояснив це тим, що селяни були не зацікавлені у відгодівлі худоби.
Що ж робить обласна влада? Ну, по-перше, два великі переробні підприємства — ВАТ «Івано-Франківський м’ясокомбінат» та ВАТ «Івано- Франківська птахофабрика» — вона зобов’язала торгувати м’ясом прямо на міських ринках. По-друге, планує розширити мережу м’ясних магазинів і відділів у супермаркетах. По-третє, рекомендує прилучатися до торгівлі м’ясом підприємствам споживчої кооперації області. По-четверте, спеціальні служби почали стежити за тим, щоб власники ринків зменшили ринковий збір і плату за оренду торгових місць. По-п’яте, обмежили торговельні націнки та планують продавати імпортне м’ясо...
Це, безумовно, заходи, які у кращому разі лікують наслідки, а не причини. Погано те, що держава не має чіткої стратегії стосовно того, як подолати м’ясну кризу й підняти тваринницьку галузь. А також як допомогти селянам пробитися зі своїм м’ясом на міські базари (за інформацією Фонду аграрного підприємництва й кооперації Івано-Франківська, туди потрапляють лише 2—5% одноосібників). Якщо ж цього не зробити, то триватиме нинішня ситуація, коли закупівельні ціни в області зменшились на дві-три гривні, але це не позначилось на роздрібних цінах.
Тож час уже взятися до формування інфраструктури тваринницької галузі та конкурентного середовища. Йдеться про створення таких ринкових структур, як оптові аукціони живої худоби, де селяни могли б продавати свою продукцію на переробні підприємства чи ринковим посередникам. Через такий ринковий механізм селянам простіше буде отримувати від держави обіцяну дотацію за відгодовування тварин.
Впливати на формування цінової політики в інтересах дрібних сільгосптоваровиробників та узгоджувати розподіл прибутків між виробниками й посередниками здатні також спеціалізовані галузеві об’єднання.
Не сказали ще досі свого слова на м’ясному ринку й сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи. Саме ці господарські організації самодопомоги й самопідтримки селян здатні витіснити посередників з торгових каналів і самостійно продавати продукцію своїх членів на продовольчих ринках за цінами, які влаштують усіх. Та щось не чути, щоб хтось із урядовців згадував про кооперативний сектор аграрної економіки. Складається враження, що розвиток обслуговуючої кооперації навмисне затягують. Хоча на Галичині такі кооперативи колись були впливовою соціальною й економічною силою.
Є й ще один напрямок розвитку м’ясного ринку — створення великих і рентабельних господарств. Успішний приклад — діяльність у Калуському районі, на території колишнього колгоспу «Прикарпатський», датської фірми «Даноша». Як розповідає її генеральний директор Пітер Віланд, на фермі зараз кілька сотень свиноматок з Данії. У 2008 році маточне поголів’я доведуть до 12 тисяч, і це дозволить поставити на відгодівлю 250 тисяч свиней. М’ясо буде найвищої якості, підкреслив Віланд, і як один із доказів показав промислову установку, яка очищає воду для... свиней. «Вони не повинні бути живим фільтром для шкідливих речовин», — зауважив він. Тут монтують власний комбікормовий завод і орендують землю у місцевих селян для вирощування зерна. Починаючи з 2008 року, «Даноша» щорічно постачатиме на ринки світу 18 тисяч тонн м’яса. (Такою кількістю продукції можна годувати протягом року 567 тисяч українців).
Кошти на створення фірми в Україні надали шістдесят датських фермерів. Віланд не приховує, чому для бізнесу обрали саме Україну: «На м’ясо у вас чи не найвищі у світі ціни, та й конкуренції поки що немає». Забійної ваги 100 кілограмiв тварина набиратиме за 150 днів. Та чи не витіснять такі господарства наших одноосібників, котрі, як правило, рік-півтора доглядають своїх свинок, перш ніж вивезти м’ясо на базар? Тож чи є то серйозною державною політикою, коли одноосібників виставляють для конкурування з такими фірмами?
Якщо м’ясна криза не відкриє нам очі на те, як маємо надалі вести тваринницьку галузь, тоді час найматися у свинарі до «Даноші»...
