У чому секрет успіхів киргизьких реформаторів, що лежить в основі прогресу ринкових перетворень у Киргизії — про це наша розмова з Надзвичайним і Повноважним Послом Киргизської Республіки в Україні Жумагулом СААДAНБЕКОВИМ.
— Жумагуле Сааданбековичу, у всіх країнах СНД триває системна економічна криза, відрізняючись за характером і глибиною її вияву. Яке становище в даний момент у Киргизстані?
— Зрозуміло, і в нас нелегко. В липні нинішнього року 19 сомів (нацвалюта) дорівнювали одному долару. Сьогодні курс тримається на рівні $1:21 сом. І це в умовах конвертованості, в умовах стійкої тенденції до зростання виробництва. Разом з тим рівень життя людей піднімається дуже повільно. Багато невирішених проблем у соціальній сфері. На їх розв’язання спрямовані всі наші зусилля. В контексті цих зусиль треба розглядати й референдум, що має відбутися в нас, де, поряд із політичними питаннями, ставиться питання про введення приватної власності на землю.
— Чому обвальна фінансова криза в Росії набагато менше торкнулася Киргизстану, ніж України? Адже обидві країни вельми багатосторонньо і глибоко взаємопов’язані з Росією.
— Так, ми міцно взаємопов’язані з Росією, але в нас різні темпи і характер реформ, що проводяться. Киргизстан не має таких конвертованих джерел природних ресурсів як нафта і газ. Зарубіжні інвестори, природно, ринули в ті країни, де вони є. Тому у нас не було вибору, і ми пішли шляхом ліберальної ринкової економіки. Ми використали, так би мовити, «випереджальну ідеологію» проведення реформ. Не зупинятимуся докладно — наш президент в інтерв’ю вашій газеті про це вже казав.
— А як позначається ця «випереджальна ідеологія» реформ на виробництві?
— Як і у вас, у нас простоює могутній сектор ВПК. Інвестиції йдуть туди, де очікується швидка віддача. Щоправда, великі інвестиції спрямували канадці на золотодобувну промисловість. Ми сьогодні за обсягом золотовидобутку вийшли на 3-місце в СНД. Деякі інвестиції надходили і в переробну промисловість. У цих умовах ми не повинні захоплюватися використанням кредитів і інвестицій на впровадження, як висловився наш президент, «викруткових технологій». Нам потрібно було шукати і знаходити технології, виходячи зі своїх можливостей. А такі можливості у нас є. Киргизстан багатий на рідкісноземельні метали, полікристали. До того ж, у республіці є могутній корпус високопрофесіональних інженерно-технічних працівників. Виходячи з цього, серцевиною всієї промислової політики стає розвиток інформаційних технологій.
— Як проходить реформування сільського господарства?
— Ми ще три роки тому ввели закон про право землекористування і на цій основі 2,5 мільйона сільського населення (майже 60% від населення Киргизстану) де-факто стали реальними господарями своїх земельних угідь. На майбутньому референдумі належить де-юре, тобто в конституційному порядку, узаконити ці нові земельні відносини.
— Які переваги і вигоди дасть введення приватної власності на землю фермерам, селянам?
— Насамперед вигоду отримає саме ця категорія наших громадян. Сьогодні близько 700 тис. сільських родин мають на руках свідоцтва на право користування земельною часткою, загальною площею сільськогосподарських угідь 840,3 тис. гектарів (без пасовиськ), що становить 62 відсотки від усіх існуючих сільгоспугідь.
Крім того, у нас по всій республіці 604,5 тис. сімей мають право на безтермінове землекористування присадибними ділянками, а 35,8 тис. сімей — садово-дачні ділянки. Таким чином, більшість громадян республіки, котрі мають на руках документи встановленого зразка на право користування земельною ділянкою, а це понад 4 млн. людей, дістануть право приватної власності на землю безкоштовно і без будь-якого переоформлення документів.
Із запровадженням приватної власності на землю з’являються реальні умови для збільшення джерел зовнішнього і внутрішнього інвестування, створення і відкриття в сільській місцевості мережі іпотечних (заставних) банків та інших фінансових установ. Землекористувачі, особливо селяни й фермери, отримавши землю в приватну власність, стають землевласниками та одержують можливість здавати прямо банку або іншому кредитору свою землю в заставу і брати без будь-яких посередників довготермінові кредити та інші фінансові ресурси для розвитку свого господарства. Світова практика свідчить, що саме цей чинник є могутнім двигуном розвитку селянських і фермерських господарств.
Зараз десятки тисяч гектарів земель сільськогосподарського призначення залишаються невикористаними. Запровадження приватної власності на землю дозволить залучити такі землі до активного обороту шляхом їхнього продажу й здачі в оренду для цільового використання, тобто тільки для розвитку сільськогосподарського виробництва.
Запровадження приватної власності на землю різко підвищує можливості ефективного використання міських земель і поповнення бюджету міст. Світова практика показує, що надходження до міського бюджету від земельних податків і зборів та продажу на аукціоні міських земель становить до 50 відсотків бюджетних надходжень і є постійним та надійним джерелом поповнення бюджету.
Із запровадженням приватної власності на землю різко підвищується можливість жителів міст придбання шляхом купівлі-продажу земельних ділянок для сільськогосподарського виробництва та інших цілей, не заборонених законом.
— Скільки землі припадає на душу населення країни?
— Якщо врахувати, що в таких країнах, як Японія, Китай, Вірменія та інших на душу населення припадає не більше 0,15 га ріллі, то в нас цей показник становить 0,22 га, а сільгоспугідь припадає на душу населення нашої республіки по два із зайвим гектари. Ці цифри свідчать про те, що побоювання щодо нібито гострої недостачі земель у Киргизстані необгрунтовані.
— А чи не обернуться ці реформи розпродажем землі іноземцям і новоявленим багатіям?
— У проектах референдуму продаж земельних ділянок у приватну власність іноземцям не передбачається. Стосовно ж другої частини вашого запитання, то таку можливість виключено. Селяни вже три роки мали можливість займатися масовим розпродажем землі, а відбулося всього лише 30 аукціонів, в яких брали участь 653 чоловіки. І, звичайно, не можна забувати, що в законодавчому порядку буде встановлено механізм державного регулювання купівлі-продажу в умовах запровадження приватної власності на землю.
— В Україні існує значна боязнь запровадження приватної власності на землю, ще зберігаються колгоспи і радгоспи. Та, на жаль, наше сільське господарство, яке має 60% світових чорноземів, стрімко «падає». Що ви могли б сказати з цього приводу?
— Запитання, швидше за все, до українських політиків. Мені здається, що «економічне чудо», яке свого часу пережили Японія, Південна Корея, Китай та інші, в Україні може здійснитися тільки на землі. Подумати тільки, маючи в приватному секторі лише невеличку частину землі, український селянин виробляє 96% картоплі, 73% овочів, 56% молока і м’яса. І це за слабкої технологічної бази та за майже повної відсутності заготівельної інфраструктури! Як то кажуть, коментарі тут зайві.
— Киргизстан багато чого добився, співробітничаючи із МВФ. В Україні ж зараз багато хто схильний звинувачувати в економічних негараздах західних радників.
— Не тільки в Україні зіткнулися дві позиції: з одного боку, прихильники жорсткого державного регулювання, з іншого, — повної лібералізації економіки. Ми бачили за часів Союзу, до чого призвело тотальне державне регулювання. А сьогодні бачимо результати відчайдушної, неозорої лібералізації економіки в деяких країнах. Мистецтво управління полягає в тому, яким оптимальним співвідношенням державного і ліберального підходів своєчасно скористатися.
№187 01.10.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»
