Виникненню торговельних суперечок між США та Євросоюзом у Росії дуже зраділи. Пішли розмови про тріщини в НАТО й у відносинах двох найважливіших складових західного світу. Звідси недалеко і до політичних, а за ними і військових розбіжностей. У Москві радісно потирали руки в очікуванні швидкого краху єдиної Європи разом зі США.
І ось прийшла дуже неприємна новина, наслідки якої далеко зайдуть. Разом із тим і щодо священної корови нинішньої Росії — експорту енергоресурсів, точніше газу.
За радісними повідомленнями, що почалися роботи на сухопутній частині газопроводу «Північний потік-2» у Німеччині, пропустили зміну, що почалася на газовому ринку, як кажуть, у світовому масштабі.
Почалося з того, що на перемовах президента США Дональда Трампа з головою Єврокомісії Жаном-Клодом Юнкером домовилися про встановлення нульових мит, нульових нетарифних бар’єрів і нульових субсидій на промислові товари, що не належать до автомобілебудування. Також нарощуватимуть торгівлю послугами, хімічними товарами, фармацевтикою, медичною продукцією, а також соєю.
І, нарешті, сторони домовилися, що США поставлятимуть до Європи значні обсяги скрапленого природного газу (СПГ).
Коли в Москві минув хміль від завершення чемпіонату світу з футболу прокремлівські експерти в один голос заговорили про відсутність небезпеки для російського трубопровідного газу і для «Північного потоку-2» зокрема. Американський газ дорогий, обсяги його експорту відносно невеликі, і він надходить на азіатський ринок, де ціни набагато вищі, ніж у Європі.
Усе це дуже нагадало кепкування щодо сланцевого газу російських чиновників і менеджерів «Газпрому». Ніколи він не стане справжнім конкурентом єдиного та неперевершеного на європейському ринку російського газу. Всі ці вигадки американців щодо сланцевого газу через їхню русофобію, оскільки цей газ поганий, дорогий і взагалі нікому не потрібний.
Дуже швидко кепкування припинилися, коли стало відомо, що вартість видобутку сланцевого газу в США та Канаді знизилася більш ніж у 14 разів і цілком порівнянна з газом традиційного видобутку. Більш того, у сланцевий газ вкладалися мільярди доларів, удосконалювалися технології видобутку, транспорту та переробки. Водночас будувалися термінали для скраплення та ректифікації газу.
Цікаво, що інерція заперечення в Москві продовжується, хоча об’єктивні дані свідчать про протилежне.
2017 року в США добули 774 млрд куб. м газу, поточного року прогнозується зростання на 11% — до 901,1 млрд куб. м. При цьому завдяки запуску нових терміналів експорт СПГ поточного року складе 31 млрд куб. м, а наступного — 60,59. Поки найбільшим покупцем американського СПГ є Китай, на який припала третина всіх постачань.
У цей час у США будуються потужності для експорту близько 90 млрд куб. м на рік. Урахуємо також потужності з виробництва СПГ, які запускаються в Австралії та Катарі. Так останній торік експортував 77 млн т СПГ, а перша — 57 млн т, що в сумі становить 134 млн т, або 178,2 млрд куб. м.
Як прогнозує Міжнародне енергетичне агентство (МЕА) в щорічному Global Gas Security Review, глобальна пропозиція скрапленого газу складе 200 млрд куб. м до 2022 року. Надлишок газу на ринку складе 100 млрд куб. м протягом п’яти років.
Це вже повноцінна торгівельна війна на газовому ринку, і вона, як вважають аналітики Bank of America, може призвести до обвалу газових цін у ЄС. За їхнім прогнозом, протягом найближчих п’яти років вартість газу в Європі зменшиться до $120 за тисячу куб. м.
Ще один найближчий наслідок зміни ситуації на ринку газу. У Лісабоні відбулась зустріч лідерів Франції, Іспанії та Португалії. За її підсумками президент Франції Еммануель Макрон заявив, що «всі три країни працюватимуть над стратегією з’єднання газопроводів із країнами Магрибу й Африки в ширшому сенсі». «Це важливо, і це може обґрунтувати надалі інші з’єднання газопроводів усередині Європи».
Країни-учасниці опрацьовують варіант створення єдиної енергетичної системи, яка забезпечить постачання газу з Північної Африки. Іспанія планує збільшити диверсифікацію, отримуючи СПГ із США. Мадрид уже має вісім регазифікаційних терміналів, ще один знаходиться у Португалії. На цій основі Іспанія хоче зіграти провідну роль у диверсифікації постачань газу до Європи морем. Тут ідеться не лише про США. СПГ уже продають країни екваторіальної Африки та Латинської Америки. Танкерами їх вигідно поставляти в найближчі іспанські чи португальські порти з терміналами, а далі газ трубопроводами надійде до загальноєвропейської мережі. Принаймні, для західної частини Європи такий варіант обіцяє істотне зниження транспортних витрат.
«Північний потік-2» виявив політичні розбіжності між Німеччиною та низкою інших країн і східноєвропейськими державами, які прагнуть позбутися російської газової залежності. У цій суперечці Франція, піренейські країни, частково Італія опинилися в другому ряду в найважливішому енергетичному та політичному питанні. Тепер, принаймні, Франція та піренейські країни отримують шанс повернути собі достатній політичний вплив у енергетичній сфері.
Звідси і важлива роль, яку грають Франція й Італія у вирішенні лівійського конфлікту. Не остання роль у цьому процесі належить відновленню та збільшенню постачань лівійської нафти та газу насамперед на європейський ринок. Належна інфраструктура для цього є у Франції й Італії. Тепер до неї хоче приєднатися Іспанія.
Увесь цей комплекс питань матиме відображення на трубопроводі «Турецький потік». Із першою чергою все зрозуміло. Весь газ із неї буде в Туреччині і споживатися. А ось друга черга його відверто підвисає. Якщо Італія та Франція підключаться до північноафриканського газу, то з Туреччини він їм буде не потрібний. Навіть не з політичних, а з економічних причин. Із Лівії та країн Магрибу до Італії та Франції набагато ближче.
Сьогодні американський СПГ дорожчий від російського трубопровідного, який поставляється до Європи. Проте це тимчасове явище.
По-перше, США заявили, що готові брати участь у фінансуванні будівництва в Європі необхідних терміналів. По-друге, технології видобутку та переробки СПГ постійно вдосконалюються, і вартість кінцевої продукції зменшується. По-третє, на ринок виходять країни, які раніше і думати не могли про постачання газу до Європи. Тепер така можливість у них з’являється. Звідси посилюється конкуренція, і це додатковий чинник зниження ціни в боротьбі за споживача на ринку.
Додамо до цього загрозу американських санкцій проти компаній, що беруть участь у реалізації «Північного потоку-2» як частини загального розширення заборонних заходів, які найближчим часом має намір ухвалити американський конгрес. Принаймні про це із посиланням на свої джерела повідомляє Bloomberg.
За всіх протиріч, які виникають між західними державами, у них є адекватні механізми їх вирішення. І в цьому сенсі марні сподівання Москви, що Європа пересвариться зі США та між собою і Євросоюз розпадеться, повторивши долю СРСР.
