«Ми сподіваємося на успіх цієї місії (МВФ. — Авт.). На яких підставах? Перша й головна підстава — це ухвалений бюджет на 1999 рік. Раніше саме питання прийняття чи неприйняття бюджету було головним або одним із головних на переговорах із фондом. Бюджет ухвалено, як мені здається, з дуже прийнятними для МВФ макроекономічними показниками», — ці слова прес-секретаря Президента Кучми Олександра Мартиненка, мабуть, можна вважати ключовою фразою всього минулого тижня. Більше того, ці банальні, на перший погляд, слова здатні все пояснити, викрити й засмутити водночас. Утім, про все по порядку.
Розгубленість прем’єра Пустовойтенка на засіданні Кабміну минулого понеділка (мовляв, що з нас візьмеш, ну не справилися, такі от ми) якнайкраще віддзеркалювала почуття української сторони напередодні важких і життєво важливих переговорів. Важких тому, що, як записано в доповідній записці, підготовленій до засідання Кабінету Міністрів, повністю виконано не більше 20 зі 141 умови програми, що їх повинні були виконати до кінця січня. Нагадаємо, з цієї ж причини Фонд торік один раз уже заморожував програму EFF. А життєво важливих — бо, як вважають незалежні аналітики, коли Україні не вдасться відновити програму розширеного фінансування МВФ, до якої прив’язані кредити Світового банку та Європейського Союзу, то цього року вона буде змушена вдатися до дефолту за зовнішніми боргами. А слідом піде арешт власності та рахунків юридичних осіб України за кордоном і припинення будь-яких фінансових відносин із зовнішнім світом аж до поновлення боргових платежів.
12 січня (у день прибуття місії) українська розгубленість змінилася обуренням. Справедливо побоюючись падіння курсу гривні, а також збільшення «ножиць» біржового й чорноринкового курсів саме під час візиту МВФ, помічник Президента Валерій Литвицький не міг приховати свого роздратування позицією голови НБУ В.Ющенка: «Я висловлюю обурення з приводу того, що Національний банк досі так і не оприлюднив свою курсову політику». На його думку, в Нацбанку є всі підстави для того, щоб «оголосити про тверду політику підтримку курсу гривні», особливо в умовах, коли ухвалено бюджет і коли є «інформація про масштаб інших чинників, які можуть впливати на курс гривні». До речі, поведінка Нацбанку, коли слідувати канонам «проМВФівського» урядового етикету, справді вийшла за рамки пристойності. Адже дні роботи місіонерів традиційно супроводжуються підвищеною увагою до обов’язкових монетарних «маяків»: у ці критичні дні чиновникам навіть не платять зарплату, щоб не збільшувати номінальний дефіцит держбюджету.
А щодо прийнятого бюджету, з яким для президентського оточення «усе ясно», то тут потрібно зробити два застереження. По-перше, з бюджетом справді може не бути проблем, якщо Міжнародний валютний фонд уже вкотре зробить вигляд, нібито проголосований, але досі не підписаний Президентом бюджет його влаштовує. По-друге, на сьогоднішній день загалом ще не можна сказати, який бюджет, власне, затверджено. Після розшифровки стенограми, мабуть, вдасться відшукати «кінці» незрозуміло звідки виниклих близько півмільярда зайвих витрат. Принагiдно очікується з’ясування ще кількох принципових питань, які заважають Нацбанку представити повний набір монетарних показників.
Зверніть увагу, обидва застереження мають одну спільну рису — і в тому, і в іншому випадку йдеться про бюджет, який не має найменшого стосунку до реальності. Тож, беручи до уваги справді трагічні наслідки можливого дефолту, від якого найбільше постраждають найбідніші люди, все-таки важко прийняти ту гру, в яку навіщось грає Валютний фонд. Він либонь розуміє, що гра за такими правилами приведе країну до логічного банкрутства в будь-якому випадку.
Гарвардський інститут міжнародного розвитку провів аналіз відкритих статистичних даних і здивувався: «Зміст офіційного ВВП України (тобто початкового матеріалу для складання бюджету. — Авт.) залишається чимось на кшталт головоломки... Не зрозуміло, що сталося з приблизно $12 млрд. притоку іноземної валюти, яку економіка ввібрала в себе за період 1995-1998 рр. Ще $2-3 млрд. очікується 1999 року. Україна отримує/позичає близько $3 млрд. на рік. І прихід кожного мільярда перетворюється на (чи, можливо, приводить до) приблизно 2,5% скорочення ВВП». Економісти ГІМР припускають, що власті в гонитві за новими кредитами дедалі частіше вдаються до обману, випускаючи «показники» та збитки замість корисних товарів і послуг.
Думається, за останній місяць український офіціоз цілком переорієнтувався з оприлюднення на приховування справжньої статистичної інформації. А ми слідом за ним вимушено переорієнтувалися на неофіційні чи закордонні джерела статистичних даних. Майже як за добрих радянських часів. Ось один із безлічі сюжетів на цю тему. Порівняємо два повідомлення минулого тижня. Представник Національного банку (як нам здається, дуже компетентний) повідомив агентство Українські Новини, що за станом на 31 грудня грошова маса (М3) збільшилася на 25,3%, а грошова база (внаслідок емісії НБУ) — на 21,9%. Цікаво, що у вересні було зафіксовано зростання грошової бази лише на 6,9% (тобто втричі менше, ніж наприкінці року). Інший показник — у меморандумі МВФ: за підсумками року грошова база повинна була вийти на рубіж 6%-го приросту (грошова маса М3 — 10%). Очевидні явні розбіжності з показниками «для» МВФ.
Проте, як тоді поставитися до слів шановної Наталії Нестеренко, начальника управління з питань зв’язків Кабміну з міжнародними фінансовими організаціями, котра повідомила, що «кількісні показники (валютних резервів, бюджетного дефіциту, грошових агрегатів, etc) у нас нормальні, бюджет ухвалено», отже, уряд сподівається на позитивний результат переговорів з МВФ. То невже МВФ таки підтримав авантюру з емісією? Коли це так, то мінімум інформації на цю тему є вельми доречним: навіщо ж дратувати народ, чом би не підкинути йому ілюзію про підтримку валютного курсу? Однак у цієї тактики є негативні сторони.
Схоже, офіційна статистика в сумі з потуранням Валютного фонду настільки заколисала вітчизняних чиновників, що вони втратили будь-яку пильність і повірили в те, що за допомогою нехитрих маніпуляцій можна улестити зневірених виборців. За даними Держкомстату, торік рівень інфляції становив 20%. Ця цифра, згідно з оцінками польських економістів, мала з’явитися внаслідок приросту грошової бази не більше ніж на 10% (у нас — 22%!). Стосовно офіційного прогнозу на наступний рік, то індекс інфляції 19% (внаслідок приросту грошової бази на 17,7%) загалом відрізняється від незалежних оцінок у рази (60%—100%!).
Підсумуємо тепер, із чим ми стартували 1999 року. З замороженим валютним курсом і девальваційним навісом у 20%-100% (точніше поки що не сказати). З великим бажанням продовжувати карбувати гроші й із законспірованими їх «одержувачами» (серед претендентів — міністерства, банки, державні та приватні підприємства). І, ясна річ, із великим досвідом тиражування ілюзій і міфів, як на експорт, так і для внутрішнього споживання.
