Поет колись шанобливо назвав науку дійною коровою, здатною забезпечувати не тільки молоком, але й маслом. Нажаль, сьогодні в Україні до наукової діяльності немає гідного ставлення. І все ж таки, хоча більшість науково-дослідних інститутів вже давно позбавилися державної підтримки, їм, незважаючи ні на що, вдалося зберегти свій кадровий потенціал. І вже стало зрозуміло, що наукові установи можуть приносити державі величезний прибуток. Отже, розбазарювати це величезне надбання, виходить, просто злочинно. Тим більше, що завжди знайдеться той, хто «підбере» успішну установу й поставить її науковий потенціал на службу власним бізнес-інтересам.
Використовуючи лазівки в законодавстві, багато спритників свого часу «прихопили» немало перспективних підприємств. Саме це й викликало хвилю реприватизації 2005 року, яка дуже попсувала інвестиційний імідж країни. Біда в тому, що це був непродуманий і навіть хаотичний процес. Якщо б він мав надійну юридичну базу й наукову організацію, то міг би багато в чому укріпити позиції України не тільки з погляду наповнюваності бюджету, але й допомогти збереженню вітчизняної науки.
Проте деякі кроки в цьому напрямку Фондом державного майна України робляться. Наприклад, у 2006 році ФДМУ через прокуратуру Запорізької області підняв питання про законність продажу 25-відсоткового пакету акцій ВАТ «ВІТ» (колишній Всесоюзний інститут трансформаторобудування), приватизованого всього за 1,5 мільйона гривень. Небагато людей знають, що цей інститут є одним із світових лідерів у своїй галузі. За радянських часів він на кілька десятків років випереджав своїх закордонних конкурентів. Навіть і зараз інститут щорічно укладає контракти більш ніж на $5 мільйонів, співпрацюючи з багатьма іноземними компаніями. Але тепер контрольний пакет його акцій належить російській компанії. Нажаль, це стало можливим, багато в чому, завдяки нечесно проведеній приватизації.
У судах України сьогодні розглядаються дві справи, що стосуються ВАТ «ВІТ». У першій — йдеться про незаконність приватизації. Друга, ставить питання про те, кому це взагалі держава віддала пакет акцій унікального науково-дослідного інституту. Справа в тому, що ЗАТ «Трудовий колектив «ВІТ», яке придбало акції, що належали державі, було створено спеціально «під приватизацію» і сплатило їх, як зараз з’ясовується, з коштів самого інституту. Перевірки показали, що ЗАТ фактично не вело господарської діяльності, не мало власних коштів на рахунку й було «пустушкою». Однак саме воно продало контрольний пакет акцій (52%) російській компанії ВАТ «Электрозавод».
Якщо в суді установчі документи ЗАТ «Трудовий колектив «ВІТ» будуть визнані недійсними — з’являться підстави й можливість заперечити угоди купівлі-продажу. Таким чином, довівши ще й незаконність приватизації, держава в особі ФДМУ зможе повернути свою власність.
Судові засідання, на яких будуть розглянуті згадані позови, відбудуться вже найближчим часом. І, відчувши загрозу, що наближається, ЗАТ «ТК «ВІТ» провело загальні збори акціонерів, на яких було поставлене питання про ліквідацію. Хід, треба сказати, виправданий. Якщо процес ліквідації вдасться завершити, державі буде набагато складніше знайти кінці в цій непростій історії.
Приклад ВІТа показує, що процес корекції приватизації не можна відкладати. Звичайно, таких одіозних термінів як «реприватизація» вживати при цьому не слід, оскільки це аж ніяк не сприяє поліпшенню інвестиційного клімату. Проте тільки так вдасться зберегти стратегічно важливі для країни об’єкти й забезпечити державний контроль за їхньою діяльністю. Причому, оскільки мова не йде про те, щоб повністю повертати такі об’єкти в державну власність, результат буде взаємовигідний: підприємство як і раніше буде мати можливість отримувати прибуток від своєї господарської діяльності, а суспільство збереже впевненість у тому, що ця діяльність служить інтересам України й розвиткові її наукового потенціалу.
До того ж, погодьтеся, сьогодні, коли наша країна прагне гідно увійти до світової спільноти, ставши членом СОТ та інших об’єднань, не слід ставити науку врівень із підприємництвом, яке, за визначенням, потребує лише того, щоб йому не заважали. Науку ж, в тому числі й прикладну, без державної підтримки залишати не можна. Інакше ми не тільки ризикуємо викликати чергову хвилю «витоку мозків», але й закласти основу для перманентної неконкурентоздатності нашого бізнесу й держави взагалі.
