Кузнецовськ, місто атомників Рівненської АЕС, вражало чистотою, доглянутістю газонів і квіткових килимів, а з гігантських охолоджувачів струменіла густа пара, що зливалася з темними хмарами. Минулої п'ятниці три з чотирьох тутешніх блоків були, як тут кажуть, у роботі. Один — на ремонті. Звичайне життя великого енергетичного підприємства, що разом із трьома іншими АЕС виробляє практично половину всієї електроенергії країни.
Сьогодні атомна енергетика не лише реабілітувала себе після важкої поразки в Чорнобилі, а й знову сприймається світовою спільнотою як поки що єдина реальна альтернатива вуглеводневому паливу, запаси якого закінчуються. Цією думкою відкрив нараду атомників на Рівненській АЕС міністр палива й енергетики України Юрій Бойко. Він розказав, що на нараді міністрів енергетики країн вісімки в Санкт-Петербурзі (вона відбулася напередодні саміту глав держави) йшлося про загрозу згортання світової економіки в тому випадку, якщо найближчим часом не будуть задіяні нові джерела енергетичних ресурсів. При цьому, за словами Бойка, було визнано, що так звані нетрадиційні джерела енергії (вітрова та сонячна) можуть дати не більше 8% від світового її споживання. У цих умовах вісімка міністрів визнала, що атомна енергетика в найближчому майбутньому альтернативи просто не має, якщо людство хоче розвиватися.
«Тому, — сказав міністр, — ті плани запуску по 20 ядерних реакторів, які продекларували США та Китай, а також програми розвитку реакторів на швидких нейронах свідчать про те, що розуміння безальтернативності атомної енергетики прийшло до всіх учасників ринку енергоносіїв. Наша країна, яка входить до першої трійки найбільших виробників ядерної енергії Європи, яка має великий досвід (зокрема і жахливий) у цьому сенсі, повинна повною мірою інтегруватися в атомну спільноту та брати участь у всіх його програмах».
Цю глобальну підводку до порядку денного наради атомників, що прозвучала з вуст міністра, якому досі практично не доводилося мати справу з ядерною енергетикою, можна сприйняти як серйозний сигнал про те, що новий уряд країни бере курс на подальший розвиток і атомної промисловості...
Скажемо прямо, це пов'язано для нього з певними ризиками. Страх перед можливим чорнобильським «римейком» у нашому народі дуже сильний. Звісно, ігнорувати його не можна. Думається, побоювання «мирного атома» буде для нас застереженням від безвідповідальності та небезпечних експериментів. Однак технічний прогрес, як відомо, не можна зупинити. Більше того, він дає людству також і нові можливості для зниження ризиків техногенних аварій. Тож наші «атомні» побоювання, як було з багатьма іншими, викликаними тими або іншими досягненнями людського розуму, повинні згодом стати надбанням історії. Принаймні, як міг пересвідчитися автор на Рівненській АЕС, атомники роблять для цього все необхідне та можливе.
Не будучи фахівцем у цій галузі, журналісту, звісно, не під силу розібратися й оцінити ефективність безлічі заходів, що їх вживають для посилення безпеки на атомних станціях і їх виходу за цими параметрами на світовий рівень (зокрема для цього зараз використовується кредит Європейського банку реконструкції та розвитку). Але на власні очі довелося спостерігати найсуворіший пропускний режим, що діє на РАЕС. І ще більше приголомшила система навчання персоналу на спеціальних тренажерах (вони побудовані й діють на всіх АЕС України), що повністю повторюють систему управління станціями. Моделюючи різні нештатні ситуації, найдосвідченіші та вельми суворі інструктори доводять тут дії операторів до автоматизму й причепливо приймають іспити у встановлені для цього терміни, а також у всіх, хто освоює вищий або просто суміжний виробничий рівень. Дехто виявляється для цієї престижної, але надзвичайно відповідальної роботи не готовим, а деякі й поготів професіонально непридатними. Нас запевнили, що жодних поблажок їм не дають. На АЕС можуть працювати лише висококласні фахівці, які досконало обізнані з теорією та максимально володіють практичними навичками.
«Персонал зобов’язаний після спрацювання сигналізації та зміни параметрів адекватно визначити випадок і вжити заходів для локалізації несправностей і стабілізації роботи обладнання, — сказав в інтерв’ю «Дню» провідний інструктор навчально-тренувального центру (НТЦ) РАЕС Олег Маслаков. — Наше спільне генеральне завдання — підтримувати атомні блоки в безпечному стані та не допускати відхилень від штатних режимів. Це — командна робота на загальний результат. Під час навчання і тренінгів акцент робиться на найбільш імовірні відхилення й аварійні ситуації, але перекривається і весь спектр можливих несправностей, аж до «запроектних», таких, як падіння літака або повне знеструмлення (воно практично неможливе, оскільки система живлення, як і інші системи станції, багато разів дублюється)».
Наша екскурсія на НТЦ (на касках, виданих журналістам, передбачений режимом відповідний напис) відбувалася в той час, коли провідні атомники країни та топ-менеджери РАЕС обговорювали перспективи (а також проблеми) розвитку атомної енергетики. Для Рівненської — це неможливість подати електроенергію (потужність майже 16 млрд. кВт.год на рік), що виробляється новим четвертим блоком, в єдину енергетичну систему країни (через відсутність магістральних ліній електропередач високої напруги). Губернатор області Віктор Матчук так і сказав: «Енергоблок фактично не може працювати...». Рішення для цієї проблеми вже знайдене: від Кузнецовська до Києва, в центральний район країни, піде лінія електропередач напруженням 750 кВ. Її проектування практично завершене. Будівництво, зокрема і двох потужних підстанцій, має закінчитися в 2007 році. Але, як вважають фахівці РАЕС, часу для цього залишається дуже мало. ЛЕП, на їхню думку, можна буде ввести в дію тільки через два роки. Адже попереду ще тендери на виготовлення складного та дорогого обладнання, договірна кампанія з підприємствами-переможцями (на станції не сумніваються, що замовлення на трансформатори перепаде всесвітньо відомому Запорізькому заводу й упевнені, що конкурс буде прозорим і чесним), а потім — будівництво та монтажно-налагоджувальні роботи.
Чи потрібен тут поспіх? На це запитання можна відповісти негативно, оскільки він завжди призводить до якихось прорахунків. Але от організованість, своєчасне фінансування (кошторисна вартість цього проекту — 1,7 млрд. грн.), координація дій суміжників, неухильне виконання графіків і, відповідно, високі темпи робіт, звісно, необхідні. Енергетика, яку випромінював Бойко під час перебування на станції, давала привід підозрювати, що він збирається примусити всіх, хто буде залучений до будівництва, працювати на максимальних обертах. І річ тут не стільки навіть у тому, що відсутність виходу для рівненської електроенергії знижує показники як РАЕС, так і всього «Енергоатома», а отже, й усього паливно-енергетичного комплексу країни (відповідаючи на запитання «Дня», директор станції Микола Фрідман визнав, що відсутність ЛЕП призводить до штучного обмеження потужності станції та зниження її найважливішого показника — коефіцієнта використання встановленої потужності, а введення ЛЕП в експлуатацію дозволить збільшити цей коефіцієнт на 10%). Очевидно, за допомогою додаткової енергії з Кузнецовська, уряд збирається поповнити енергетичний баланс країни, що останнім часом суттєво скоротився через перипетії в газових відносинах із Росією.
Утім, будівництво ЛЕП, попри все його значення та всі можливі труднощі, не йде в жодне порівняння з двома іншими завданнями, які повинні вирішити атомники, звісна річ, за підтримки міністерства, а можливо, навіть і всієї країни.
Йдеться про створення в Україні повного атомного циклу (за винятком операцій зі збагачення урану). Для цього заплановано утворити концерн « Укратомпром», до якого ввійдуть Східний гірничо-збагачувальний комбінат, держпідприємство «Смоли», державне науково-виробниче підприємство «Цирконій» та інші, а також наукові установи. На створення комплексу, який міститиме ро звиток уранового та цирконієвого виробництва, а також виготовлення комплектуючих для тепловиділяючих зборок відводять 10 років — із 2006 по 2016 рік. На думку фахівців, на це знадобиться понад 13,3 мільярда гривень капітальних вкладень. Чи зуміють їх освоїти названі підприємства, фінансове становище яких сьогодні важко визнати задовільним?
Роз’яснюючи ситуацію, Бойко повідомив про те, що виконавцям дали місяць для того, щоб розробити структуру концерну. При цьому, на його думку, головне, щоб були вирішені всі можливі корпоративні проблеми. (До них, очевидно, належить факт існування спільного підприємства з виробництва ядерного палива, створеного Україною, Росією та Казахстаном, але яке досі, ймовірно, з політичних причин, не працює). А працюватиме це підприємство, за словами міністра, за рахунок фінансової підтримки «Енергоатома».
І, нарешті, третя проблема, яку найближчим часом повинні вирішити атомники, — це будівництво централізованого сховища ядерного палива, відпрацьованого виключно на українських атомних станціях. Проект не з дешевих. На нього передбачається витратити понад півмільярда гривень. Але рентабельність також наявна. Тільки за час будівництва за вивіз і переробку в Росії цього палива буде сплачено (в цінах 2005 року) майже два мільярди доларів. (Маючи власні сховища, Запорізька АЕС щорічно економить на цьому близько $40 мільйонів). Крім того, в майбутньому заплановано створити технології, що дозволяють повторно використати відпрацьоване ядерне паливо в реакторах нового покоління. Тож у сховищі міститиметься потенційний стратегічний запас для атомних станцій. Сьогодні проблема полягає у виборі місця для будівництва цього об’єкта. Найреальніша пропозиція — Чорнобильська зона. Голова «Енергоатома», відповідаючи на запитання журналістів, з великою часткою ймовірності припустив, що будівництво розгорнеться в районі села Буряківка. Але є й інший, поки що остаточно не відкинутий варіант: створити сховища на кожній з АЕС. Це, можливо, буде трохи дорожче, зате відпаде можливість переміщувати по країні небезпечні матеріали.
Треба сказати, що найважчим у здійсненні всіх трьох проектів, про які йшлося на нараді, буде їх фінансування. Мінпаливенерго сподівається на кілька джерел: надбавка до тарифу «Енергоатома», тариф «Укренерго» на транспортування електроенергії, кошти спеціального фонду держбюджету. Чи не дуже важка ноша ляже на бюджет країни? Щоб дізнатися відповідь на це запитання, «День» звернувся за коментарем до учасника наради, народного депутата, члена парламентського комітету з питань ПЕК Володимира Броннікова із запитанням: «А чи погодиться парламент профінансувати проекти, про які йдеться?». «Я гадаю, що завдання Верховної Ради не в тому, щоб їх фінансувати. Нам треба буде створити таку систему, щоб фінансування цих проектів відбулося. Якщо напряму, яка кажуть, тупо, фінансувати їх із бюджету, то це означатиме відбір грошей у вчителів, лікарів, пенсіонерів. Ми вже говорили з міністром, що треба створити таку систему фінансування, щоб ці проекти реалізовувалися. Як її створюватимуть? Хотілося б мати банк розвитку енергетики, спеціальний державний банк. Або ж такий статус можна надати уповноваженому банку, який не лише скеровуватиме інвестиції, а й стежити за їх ефективним використанням, щоб їх не розкрадали. Гроші можна буде отримувати, скажімо, під контракт на виробництво електроенергії або на видобуток урану. Над створенням такої системи працюватиме наш комітет, і ми просто приречені цю роботу виконати».
