Вибори до Верховної Ради почали відлік нового часу в українській політиці. 2006 рік увійде в політичну історію України як період утвердження другої республіки, в основі якої — новий конституційний лад. Парламентсько-президентська модель влади остаточно ствердила реальне народовладдя і поставила крапку на авторитарній спадщині. Ми вчимося демократії — кожного дня і кожну хвилину. Це непрості уроки, але ми маємо пройти цю школу. Формування у парламенті антикризової коаліції стало вирішальним кроком на шляху від політики «закритих дверей» до політики відкритого суспільного і політичного діалогу. Партія регіонів, соціалісти і комуністи на практиці застосували європейські принципи формування влади. І це має набагато більше значення для інтеграції України в Європу, аніж всі гасла наших теперішніх критиків.
Вперше створено коаліційний уряд, який діє на засадах партнерства та порозуміння. Разом ми набули нового досвіду розробки і послідовного виконання антикризової програми дій, за яку несуть солідарну відповідальність уряд і парламент.
Підписання Універсалу національної єдності було спробою встановлення довготривалого політичного миру. Цей крок на ділі показав, що українські політики здатні поступитися власними амбіціями заради злагоди у суспільстві. Такий компроміс, на моє переконання, мав стати фундаментом для утворення широкої коаліції політичних сил, але цього поки що не відбулося. І не ми з вами у цьому винні. На заваді постали амбіції та політичний екстремізм деяких з наших колег по парламенту. Але я особисто переконаний, що не усі можливості для об'єднання використані. Завжди треба шукати і знаходити порозуміння.
Хочу підкреслити: робота над ідеєю створення широкої коаліції продовжується. І учасниками цього діалогу, на моє переконання, повинні стати усі конструктивно налаштовані політичні сили. Але водночас наголошую: ми не можемо залежати від політичних примх та інтриг. Не можна дозволити нікому з наших опонентів перетворити країну на заручника у боротьбі за владу.
Але для доброї волі та щирих намірів двері коаліції завжди відкриті. Впевнений: наша коаліція пройде свій шлях від антикризової до коаліції національного розвитку. Формування широкої парламентської коаліції та відновлення атмосфери довіри й співпраці між коаліцією та Президентом можуть стати важливими чинниками політичної стабільності. Україні потрібні п'ять років стабільності. І ми взяли на себе відповідальність за це п'ятиріччя. Ми разом маємо зробити все необхідне, щоб ці роки стали переломними у новітній історії України. Спочатку буде п'ять, а потім ще багато разів по п'ять стабільних і успішних років української державності. Щоб стратегія прориву, яку ми визначили домінантою нашої діяльності, зробила нашу країну сучасною і розвиненою, а людей — заможними і по-справжньому вільними.
Коаліція і коаліційний уряд, який я очолюю, пройшли пліч о-пліч дистанцію перших ста днів. Політична традиція демократичного світу свідчить, що за цей час влада повинна зробити аналіз ситуації та запропонувати суспільству план дій на перспективу. Ми теж дотримуємось цієї традиції й сьогодні готові доповісти суспільству про перші підсумки роботи.
З перших днів коаліційний уряд зіткнувся із системними проблемами у питаннях соціально-економічного розвитку країни. Проведений нами аналіз економічної ситуації переконливо засвідчив, що влада за попередні півтора року своєї роботи не забезпечила позитивних результатів. Навпаки. Ідеологія соціального популізму вкрай виснажила економіку і призвела до виникнення комплексу гострих проблем.
По-перше. Нарощування соціальних видатків державного бюджету не було забезпечено відповідними надходженнями. Баланс між задекларованими соціальними обіцянками та реальними соціальними програмами було втрачено. Найбільші державні монополії — «Нафтогаз» та «Укрзалізниця» — доведено до межі банкрутства. Надходження від приватизації просто проїдалися. Я запитую, де поділися 25 мільярдів від приватизації «Криворіжсталі» — й не знаходжу відповіді.
По-друге. Посилення податкового тиску на економіку призвело до скорочення ресурсного потенціалу українських підприємств. Уповільнились темпи зростання промислового виробництва. Знизилась інвестиційна активність. Стимули до інноваційної діяльності були практично відсутні, а підприємства позбавлені обігових коштів.
По-третє. Непродумані рішення щодо СЕЗ та ТПР, політика реприватизації вкрай погіршили інвестиційний клімат та дестабілізували відносини власності. Довіру інвесторів до України було підірвано. До цього ж можна віднести й непрогнозовані зміни курсу гривні.
Наступне. Незбалансованість експортно-імпортної політики. Змінами до Митного кодексу наші попередники фактично відкрили український ринок для імпорту, що болюче вдарило по національному товаровиробнику. Українські підприємства почали втрачати позиції на внутрішньому ринку.
Наші попередники рвали на собі патріотичні сорочки з гаслом: «Свій до свого по своє». А на ділі — своїх гнобили, а чужі товари пускали на ринок. Загальний результат — різкий спад темпів економічного зростання, поглиблення структурних диспропорцій в національній економіці та, як наслідок, — криза бюджету.
Стратегічною помилкою також вважаю недостатню увагу до економічної співпраці з нашими зовнішньоекономічними партнерами. В першу чергу — Росією. Як наслідок, замість збільшення товарообігу між Україною і Росією — торговельна війна та невизначеність із поставками енергоносіїв. Ми постали також перед загрозою втрати важливих ринків для продукції наших товаровиробників. Напередодні опалювального сезону знову з'явилася реальна загроза енергетичної кризи. Запаси газу та вугілля були недостатніми.
За таких умов уряд визначив комплекс першочергових завдань, від розв'язання яких залежала ситуація в економіці, відносини між владою та суспільством. За великим рахунком, — політична та соціальна стабільність. Без перебільшення, країну необхідно було рятувати від хаосу і кризи. Потрібно було наполегливо працювати, закласти основи для відновлення високих темпів економічного зростання. Демократія потребує порядку — як в політиці, так і в економіці.
Що ж вдалося зробити? За перші сто днів коаліція відновила керованість і взяла під контроль економічні процеси. Важливим сигналом для економіки стало наведення порядку в державних фінансах. Уряд розробив і запровадив заходи із суттєвого скорочення необґрунтованих адміністративних витрат і непродуктивного розпорошення коштів. Водночас було покращено адміністрування податків і зборів.
Таким чином, практично подолано загрозу кризи державного бюджету 2006 року. Але крапку в цьому питанні ми зможемо поставити, лише затвердивши необхідні зміни до держбюджету 2006 року. Відповідний законопроект підготовлено урядом, і я сподіваюся на його підтримку в стінах парламенту.
Особливої уваги уряд приділив питанням енергетичної безпеки. Шляхом інтенсивних переговорів із російськими колегами нам вдалося забезпечити незмінність умов і обсягів поставок природного газу в Україну на друге півріччя 2006 року. Нагадаю, що наші попередники мали контракти з відповідними цінами й обсягами лише на перше півріччя 2006 року і непрогнозовану ситуацію на друге. Сьогодні ж ми маємо гарантовані щорічні поставки 55 млрд. кубометрів природного газу до 2010 року за найнижчою в Європі ціною. Це дозволить врятувати від банкрутства наші підприємства, забезпечити стабільність на ринку, в теплі пережити зиму. Завдяки цьому ми маємо шанс для негайного запровадження енергозберігаючих технологій, запровадження системного заощадження тепла і палива, як це робить увесь цивілізований світ.
І найголовніше — ми відновили дружні та партнерські відносини із нашими російськими колегами — взаємини, що ґрунтуються на порозумінні та взаємоповазі.
Ми також відновили діалог між вітчизняним бізнесом і владою, що вже почав приносити перші результати. У серпні підписано меморандум про партнерство між Кабінетом Міністрів та підприємствами, що працюють на ринку нафти і нафтопродуктів. Коаліційному уряду вдалося — підкреслюю — ринковими методами знизити ціни на бензин. Ми також отримали можливість успішно посіяти озимі та спокійно, без істерик, готуватися до весняно-польових робіт.
Вирішення проблем у паливно- енергетичному комплексі дало змогу упередити кризу житлово-комунального господарства. Це окрема, велика і болюча тема. Ми будемо вирішувати її вже найближчим часом. Незважаючи на стислі терміни та накопичені попередниками проблеми, ми вчасно завершили підготовку до опалювального сезону.
Значну увагу уряд приділяв зміцненню продовольчої безпеки країни. Позицію уряду в питанні експорту українського зерна було сприйнято неоднозначно. Але ми були вимушені думати в першу чергу не про комерційні зиски, а про наших громадян, про їхні інтереси, про те, щоб утримувати стабільну ситуацію на продовольчому ринку. І тут ми також діяли виключно ринковими методами. Уряд і надалі буде прогнозувати і упереджати всі можливі негативні наслідки, пов'язані зі змінами світової кон'юнктури.
Вважаю найважливішим завданням уряду послідовно проводити збалансовану зовнішню політику, яка випливає з потреб соціально-економічного розвитку країни. Із задоволенням зазначаю: це зустрічає повне розуміння і підтримку у наших закордонних колег.
У прагматичну площину переведено переговори з нашими європейськими партнерами. Формула зрозуміла: «Європрагматизм — замість євроромантизму». Ми відмовились від суперечок «про ідеальне» і запропонували представникам Європейського Союзу разом сконцентруватись на вирішенні спільних економічних завдань. Зокрема, завершити процес вступу до СОТ, провести переговори про створення зони вільної торгівлі, налагодити співпрацю в енергетичному секторі, транспортній сфері, сприяти поглибленню торговельної та промислової кооперації.
Як зазначалося, ми високо оцінюємо результати діалогу з російськими партнерами. Після своєрідної тривалої паузи у розвитку відносин нам вдалося знову сісти за стіл переговорів. Сьогодні ми ведемо інтенсивні консультації про спрощення доступу українських товарів на російський ринок. Вже вдалося домовитися про скасування з боку Росії обмежень на постачання продовольчих товарів. Досягнуто домовленості про відновлення експорту української електроенергії до Російської Федерації, що дозволить завантажити додаткові потужності наших енергогенеруючих підприємств. Нині український та російській уряди ведуть переговори про поглиблення промислової кооперації, зокрема, у літакобудуванні та інших галузях.
Ми прояснили відносини з НАТО, перевели їх у площину продовження поглибленого діалогу, не форсуючи при цьому саме питання про негайне приєднання до Альянсу. Це дає змогу прихильникам вступу України в НАТО спокійно проаналізувати, чому та куди саме вони прагнуть вступити, а противникам євроатлантичної інтеграції — проти чого вони власне протестують, проти реальних чи уявних загроз. Це — вимоги суспільства. І наші партнери з Північноатлантичного союзу підтримали такий виважений підхід. Вважаю, що ми повинні і надалі співпрацювати з НАТО, конкретними справами доводити свою роль як важливого чинника європейської безпеки, активного учасника миротворчих операцій світового співтовариства.
У перші два-три місяці нашій коаліції важливо було не лише сконцентруватись на вирішенні поточних проблем. Досвід роботи в режимі антикризових дій переконливо вказував на вразливість української економіки, її неготовність протистояти викликам сучасності у середньо- і довгостроковій перспективі. Постала необхідність напрацювання стратегічних основ нової економічної політики, переходу від політики стабілізації до політики зростання.
Тому спільно із представниками парламентської коаліції уряд розпочав роботу над пакетом стратегічних документів. Розроблено стратегію економічного та соціального розвитку України на 2007—2011 рр., яку найближчим часом буде винесено на публічне обговорення, відбудуться наукові та громадські слухання. Створено Державну програму економічного і соціального розвитку України на 2007 рік. Її схвалено парламентом у першому читанні. Опрацьовано плани спільної законотворчої роботи парламенту та уряду. Спільно розробляється проект закону «Про основні засади внутрішньої та зовнішньої політики» та проект державного бюджету України на 2007 рік. Як відомо, він пройшов перше читання. Вважаю, що цей пакет документів концептуального і стратегічного характеру дозволить зробити наші дії системними, передбачуваними і, головне, ефективними.
Для коаліції дуже важлива бюджетна політика на 2007 рік. У стислі строки уряд розробив проект бюджету, який повністю відповідає завданням стимулювати економічний розвиток. Я переконаний, що державний бюджет 2007 року, у порівнянні з двома попередніми, стане найбільш соціально-відповідальним. Його ухвалення посилить інвестиційну та інноваційну складові державної політики, створить умови для реконструкції та відновлення країни.
Антикризові та стабілізаційні заходи уряду вже дали перші наслідки. На часі перехід від латання тих дірок, що залишили наші попередники, до політики економічного прориву та випереджаючого розвитку. Одним із найважливіших пріоритетів роботи уряду стає реалізація стратегії економічного та соціального розвитку України до 2011 року. По суті, стратегічна мета уряду та антикризової коаліції — це системна модернізація як економіки, так і країни загалом. Тільки така стратегія спроможна підтримати високі темпи економічного зростання та соціальну спрямованість розвитку країни.
Водночас я переконаний, що будь-які ринкові перетворення повинні кореспондуватися з розвитком демократії та громадянського суспільства. Демократична держава, громадянське суспільство і соціально орієнтована ефективна економіка — ось, на моє переконання, пріоритети розвитку держави на найближчі п'ять років.
В умовах глобальної економіки значно посилилися ризики для економічної, енергетичної та продовольчої безпеки держави. У багатьох країнах світу держава повертає собі роль активного учасника ринку. Вона не тільки впливає на окремі цінові параметри, а й програмує економічну ситуацію загалом. Економічні виклики, які сьогодні постають перед Україною, вимагають ефективної політики в сфері управління державним сектором. Вимогою часу є також підсилення ролі державних компаній та державних інвестицій в розвиток інфраструктури.
Десять років ринкових перетворень так і не привели країну до формування розвинутої та ефективної фінансової системи. Можливості українських банків все ще далекі від потреб реальної економіки. Для підтримки високих темпів економічного зростання та здійснення економічного прориву корпоративний сектор потребує ефективнішого та потужнішого фінансово-інвестиційного забезпечення. Уряд готує заходи, що нададуть нового поштовху розвитку фондового ринку, формуванню ринку нових фінансових інструментів.
Ми також повинні визнати, що в нашій країні вартість великих підприємств є суттєво недооціненою. Сповідуючи засади недоторканності приватної власності, коаліційній уряд буде створювати умови для капіталізації бізнесу та дооцінки майна різних форм власності. Така робота повинна здійснюватись як на загальнонаціональному, так і на регіональному рівнях. Додам: нам ніколи не вдасться подолати комплекс «периферійного капіталізму», якщо не будуть здійснені кроки з удосконалення та законодавчого забезпечення відносин власності.
Наша економічна стратегія передбачає створення механізмів надійного захисту власності усіх форм, забезпечення гарантій її недоторканності, утвердження ефективних та прозорих механізмів корпоративних відносин, законодавчого забезпечення прав міноритарних акціонерів. Але всі наші зусилля в сфері ринкових перетворень можуть залишитися добрими намірами, якщо ми не запропонуємо дієвої та послідовної програми боротьби з корупцією. Боротьба з тіньовою економікою, злочинністю лише на рівні адміністративних методів не дає очікуваних результатів, а в деяких випадках, навпаки, призводить до підриву економічної активності. Саме тому пріоритетом в цій сфері має стати подолання корупції та тіньової економіки економічними методами. В цьому напрямі вагоме слово мають сказати правоохоронні органи. Хочу відзначити їх поки що невисокий рівень роботи з цього болючого питання.
Інституційні зміни, які коаліція планує втілювати у життя, будуть доповнені реалізацією економічних пріоритетів уряду, серед яких ефективна промислова політика, економічна консолідація та розвиток потужних і конкурентних вітчизняних компаній.
На мій погляд, економічна консолідація передбачає активність держави у кількох важливих напрямах. Це — трансформація нині діючої експортної моделі зростання, ліквідація бар'єрів, які постали на шляху перетоку капіталу з експортних галузей в галузі, орієнтовані на внутрішній ринок, формування ефективної моделі реінвестування прибутків від експорту в високотехнологічні галузі та інфраструктуру внутрішнього ринку.
Ще одним пріоритетом економічної політики коаліційного уряду буде реалізація ефективної промислової політики. Це передбачатиме формування національної інноваційної інфраструктури та державних програм промислової модернізації, підвищення конкурентоспроможності країни, стимулювання інвестицій в нові технології, підтримку кредитної політики, націленої на довгострокове інвестиційне кредитування, знов-таки, за участю держави.
Переконаний, що тільки через створення потужних і конкурентних національних компаній, що працюють на глобальних ринках, Україна здатна долучитися до масштабних транснаціональних економічних проектів.
Розроблена урядом стратегія соціального та економічного розвитку органічно включає державну стратегію регіонального розвитку. Її головна мета — створити умови для динамічного, збалансованого розвитку територій, усунути основні регіональні диспропорції. Політика регіонального розвитку має активізувати весь ресурсний потенціал областей та Республіки Крим як основи зміцнення і прогнозованості соціально-економічної сфери. Важливе місце у роботі уряду займає запровадження механізмів координації політики центральних органів виконавчої влади щодо конкретного регіону. Водночас лише тільки у декількох регіонах України ми маємо довготермінові стратегії. Органами місцевого самоврядування чомусь забуто про право ухвалювати програми соціально-економічного розвитку.
Саме навколо такого роду документів і необхідно вести дискусії з центральними органами влади, вибудовувати бюджетні відносини. Треба витрачати сили на ті дискусії, які дають користь народу і державі, а не на ті, що поглиблюють розкол та сіють розбрат.
Хочу підкреслити, що мені зрозуміла необхідність чіткого розмежування функцій та повноважень трьох рівнів державного управління.
Бюджетний кодекс до певної міри виконує цю функцію, визначаючи джерела фінансування. Але він регулює лише фінансові питання, не торкаючись проблем власності, державної влади та механізмів надання суспільних послуг.
Фактично кодекс розмежував видатки по рівнях бюджету, але не функції та повноваження органів влади на цих рівнях. Це потребує відповідної корекції. Області повинні одержати більш широкі повноваження від центру. Водночас низка функцій повинна перейти від центру і області до місцевих органів влади. Вважаю, що ці питання має розв'язати нова редакція Закону «Про стимулювання розвитку регіонів».
Недоліки державного управління дуже яскраво виявляються у нездатності скористатися значним економічним зростанням, що відбувається в країні починаючи з 2003 року, для стійкого зниження рівня бідності та суттєвого поліпшення соціальної політики. Впродовж останніх двох років соціальна політика здебільшого перебувала позаду макроекономічної стабілізації та розвитку приватного сектору.
Широкі привілеї номенклатури та інших привілейованих груп продовжують дратувати суспільство у той час, як усі бачать також і виразні симптоми соціального нездужання нашої держави. У нас один з найнижчих у світі рівень народжуваності. Так само низький рівень очікуваної тривалості життя — 62 роки для чоловіків. Натомість маємо масову трудову еміграцію (кожного місяця близько 3500 чоловік покидають Україну). Внаслідок усіх цих факторів населення країни зменшується катастрофічно швидкими темпами. Сьогодні нас вже менше 47 мільйонів.
Цілком зрозуміло — соціальна політика має бути пріоритетним напрямом діяльності уряду. Водночас хочу звернути увагу на деякі парадоксальні речі. На відміну від поширених уявлень, обсяг соціальних видатків в Україні є досить великим у порівнянні з ВВП та відносним рівнем нашого економічного розвитку. Згідно з даними Світового банку, соціальні видатки України у ці роки становили в середньому 25% ВВП, що є досить високим показником навіть для високорозвинених країн. Отже, слід вести мову не про чергове збільшення соціальних трансфертів, а про те, як позбутися бюрократичної зацентралізованості соціальних програм, їх негнучкості, неефективності, а подекуди — відвертої корупції. Необхідні, в першу чергу, якісні, а не кількісні зміни. Зважаючи на гостроту проблеми, переконаний — настав час негайно розробити Стратегію соціального розвитку України.
Але вже сьогодні зрозуміло, що для підвищення ефективності та забезпечення спрямування ресурсів у кожному соціальному секторі саме тим, хто їх найбільш потребує, необхідно зробити щонайменше п'ять наступних кроків.
Перше: ухвалення рішень з цих питань має бути делеговане центральними органами влади регіональним та місцевим органам. Водночас система оподаткування повинна забезпечити більшу фінансову незалежність регіональних і місцевих органів влади. Друге: не тільки різні рівні державного управління, а й окремі установи — лікарні, поліклініки, інститути та школи повинні нести інституційну фінансову відповідальність. Більшість з них мають бути реорганізовані в автономні одиниці під керівництвом незалежних рад. Третє: велика частка приватних платежів, яка здійснюється сьогодні у системі соціальних послуг, має бути легалізована і офіційно затверджена. Давайте будемо гранично відвертими — неофіційні проплати у лікарнях, школах, дитячих садках, житлово-комунальному господарстві розкладають наше суспільство. Ми робимо вигляд, що їх не існує, а це і є найстрашніша корупція і хабарництво, які кожного дня засмучують наших людей. Четверте: необхідно змінити форму державного фінансування соціальної сфери. Гроші слід надавати згідно з обсягом наданих послуг, а не згідно з обсягом зроблених витрат. П'яте: після децентралізації соціальних послуг держава має зосередитись на контролі за їхньою якістю та обсягами.
Ще раз підкреслюю, без якісних реформ ми не подолаємо кризові явища в соціальній сфері. А саме вона є запорукою соціальної та політичної стабільності нашої держави. Будь- яка стратегія залишиться лише побажанням, якщо вона не забезпечена політично і не ґрунтується на широкій соціальній підтримці.
Перша і головна передумова успіху нашої роботи — забезпечення загальнонаціонального консенсусу з ключових питань розвитку країни. Треба невідступно просуватися до подолання політичного розколу українського суспільства, що виник під час останніх виборчих кампаній, конфліктного протистояння з ключових питань розвитку країни. Завдання коаліції — продовжити пошук загальнонаціонального консенсусу, закріпити цей процес законодавчо.
Стратегічні цілі розвитку країни мають бути визначені в законі про засади внутрішньої та зовнішньої політики України. До роботи над цим документом ми маємо залучити наші кращі інтелектуальні сили, зробити закон, який закладе основи динамічної та прогнозованої роботи уряду і коаліції та, як наслідок, — динамічного і прогнозованого розвитку країни.
Вважаю за необхідне зауважити, що не можна досягти загальнонаціонального консенсусу, коли одна частина суспільства нав'язує іншій свої цінності та інтереси. Ми повинні уникнути помилок минулих років. Сьогодні коаліція і уряд працюють над політичною і правовою нейтралізацією конфліктів, які розколюють країну. Ми не оминаємо ці проблеми. Ми шукаємо компромісні формули, йдемо шляхом погодження інтересів.
Друга необхідна передумова довгострокової стабільності в Україні — це єдність та міцність нашої коаліції як відповідальної колегіальної сили. Саме парламентська коаліція є фундаментом нової системи влади. Не буде стабільної коаліції — не буде і стабільного уряду. Під загрозою опиниться і парламент. Для нас з вами не таємниця, що дехто очікував і очікує, що певні ідеологічні розбіжності та навіть кадрові питання зможуть зруйнувати нашу єдність. Тож звертаюся до наших колег, що працюють на місцях, очолюють наші обласні партійні осередки. Вважаю, що відповідь може бути одна — не дочекаєтесь! Наші політичні сили — зрілі. Політики, які стоять на чолі наших партій і фракцій, — досвідчені, загартовані у численних політичних баталіях. Ми з вами, як ніхто інший, розуміємо цінність і критичну важливість для України нашого нинішнього союзу, нашої коаліції. Ціна їй — без перебільшення — стабільність країни, добробут і безпека наших співгромадян.
Антикризова коаліція — це не лише суб'єкт парламентської діяльності. Скоординована робота коаліції на всіх рівнях представницької влади — від районних рад до Верховної Ради України — запорука прогнозованості розвитку політичної ситуації в країні. Знову ж хочу підкреслити: ми не відкидаємо ідею широкої коаліції, хоча вона й не є самоціллю. Необхідно розглянути нові підходи до розширення коаліції. Зокрема, — налагодження активної взаємодії з конструктивними і відповідальними представниками опозиційних фракцій. Одночасно, у відповідності до європейських традицій і демократичних стандартів, нам слід потурбуватись про законодавче забезпечення статусу опозиції.
Третя важлива передумова стабільності в державі — конструктивна взаємодія основних інститутів державної влади — Президента, парламенту, уряду. Перший крок на шляху узгодження і розподілу повноважень гілок влади ми вже зробили. Наступним мають стати закони про засади зовнішньої та внутрішньої політики, про Кабінет Міністрів, про опозицію. Урядом, спільно з коаліцією, опрацьовано Закон «Про Кабінет Міністрів України». Зараз він розглядається у комітетах Верховної Ради. Я сподіваюся, що вона підтримає уряд у його намаганні покласти край невизначеності та, як кажуть, перетягуванню канату з Грушевського на Банкову чи навпаки, й якнайшвидше ухвалить закон. Цього потребує країна, це потрібно суспільству.
Ми з прихильністю ставимося до ініціативи Президента щодо створення конституційної комісії, але краще її зробити у Верховній Раді. Метою її роботи вважаємо продовження конституційної реформи. Уряд готовий і зацікавлений у конструктивній взаємодії з Президентом у розробці спільних рішень.
Четверта передумова стабільності в Україні — ефективна система державного управління. Ми рішуче викорінюємо таку практику попередніх років, за якої виконувались лише 20% рішень Кабінету Міністрів і центральних органів виконавчої влади. Наведення елементарного порядку, підвищення виконавської дисципліни в системі державного управління — ось чим ми були вимушені займатися у перші сто днів роботи уряду. Багато зроблено для забезпечення єдності і керованості вертикалі виконавчої влади. Наголошую: єдиний критерій, що існує у кадровій роботі уряду, — професіоналізм. Стратегічним завданням уряду і коаліції є модернізація системи державного управління. Ми вже формуємо сучасний ефективний державний апарат, здатний забезпечити структурні реформи.
П'ята передумова — докорінне реформування судової системи. Попри всі наші здобутки у цій сфері, процес судової реформи можна охарактеризувати як повільний і непослідовний. Причини зрозумілі. Серед них — відсутність консенсусного бачення судової реформи, неповноцінна структура судів загальної юрисдикції, недостатнє фінансування, залежність суду від органів державної влади та надмірна завантаженість. Саме тому в найкоротший термін спільними зусиллями парламентської коаліції та уряду ми повинні вжити термінових заходів у цій сфері. Стратегічні напрями подальшої судової реформи повинні бути встановлені відповідно до конституційних вимог. Нам необхідно ухвалити концепцію розвитку системи правосуддя на 2006— 2011 роки. На часі нова редакція Закону України «Про статус суддів», яка передбачала б і підвищення статусу суддів, і створення ефективного механізму, дисциплінарної відповідальності. Слід завершити нову кодифікацію процесуального права. Впродовж року бажано прийняти та ввести в дію повний пакет нового процесуального законодавства. Ще раз підкреслюю — демократична держава неможлива без ефективної та незалежної судової системи.
Я повинен сказати, що ми з перших днів свідомо відмовились від ефектності на користь ефективності. Ми будемо працювати не для реклами, а для стратегічної перспективи, бо ми гравці не на коротку дистанцію. Ми будуватимемо сьогодення і майбутнє на надійному фундаменті правди і відкритості перед народом. Я розумію, чому нашим опонентам це не подобається. Але ми не працюємо в угоду їхнім смакам та звичкам. Ми завжди говорили і будемо говорити правду про ситуацію, в якій перебуває наша країна. І при цьому не маємо на меті когось принизити або применшити чиїсь здобутки, але мусимо зробити сувору оцінку та об'єктивний аудит стану країни, бо без цього не можна побудувати ефективну стратегію її розвитку. Це головне.
І наша праця ґрунтується саме на таких засадах — засадах відповідального ставлення до всього, що ми робимо, на абсолютній правді та відкритості перед нашими виборцями. Кабінет Міністрів, сформований парламентською більшістю, працює злагоджено. Спільно з Верховною Радою ми добрими темпами рухаємося шляхом докорінних реформ до потужного економічного прориву. І я не бачу серйозних перепон на цьому шляху. Треба лише наполегливо, з повною віддачею, працювати, відкинувши надмірні амбіції й політиканство, усвідомлюючи величезну відповідальність за долю держави і майбутнє прийдешніх поколінь.
