«ПРЕДМЕТИ ГОРДОСТІ» НА СТОЛІ
Аграрні перетворення відбулися в усіх постсоціалістичних країнах Центральної та Східної Європи. Різними були зміст, перебіг, результати та ефективність цих реформ. Можливо, це вже призабулося, а дехто з молодших громадян вже й не можуть цього пам’ятати, але нестача продуктів харчування, часто — доволі прозаїчних та звичайних, була однією з ознак соціалістичної системи. В багатьох регіонах СРСР в окремі періоди, а доволі часто — впродовж майже цілого року, складно було купити молоко, сметану, масло, якісне м’ясо чи копчену ковбасу. З розряду продуктів, які переважно не купувалися, а «діставалися», були не лише майонез, какао, лимони, апельсини, перець, ікра (окрім штучної) та навіть гречка і розчинна кава. Ще багато доступних нині продуктів мали тоді невідомі шляхи до споживача й за кожним столом були своєрідним предметом гордості.
Економічна реформа на селі мала змінити цю ненормальну ситуацію. І попри те, що аграрна реформа завжди супроводжується так званою кризою трансформації — різким скороченням обсягів виробництва, багато чого їй насправді вдалося. Результати реформи, попри загальну її негативну оцінку в суспільстві, не лише на полицях магазинів чи в наших холодильниках. Статистика безпристрасно фіксує, хто чого й скільки з’їв, ба навіть надкусив. А у кількості спожитого відображено багато економічних ознак, серед яких дві основні: цінова доступність продуктів харчування та рівень життя населення.
ПРИСТОЙНИЙ РАЦІОН — ЦЕ...
Якісна їжа завжди була й залишається ознакою доброго життя. Напевно, не лише до чоловічого серця шлях пролягає крізь шлунок... Тож ми вирішили спробувати оцінити результативність економічних перетворень на селі, порівнявши рівень споживання продуктів харчування в Україні та Чехії.
Напередодні реформ і майже на початку перебудови харчовий раціон середньостатистичного українця виглядав доволі пристойно. Радянські керівники, налякані зростаючим дефіцитом продовольства, змушені були вдатись до серйозної економічної підтримки сільського господарства. Це давало свої результати. Попри вже описаний дефіцит та вбогість асортименту, в 1990 році ми статистично споживали на рік понад 68 кг м’яса та м’ясопродуктів, 373 кг молока(!), 272 яйця, 141 кг хлібних продуктів і дещо менше картоплі (131 кг). На пристойному рівні було споживання овочів — 102 кг, дещо гіршою була ситуація з рибою (17,5 кг) та фруктами (47,4 кг). А ось цукру (можливо, в його рідкій формі — самогоні також) ми споживали цілих півцентнера! Усі наступні роки рівень харчування поступово та невпинно знижувався. Чи не найбільш критичною ситуація стала в 2000—2001 роках: cпоживання м’яса знизилось до 31 кг, молока — до 200 кг, значно скоротився раціон й на інші продукти. Лише картоплі — цієї виручалочки нашої кухні, ми спожили уже майже 140 кг та частка овочів (гадаю — за рахунок звичних нам овочів помірного поясу) зросла до 108 кг. Якщо вважати рівень харчування населення у 1990 році за 100%, то в 2000—2001 роках частка основних груп продуктів скоротилась до 45—70%, лише по картоплі та овочах перевищила 101—105%. Найбільшим було скорочення споживання м’яса у 2001 році — лише 45,6% рівня 1990 року.
Загляньмо у чеські кухні напередодні економічних і політичних перетворень. Середньостатистичний чех споживав близько 96 кг м’яса(!), 256 кг молока, 340 яєць, 110 кг хліба та борошняних виробів, лише 78 кг картоплі та 66 кг овочів. Незначним, порівняно з українськими показниками, було споживання риби — 5,4 кг (все ж таки не морська країна), цукру (44 кг).
Аграрна криза також суттєво вплинула на рівень споживання продуктів харчування в Чехії. Пік мінімуму, обумовлений трансформацією, у них наступив дещо раніше, у 1999—2000 роках. Другою особливістю був значно менший рівень падіння споживання. Якщо по аналогії взяти 1990 рік за основу, то у 2000 році чехи споживали 80% м’яса, 83% молока і молокопродуктів, 80% яєць. Незмінно низьким залишалось споживання риби — але для «сухопутної» Чехії це зрозуміло. Впродовж реформи зросло споживання хліба і борошняних виробів — 123%, овочів — 123% та олії — 135%. Зазначимо, що заперечуючи відоме хибне уявлення, що лише ми — хлібоїди, чехи стали більше за українців споживати хліба й борошняних виробів, насамперед за рахунок широкого асортименту випічки та кулінарних виробів. А можливо, просто це наші заробітчани «псують» статистику?
Якщо спробувати порівняти рівень споживання основних продуктів харчування в Україні та Чехії, то ситуація видається доволі гармонійною. За деякими позиціями ми статистично випереджали чехів, віддавши їм перевагу в споживанні м’яса, яєць та олії.
АГРАРНА РЕФОРМА — НАША ЇЖА
Однак аграрна реформа та усі інші економічні перетворення мали свої наслідки, які знайшли своє відображення й у рівні споживання основних продуктів харчування. Якщо перефразувати М. Рильського, то можна сказати: «Аграрна реформа — не просто слова, аграрна реформа — це наша їда».
Поки що ми ще випереджаємо чехів, споживаючи на рік на 6 яєць, майже 65 кг картоплі, 45 кг овочів більше, та більш ніж удвічі — риби. За всіма іншими продуктами, а особливо — м’ясом, ми все більше відстаємо від Європи. Як у відомій приказці: «Хто як працює — так і їсть!».
Утім, не буває поганих працівників, а причина невдач найчастіше — у нездарах-керівниках (Б. Наполеон), тому хтось мав би хоча б політично відповісти за невдачі.
Як бачимо, від Європи ми відстаємо не лише в дорожньому будівництві, боротьбі з корупцією чи сучасних технологіях — навіть їмо гірше та менше. Звичайно, ситуація не критична — бо рівень споживання основних продуктів харчування в Україні зростає, однак змушує не лише до роздумів, а й до дій. На жаль, структура харчування в Україні віддалена від оптимальної і не демонструє тенденції до покращання. Якщо проаналізувати глибше, причина не в сільському господарстві чи ціновій доступності продуктів харчування. Головна причина — вкрай низький рівень життя, складність навіть для працюючого населення задовольнити життєві потреби (харчі, житло, охорона здоров’я).
Нерівність доходів знайшла своє відображення у відмінностях харчування у найбідніших і навіть бідних. Складною є тема збалансованості харчування: прості групування дозволяють побачити, що рівень споживання основних продуктів у групах із найменшими доходами в Україні є просто несумісним зі здоровим способом життя. В Україні добра їжа, наприклад, якісні м’ясні та вже навіть молочні продукти, доступна не всім.
ЛЮБОВ ЕЛЕКТОРАТУ — ТАКОЖ ЧЕРЕЗ ШЛУНОК
Держава змушена вдаватись до певного регулювання, до певних дій. А у питаннях здоров’я нації — діяти навіть рішуче. Соціальна риторика не замінить соціальних дій. А дії ці повинні проявитися серед іншого в адекватній аграрній політиці, яка має орієнтуватися не лише на зростання експортного потенціалу (лозунг: «Будемо житницею Європи»), але й зростання внутрішнього споживання, покращання добробуту власного народу (лозунг Людвіга Ерхарда «Загальне благополуччя власного народу»). Для бізнесменів у політиці та політиків у бізнесі перша концепція видається більш привабливою, бо торгуючи заводами, можна отримати певну маржу. Але ж якщо ми хочемо в Європу не лише на словах або щоб лікуватися чи вчити «золоту молодь», то мусимо наблизити свою аграрну політику до європейських орієнтирів. Не будуть же наші керманичі весь час пересуватися літаками й вертольотами, рано чи пізно доведеться спуститися на землю. Хай це буде українська аграрна політика, але зроблена за європейськими зразками і підходами.
Нехай політики та керівники держави знайдуть дорогу до наших сердець через наші шлунки, наше житло та наші гаманці!
