Світова економіка починає оговтуватися від кризових явищ. Перший рік економічної напруги позаду і вже з’явилися перші позитивні сигнали стабілізації ситуації. Найпершими почали відновлюватися представники так званої старої Європи. Як швидко позитивні тенденції докотяться до Україні? Що зі світового антикризового досвіду варто було б взяти на озброєння нашій країні?a Який тип економіки потрібно будувати, щоб увійти до числа світових держав-лідерів? Про це «Дню» розповів член кореспондент НАН України, заступник директора з наукової роботи Інституту світової економіки та міжнародних відносин НАНУ Валерій НОВИЦЬКИЙ.
— Дві найбільші європейські економіки — німецька та французька — демонструють перші ознаки виходу з кризи. Як швидко позитивні сигнали дійдуть до України?
— Українська економіка втратила значну частину ознак незалежної. Тому говорити про її вихід із кризи можна тільки в контексті глобального розвитку інших економік, які визначатимуть попит на вітчизняну продукцію. Звичайно, згадані дві країни створять певний попит. Але не забуваймо, що Німеччина виробляє металургію, а Франція — хімічну та аграрну продукцію. Тобто, оговтуючись від кризи, вони створюють пряму конкуренцію для України. В цьому контексті хочу ще додати: як тільки більшість країн світу подолає кризові явища, в України з’являться додаткові проблеми. Економічне відродження світового виробництва означає автоматичне зростання ціни на енергоносії, а Україна до сих пір не вжила кардинальних заходів для впровадження енергозберігаючих технологій. Однак, мене насторожує, навіть, не збільшення вартості енергоресурсів у післякризовий період, а — інше. Головна загроза, яка може проявитися у середньостроковій перспективі, полягає в тому, що Україна втрачає позиції технологічного лідера в тих напрямках, у яких вона була безперечним лідером у 70-80-ті роки. Залишки цього технологічного лідерства зберігалися ще в 90-ті роки ХХ століття і становили потенціал для економічного зростання. Зараз же цього практично немає. Україна починає виконувати роль світової периферії, яка виробляє дешеву «чорну» продукцію, а не дорожчу науково- та інформаційномістку. У провідних європейських країнах типове виробництво виготовляє продукцію, вартість якої вимірюється кілограмами й коштує мільйони або й десятки мільйонів доларів. В Україні ж і далі виготовляють продукцію, яка вимірюється тоннами, а її вартість оцінюється далеко не мільйонами доларів, а в десятки разів менше.
Щоб завоювати гідне місце в новому міжнародному поділі праці, Україні потрібно наслідувати досвід успішних країн. А вони сьогодні розвивають інформаційномістке виробництво, а не металургію та хімію, які вважалися дійсно прогресивними ще в 30—40-х роках ХХ століття.
— Якщо не металургія та хімія, які дають країні основний притік валюти, то на які тоді галузі уряду варто робити ставку?
— Я не кажу, що від металургії та хімії слід відмовитися. Ні. Їх потрібно модернізувати та оновлювати. Але в перспективі розвивати прибутковіші галузі. Чому зараз оговтується металургія та хімія? Бо це вигідно іншим країнам-лідерам світового простору, які не збираються у другій половині ХХІ століття виробляти таку продукцію, як «брудна» хімія та металургія. Якщо наша влада вчасно цього не зрозуміє і не проведе переорієнтацію виробничих пріоритетів, тоді дійсно цю непривабливу нішу надовго займе Україна. Зараз країні потрібно розвивати високі технології, створювати нові продукти, розробляти програмне забезпечення, сучасні біотехнології та нанотехнології, напрацювання з технологій напилення і так далі. Потенціал для розвитку новітніх технологій Україна має величезний, але він зникне від бездіяльності. В Росії протягом останнього десятиріччя колосальні кошти інвестують саме у нанотехнології. Це дозволяє країні триматися на плаву та ефективно конкурувати з іншими державами. Потрібно терміново інвестувати у проекти так званого шостого технологічного укладу. На жаль, у нас існують самі розмови про те, що Україна побудує замкнутий ядерний цикл. На мій погляд, зробити це самотужки буде дуже складно. Якби ж налагодили ефективну кооперацію з іншим країнами, то можна було швидко створити такі замкнуті ядерні цикли.
— Які суттєві відмінності проходження кризи бачите між Україною та іншими країнами в світі?
— Відмінність перша — Україна має подвійну кризу: структурну (зумовлена неефективним проведенням реформ та корупцією) та політичну. Найгірша з них — структурна криза. Через неї країна втрачає позиції провідного технологічного лідера. В даному випадку, мова вже йде не про міжнародний престиж (хоча й це має велике значення). Відмовляючись від структурних реформ, Україна ризикує залишитися надовго в числі бідних держав.
Друга відмінність — велика метало- та енергоємність та дуже низька наукоємність вітчизняного виробництва. Прикладом цього виступає металургійна та хімічна промисловість, конкурентноздатність яких бажає кращого.
Третя відмінність полягає у ставленні держави до виходу з кризи. В Україні всі говорять тільки про те, що слід бути економними, тримати мінімальний дефіцит бюджету, зводити платіжний баланс. Хочу сказати, що у всіх країнах, які починають демонструвати перші ознаки подолання кризи чи її сповільнення, застосовуються абсолютно інші підходи. Багато країн долає кризу, інвестуючи значні кошти в соціальний сектор. А у нас? Україна підтримує соціальну сферу в основному не з метою пришвидшення виходу з кризи, а через бідність населення. Якби не було соціальних програм, то значна частина українського населення просто не витримала б. В той же час соціальна політика України та інших держав — поняття не тотожні. У європейському розумінні підтримка соціального сектора — це не роздача гречки перед виборами і не виділення копійок, щоб народ не помер з голоду. Для європейців соціальна політика — це інвестиції, спрямовані в майбутнє. Так, в США на «соціалку» в рамках плану Обами виділено 250 мільярдів доларів. І там не бояться дефіциту бюджету, бо разом із коштами влада проводить відповідну фінансову політику, яка не дозволяє виводити ці гроші з країни. Наприклад, як один із її механізмів, — запровадження грошових сурогатів (місцевих грошей). Суть механізму наступна: окремі штати можуть випускати свої гроші, а федеральний уряд поблажливо до цього ставиться. Далі громадяни за 95 центів викуповують один долар сурогатних грошей. Тобто, така покупка вигідна населенню. Цими місцевими грошима вони розраховуються за продукцію тільки вітчизняного виробництва. Я не говорю, що це панацея для України. Це приклад фінансової політики, яка не дозволяє грошам тікати з країни. Навпаки, вона стимулює вітчизняного виробника і дозволяє йому оговтуватися від кризи швидше. Я озвучив тільки один із аспектів позитивного впливу фінансування соціальної сфери для того, щоб подолати кризу. Загалом же державне інвестування в «соціалку» означає витрати на науку, освіту, соціальне страхування. В майбутньому такі інвестиції виправдовують себе сповна. Саме ці напрямки становлять основу технічного, наукового та інформаційного прориву кожної розвинутої країни.
— Як досягнути розумного паритету між інвестиціями у реальний сектор та фінансуванням соціальної сфери, адже бюджетні можливості Україні обмежені?
— Доки в країні не буде влади, якій сповна довірятиме населення, доти не буде економічного спокою. Зараз кожний політичний клан, кожна гілка влади змагається з іншою, тільки аби задовольнити власні інтереси. Хіба може бути країна успішною, якщо права рука б’є ліву, і навпаки? Вітчизняну економіку зараз більше гальмують внутрішні, а не зовнішні фактори. Мені байдуже, хто переможе на виборах. Я говорю, що відновлення української економіки цілком і повністю залежить від повернення їй моральності. Зараз економіку роз’їдає корупція та бажання політичних кланів задовольнити власні інтереси за рахунок народу. Звичайно, можна перелічити на пальцях фінансові інструменти, які варто вживати в час кризи. Але головне завдання для виходу з кризи — повернути мораль в економіку.
— То ви підтримуєте думку про стимулювання споживчого попиту чи про інвестування в реальний сектор економіки?
— В нинішніх умовах немає такої економічної мотузки, за яку можна було потягнути — і все б стало на свої місця. Обидва варіанти можуть принести, як користь, так і шкоду (якщо їх використати нерозумно). Мені більше імпонує думка про стимулювання споживчого попиту, як це роблять у багатьох країнах світу. Але збільшуючи витрати на населення варто паралельно вживати комплекс економічних заходів, які направлять ці фінанси до вітчизняного виробника, а не до імпортера.
Загалом же не варто робити акцент в антикризових діях тільки на одному інструменті. Потрібно діяти комплексно. При цьому пам’ятати, що в світі «чистої» ринкової економіки вже фактично немає. Країни-лідери користуються програмно-цільовим методом для розвитку економіки, і тому роблять ставку на науковомісткі та інформаційномісткі виробництва. У світі сьогодні будують інституційно-ринкову економіку. До її елементів належить: закупівля державою суспільно важливої продукції у корпорацій, розподіл фінансових ресурсів залежно від зміни інноваційних пріоритетів, вплетення державного бюджету в соціальні та економічні процеси. Якби з французької, німецької та американської економік зняли інституційний каркас, то те, що називається ринковою економікою, у них би обвалилося. Сьогодні світ стає свідком зародження нового типу економіки, при якій значення та роль держави зростає як у соціальній, так і в економічній сфері. Україна також повинна сформувати нову економічну політику, спираючись на світові тенденції, а не розвивати вчорашній день.
— Якою має бути нова українська економіка з урахуванням світових тенденцій?
— Нова українська економіка повинна бути чесною, прозорою, не корумпованою, з ефективною публічною владою, з розумінням того, як і на що слід витрачати державні кошти. Давайте розглянемо приклад США. Там бюджетні витрати здійснюються виключно за рекомендації одного науково-дослідницького закладу, який не належить до публічної влади. Й американська влада приймає рішення про державні витрати, враховуючи розумні наукові поради та аналізуючи інформацію науковців-фахівців про те, які галузі економіки будуть найконкурентнішими в майбутньому. У США сьогодні значна увага приділяється плановій оцінці того, що в близькій та середній перспективі вважається перспективним із точки зору виробництва. У США зрозуміли давно: майбутнє за інформаційномісткими та наукомісткими виробництвами, а не за економікою, в структурі якої велику частку займає металургія.
Зважаючи на це, Україні варто провести радикальні зміни економічної структури. Вже зараз у місцях зосередження металургійного виробництва потрібно створювати інформаційномісткі види виробництва, щоб нове покоління працювало на них і створювати продукцію з великою доданою вартістю. Але систему побудови таких виробництв потрібно продумувати в комплексі із демографічною структурою суспільства та зі світовими економічними тенденціями. Ось про що варто сьогодні думати владі, а не сваритися.
Якщо Україна піде шляхом інституційно-ринкової економіки, то з часом у неї з’явиться орган, який відповідатиме за планування держави. На перший погляд хтось може пригадати радянське планування. Але інституційно-ринкове планування відбувається не за радянським принципом, а на основі врахування приватної ініціативи та інноваційного фактору. Я б не боявся вживати термін план, план, план і ще раз план. Подивіться, як активно в США, Німеччині, Франції займаються створенням нової планової економіки з елементами ринкової (її ще називають інституційно-ринкова). У світі формується нова планова економіка, основою якої буде вміння оперативно врахувати найперспективніші інноваційні пріоритети при розподілі фінансових потоків.
— Зараз в країні почалася стабілізація, як скоро вийдемо на докризовий рівень?
— Спрогнозувати це важко, бо, по-перше, зважаючи на реалії України, ми можемо казати лише про внутрішні чинники. По-друге, ніхто крім США точно не знає, чи буде друга фаза кризи. Адже реальний вплив на світову економіку відбувається саме звідти. Зараз усі країни чекають вістей з Америки й паралельно мобілізують кошти для здійснення інноваційного прориву. Так, Росія проводить активну політику інноваційного прориву за гроші від торгівлі енергетичними ресурсами. Україна немає таких резервів, але у нас значні об’єми вільних коштів, які до сих пір знаходяться під матрацами в людей. Влада повинна прикласти всі зусилля, щоб повернути довіру населення та залучити їхні заощадження на точкове інвестування економіки. Про що мова? Потрібно обрати три-чотири пріоритетні напрями та вкладати в них гроші. Обирати ж ці інвестиційні «точки» потрібно не чиновникам, а науково-дослідницьким інститутам, які спираючись на світовий досвід та на нинішні тенденції визначать найкращий варіант економічного розвитку для країни.
