Вода — чи не найголовніший ресурс людства, без якого неможливе виробництво продовольства. В якому він стані у світі й в Україні, і чи є шляхи більш раціонального його використання? Про це «День» розмовляв з директором Інституту водних проблем та меліорації, академіком НААНУ, доктором технічних наук, професором Михайлом РОМАЩЕНКОМ.
— Понад 70% світових водних ресурсів використовуються в аграрному виробництві, проте їхній дефіцит не дає однозначної перспективи розв’язання проблеми забезпечення людства продовольством, бо за наявні запаси конкурують і промисловість, і енергетика, і побутове споживання. А тому нагальним завданням світової спільноти є пошук водозберігаючих та водоефективних технологій в усіх сферах і передусім в аграрному секторі. Саме тому 2015 року після конференції щодо сталого розвитку «Ріо+20» сесія ООН затвердила перелік цілей сталого розвитку. Одна з них — до 2030 року забезпечити доступ людей в усіх регіонах світу до якісної питної води і покращити санітарні умови проживання. Не всі у нас знають, що Україна належить до категорії країн Європи з найнижчим рівнем забезпечення водними ресурсами. За класифікацією ЮНЕСКО, країни, в яких на одного жителя припадає менше ніж 1,7 тисяч кубометрів води на рік, є маловодозабезпеченими. В Україні в посушливі роки ця цифра становить менше, ніж одна і дві десяті тисячі кубів, а в південних та південно-східних регіонах, включаючи АРК Крим, цей показник становить 0,4 — 0,5 тисячі кубометрів на одного жителя на рік. Без залучення водних ресурсів із інших областей ці території стають непридатними для життя і будь-якого господарювання. Тому до 1991 року в Україні було виконано величезний комплекс робіт щодо створення каскаду водосховищ на Дніпрі та інших річках.
ПРО КЛІМАТ, ФЕРМЕРСТВО І ВОДУ
— Але сьогодні висловлюються думки, що таким чином було затоплено родючі угіддя, завдано шкоди довкіллю...
— Екологічна шкода від цих робіт і справді незаперечна. Але є й інший бік медалі. Опоненти мають визнати, що без здійснення заходів з акумуляції стоку ні промисловий розвиток, ні аграрне виробництво, ні забезпечення питною водою населення країни були б неможливими. Адже Україна характеризується не лише браком водних ресурсів, а й нерівномірним їх розподілом. На півночі Поліської зони був їхній надлишок, у південних степах — гострий дефіцит. Ця проблема ускладнилася ще й кліматичними змінами, які відбуваються в Україні. Підвищення температури на нашій території характеризується вищими темпами, ніж загалом у світі: останні спостереження засвідчують, що інтенсивність цього процесу становить приблизно 0,4 градуса за десять років. Згідно з прогнозами, цей показник зростатиме, причому це не супроводжуватиметься підвищенням кількості опадів, за винятком деяких регіонів, що спричинить подальше розширення площ територій з дефіцитом природного вологозабезпечення.
Сьогодні умови південного Полісся та північного Лісостепу за сумою ефективних температур стали такими, які були характерні для зони Степу 30 років тому. Внаслідок цього у нас зони вирощування зернових і зернобобових культур перемістилися зі Степу в Лісостеп та Полісся. На моє переконання, оті 60 мільйонів, які ми стабільно одержуємо протягом останніх років, — це наслідок не тільки технологічних проривів (хоч і це теж не можна відкидати), а перш за все, тієї обставини, коли сума ефективних температур у цих регіонах суттєво збільшилася на тлі тих же рівнів забезпечення вологою, що й раніше. А тому Степ поступово втрачає роль житниці України; більше того, у зв’язку з тим, що там сім-вісім років із десяти є посушливими або дуже посушливими, для цього регіону поступово формується загроза перетворення на депресивний, а роль житниці переходитиме до Лісостепу і Полісся.
— Наскільки ми відстаємо від заходів розвинутих країн світу в цьому питанні?
— Ще один із попередніх генеральних секретарів ООН Бутрос Галі сказав, що цю проблему можна розв’язати, якщо зрошувальні землі у світі зростатимуть на 0,5% щорічно. Однак упродовж останніх 50 років людство досягнуло показника зростання в 1%. Ми ж із 2,5 млн га зрошувальних земель скотилися до півмільйона га. У нас створена розгалужена база для відновлення і навіть розширення цих площ: побудовані водосховища, великі магістральні канали, насосні станції та інші міжгосподарські системи, які дісталися нам у спадок ще з радянських часів і сьогодні мають потужності, достатні для постачання води на зрошення, як мінімум, двох мільйонів гектарів.
Починаючи з 2012 року, з різними урядами, експертами Світового банку ми намагаємося створити механізм залучення інвестиційних, кредитних, яких завгодно коштів для того, щоб започаткувати великий, локомотивний структуротворчий проект із відновлення та створення нових систем зрошення, оскільки на півдні України без зрошення не можна вести сільське господарство вже сьогодні. А отже, і перспектив розвитку сільських територій взагалі немає. 2016 року постановою Кабміну було створено Координаційну раду з питань відновлення зрошення. Уже закінчено розробку проекту Стратегії відновлення та розвитку зрошення і дренажу в Україні на період до 2030 року.
...Три роки тому я вивчав досвід використання водних ресурсів у Каліфорнії. Так-от, у цьому штаті для запровадження принципів інтегрованого управління водними ресурсами докладають зусиль і місцева влада, і структури, які постачають воду, і самі фермери. У бюджеті штату закладено два мільярди доларів на рік для підтримки цих заходів, але доступ до цих коштів аграрії отримують лише за умови, якщо вони об’єднуються у відповідні асоціації водокористувачів, або обслуговуючі кооперативи за басейновим принципом. Так має бути і в нас. У держави не вистачає власних ресурсів для того, щоб забезпечити належний рівень експлуатації та підтримання в належному технічному стані наявної водної інфраструктури.
І тут на перший план виступає чинник часу, тому що всі системи, які в нас були побудовані за радянських часів, практично вичерпують термін нормативної експлуатації і втрачають експлуатаційний ресурс і свої можливості. Таких коштів, які були вкладені попередньою державою у створення цієї бази, Україна за всього бажання ні сьогодні, ні завтра не матиме. А тому я на всіх рівнях переконую в тому, що тільки швидка реалізація проектів із розширення площ поливу надасть нам можливість зберегти і вдосконалити водну інфраструктуру, запровадити нові водозберігаючі способи зрошення і завдяки цьому підвищити врожайність сільськогосподарських культур.
НАЦІОНАЛЬНА ВОДНА СТРАТЕГІЯ — ПРО ЩО ВОНА?
— І що ж це, на вашу думку?
— Україна — годувальниця світу. Адже за визначенням ФАО, вона входить у трійку країн, які володіють найбільшим потенціалом нарощування виробництва продовольства. Вона має можливості нагодувати 450 мільйонів людей, але для цього мусить збільшити валове виробництво продукції сільського господарства, як мінімум, утричі порівняно з нинішніми обсягами. Але в умовах змін клімату реалізувати цю ідею неможливо без розвитку зрошення і без відновлення ефективного функціонування осушувально-зволожувальних систем у Поліській зоні. Давайте відверто скажемо: в Україні продовольчої проблеми не існує, інша річ, що у людей бракує коштів. Тобто лише внутрішній попит на харчі не стимулюватиме розвитку сільського господарства в нашій країні. А тому я переконую експертів Світового банку: шановні, ми не просимо вас допомогти нагодувати самих себе, ми запрошуємо взяти участь і спільно реалізувати проект перетворення України на світового продовольчого донора, щоби спільно розв’язати проблему забезпечення людства високоякісними харчами. З нашою участю світ зможе розв’язати продовольчу проблему і нагодувати тих, хто потерпає від голоду.
У жовтні 2017 року Координаційна рада з розвитку зрошення, яка утворена Постановою КМ України, очолювана міністрами аграрної політики і продовольства і екології та природних ресурсів розглянула й схвалила проект «Стратегії відновлення та розвитку зрошення і дренажу в Україні на період до 2030 року». Залишилось розглянути цей важливий документ на засіданні КМ України. У разі його схвалення відкриється перспектива і з’являться можливості для залучення інвестицій у розвиток зрошення і дренажу, а також значного розширення площ поливу і водорегулювання як основи сталості землеробства в умовах змін клімату.
Міністерство екології та природних ресурсів у березні 2017 року започаткувало національний політичний діалог із розроблення Водної стратегії України, тобто і в цьому питанні позиція державних органів виконавчої влади змінилася в позитивному напрямку. Мінприроди також завершує розпочату 2017 року роботу над «Концепцією реформування галузі управління водними ресурсами», а Держводагентство 2017 року виконало великий обсяг робіт із запровадження інтегрованого управління водними ресурсами за басейновим принципом. Так що ми в очікуванні суттєвих позитивних зрушень у налагодженні роботи з вирішення дуже важливого для України питання: покращення стану забезпечення водними ресурсами і населення, і галузей економіки на основі запровадження інтегрованого управління за басейновим принципом, як це передбачає Угода про асоціацію з ЄС. У цьому контексті, на наше переконання, знайдено належне розв’язання і питання поліпшення умов вологозабезпечення при вирощуванні сільськогосподарських культур. Про велику важливість цього питання для України у зв’язку зі змінами клімату я наголосив у своєму виступі на загальних зборах НААНУ в березні 2017 року, адже нестача вологи зведе нанівець усі досягнення аграрної науки з інших питань.
— Але як економити воду? Чи розробляються і впроваджуються такі технології в Україні?
— Повертаючись до того, що я сказав на загальних зборах. По-перше, кліматичні зміни спонукають нас провести нове природно-кліматичне районування території України, яке має відобразити нові кліматичні реалії, адже площа сухої і дуже сухої зони в Україні за останні 25 років збільшилася на 7%, а площа перезволоженої зони скоротилася на 10%. Більше того, зони перезволоження, де гідротермічний коефіцієнт становив понад 1,2, крім гірських регіонів, тепер в Україні практично не існує. По-друге, подальший розвиток сільського господарства потребуватиме нових сортів і гібридів, які витрачають на формування одиниці продукції чи одиниці врожаю менше вологи. По-третє, в аграрному виробництві необхідно запроваджувати водозберігаючі технології вирощування сільськогосподарських культур, ідеться, перш за все, про нульовий та мінімальний способи обробітку ґрунту. Але для цього потрібно налагодити виробництво відповідного ряду машин. По-четверте, слід розширювати площі краплинного зрошення. За останні п’ятнадцять років вони зросли до 75 тисяч га. Це вже зовсім інший підхід до використання води — за цього способу поливу є змога подавати воду кожній рослині тільки в той період і в той час, коли вона цього потребує. Можливості систем краплинного зрошення в аграрному виробництві зіставні з медичною крапельницею в медицині.
«КРАПЕЛЬНЕ ЗРОШЕННЯ» — ТЕХНОЛОГІЯ МАЙБУТНЬОГО
— Чи є нові напрацювання в цій технології?
— За останні роки краплинне зрошення дуже еволюціонувало. Етап використання поверхневих систем краплинного зрошення відходить у минуле. Розпочався етап застосування підґрунтового краплинного зрошення з розміщенням систем і трубопроводів на глибині 30 — 40 см. Вони розраховані на довготривале використання, їх не потрібно щороку розгортати і згортати, забруднюючи ґрунт та довкілля. Ці конструкції, перебуваючи під поверхнею ґрунту, не заважають різним агротехнологічним операціям, але дають змогу суттєво економити вологу, ефективніше її використовувати, бо навіть за локального чи смугового методу зволоження втрати цього ресурсу на фізичне випаровування є досить відчутними. У зв’язку з багаторічним характером використання систем додається також економічна складова — розмір експлуатаційних витрат у розрахунку на гектар зменшується. В інституті сформульовані наукові принципи формування еколого-безпечних режимів зрошення, головний із яких полягає в тому, що зволоження потрібно проводити меншими поливними нормами, але частіше. Адже коли площі поливаються великими нормами, то виникають великі ризики інфільтраційних втрат за межами кореневмісного шару, що спричиняє підйом підґрунтових вод, сприяє розвитку процесів підтоплення, а на півдні це може призвести до вторинного засолення. А тому виникає необхідність у системах дренажу, щоб відвести дренажні води в найближчі морські акваторії, де відбуваються небажані процеси опріснення, забруднення шкідливими речовинами, що містять пестициди і гербіциди. Тим часом, перехід на принципи еколого-безпечного зрошення дає змогу, за нашими оцінками, зекономити 10 — 30% поливної води. А якщо зрошувальні норми сьогодні становлять 4 — 4,5 тис м куб на га, то 10% економії — це 400 кубометрів, якщо 20% — 800 кубометрів води. Застосування підґрунтового краплинного зрошення для вирощування рису надасть можливість у перспективі відмовитися від технології затоплення, яка вже давно застосовується на вирощуванні цієї культури в Херсонській та Одеській областях. Завдяки цьому і врожаї збільшуються, і використовується вдвічі менше води. Наприклад, у дослідному господарстві «Каховське» замість 20 тисяч кубометрів на га витрачають 10 тисяч кубометрів, але при цьому збирають по 9 тонн рису з гектара.
Якщо 30—40 років тому краплинне зрошення застосовувалося лише в садах та виноградниках і частково на овочевих плантаціях, то сьогодні за допомогою цієї технології можна вирощувати практично всі сільськогосподарські культури. Упродовж останніх років ми співпрацюємо з агрохолдингом «Агроф’южн» на Херсонщині. Так-от, це господарство обладнало краплинне зрошення на площі майже 5 тисяч га і одержує з кожного по 100 тонн томатів.
ДОВІДКА «Дня»
Доктор технічних наук, професор, академік НААН, заслужений діяч науки і техніки України, директор Інституту гідротехніки і меліорації Національної академії аграрних наук. Народився Михайло Ромащенко у селі Шмати Недригайлівського району Сумської області. Від 6 липня 2011 року обіймає посаду директора Інституту водних проблем і меліорації НААН України. Ним започатковано новий науковий напрям — екологічно безпечне зрошення. М.І. Ромащенко запропонував та теоретично обґрунтував новий методичний підхід до формування водозберігаючих екологічно безпечних режимів зрошення‚ розробив наукові та нормативно-методичні засади організації та ведення еколого-меліоративного моніторингу зрошуваних земель, нову концепцію захисту сільськогосподарських угідь і сільських населених пунктів від процесів підтоплення, повеней та паводків.
