«Верхи не можуть, низи не хочуть» писав рівно сто років тому про передреволюційну Росію Володимир Ленін. На жаль, щось подібне дедалі більше спостерігається й у сьогоднішній Україні. Ще в третьому кварталі минулого року цим самим верхам стало зрозуміло, що економіка невблаганно падає. Усі погодилися: треба щось робити. І вже в лютому 2013 року була затверджена «Державна програма активізації розвитку економіки на 2013—2014 роки».
Незважаючи на масовану й різносторонню критику цього документа, дуже багато хто в Україні покладав на нього певні надії. І для цього були підстави. На рівні слоганів і гасел програма активізації цілком відповідала єдиному можливому в умовах світової економічної кризи підходу: створенню й зміцненню внутрішнього ринку, всілякому скороченню імпорту, його заміщенню продукцією вітчизняних підприємств, зростанню експорту й підвищенню енергоефективності. Для того, щоб реалізувати ці тези зі шкільної економіки, було достатньо, з одного боку, поступово нарощувати купівельну спроможність населення, а з другого — дещо ослабити податковий тиск на бізнес. А ще не можна було обмежуватися лише загальними міркуваннями. Така програма має бути конкретною й давати відповіді як на макроекономічні проблеми, з якими країна зіткнулася через світову кризу, так і на питання виробництва та його фінансування. Але так глибоко наш чиновник копати не звик.
На початку квітня цього року Українська спілка промисловців і підприємців (УСПП) провела обговорення згаданої програми у своїх організаціях, проаналізувавши отримані зауваження й пропозиції та відправився їх Президентові країни й уряду. Уже до кінця місяця заступник глави Мінекономрозвитку та торгівлі Анатолій Максюта інформував, що відповідні пропозиції спільно з іншими відомствами були відпрацьовані. Чиновник надіслав двадцятисторінковий документ, що враховував не більш як 5% пропозицій бізнесу, тоді як решта були залишені без уваги.
Україна, схоже, незабаром почне керуватися головним чином Меморандумом про економічну та фінансову політику з Міжнародним валютним фондом. Як стало відомо, умовою відновлення співпраці МВФ називає зниження дефіциту держбюджету країни (без урахування дефіциту НАК «Нафтогаз України») до 2% ВВП цього року й до 1,9% 2014-го. У проекті Меморандуму про економічну й фінансову політику між Україною та МВФ йдеться також про зобов’язання нашої країни дотримуватися «консервативного портфеля витрат», встановленого в рамках бюджету на 2013 рік.
Українському уряду доведеться істотно підкоригувати свою соціальну політику. Так, йому, з одного боку, рекомендується утриматися від підвищення воістину смішної зарплати для першого базового розряду — 852 гривні, що дещо більше $100, проводити «політику нульового зростання реальної заробітної плати в державному секторі» й «утримувати темпи підвищення мінімальної заробітної плати відповідно до показника середньорічного зростання, що становить 5%, як передбачено в бюджеті на 2013 рік». З другого боку, Україні заборонено ослабляти податковий прес для бізнесу. Меморандум передбачає скасування в держбюджеті-2014 запланованого зниження ставки ПДВ з 20% до 17%.
Але в УСПП наполягають, що Україні не можна відмовлятися від програми активізації економіки. Постанова правління цієї організації, ухвалена 17 травня, зокрема, зазначає, що урядом не враховані такі важливі пропозиції УСПП, як створення галузевих інвестиційних фондів розвитку в рамках державно-приватного партнерства, куди могли б бути спрямовані 50% ввізного мита від імпорту продукції відповідних галузей. У ньому також підкреслюється, що більшість положень закону «Про розвиток і державну підтримку малого й середнього підприємництва в Україні» не реалізується на практиці. Розвитку бізнесу в Україні як і раніше заважають високі кредитні ставки та високий рівень податкового навантаження на економіку, відсутність захисту приватної власності, іноземних і вітчизняних інвестицій. При цьому в постанові також зазначається, що останнім часом у країні спостерігається злиття бізнесу й політики, внаслідок чого виникає «залежність політики від певних бізнесових кіл», «формування нерівних умов для відстоювання інтересів (лобіювання) в економічній сфері».
«У нас сьогодні немає часу й запасу міцності для чергових декларацій, — сказав Кінах, — відповідаючи на запитання журналістів. — Державна програма економічного розвитку має стати програмою прямої дії. Ми повинні розуміти, що економіка має свою інерцію. Ми вже, по суті, закінчуємо перше півріччя, й не можна втрачати час, ігнорувати те, що дозволяє стимулювати, підвищувати діловий клімат і наш економічний розвиток. Запропоновані нами заходи, зокрема захист власників і інвесторів на основі принципів верховенства права, полегшення доступу до кредитних ресурсів, створення необхідних умов для малого й середнього бізнесу, реалізації потенціалу імпортозаміщення, дозволили б до кінця 2013 року вийти з показником ВВП 1—1,5%. Якщо ж ці заходи не реалізовуватимуться, то нам не залишається нічого іншого, як підтвердити прогноз МВФ та інших міжнародних фінансових організацій, що цей рік ми завершимо з ВВП від 0 до -0,5%. Це — неприпустимо. Отже, нам необхідно терміново переглянути держбюджет 2013 року. Ми не поділяємо позиції Мінекономрозвитку та торгівлі, згідно з якою ще рано передивлятися показники бюджету».
КОМЕНТАР
Ярослав ЖАЛІЛО, перший заступник директора Національного інституту стратегічних досліджень:
— Ми відчуваємо наслідки економічної стагнації, й прогнози досить песимістичні. Навіть позитивні показники економіки сприймаються нами переважно як передвісники стагнації, а не як ознаки здорової економіки. Та все ж таки в Україні сьогодні є низка можливостей, які можна розглядати як потенціал зростання. Завдання в тому, щоб розблоковувати цей потенціал, розблоковувати політику, що є сприятливою для зростання економіки. Слід, образно кажучи, навчити її зростати. Саме про це й йдеться в преамбулі урядової програми активізації. Поясню: треба впроваджувати нові підходи до модернізації економіки. На жаль, на практиці це завдання програмою поки не виконується.
