Уряд України та Верховна Рада активно розвивають податкову систему, щоб за допомогою полегшення кишень громадян наповнити державну скарбницю. Що ж, не вони перші — і не вони останні, в історії було чимало прикладів, коли зростанням числа та обсягу податків влада намагалася перекрити свої нагальні (й далеко не завжди раціональні) витрати та заткнути бюджетні діри. Проте, здається, під час запровадження нових податків їхнім ініціаторам не вистачає креативності. Тож чом би не перейняти досвід інших держав та певних історичних діячів у цій справі — і не в останню чергу для того, щоб стимулювати власну фантазію? А досвід цей чималенький.
РИМ: «...ГРОШІ НЕ ПАХНУТЬ»
Коли римський імператор Веспасіан обклав податком відвідування до того загальнодоступних громадських вбиралень, його син запитав: «Тату! Хіба це личить владі великого Риму — поповнювати державну скарбницю за рахунок вбиралень?» Веспасіан відповів історичною фразою: «Запам’ятай, сину, гроші не пахнуть». Що ж, скарбниця поповнилася — але у темних закутках римських вулиць і провулків з’явилися не надто приємні «аромати»...
АНГЛІЯ: «ПОДАТОК НА КАПЕЛЮХИ»
Інша цікава історія: в 1760 році до влади у Великобританії прийшов король Джордж ІІІ. Він одразу почав боротися з парламентом і врешті-решт узяв над ним гору, почавши самостійно формувати уряди та диктувати закони, в тому числі й у сфері оподаткування. Відповідь не забарилася: 1776 року заокеанські колонії Британії проголосили незалежність; серед головних звинувачень на адресу короля в Декларації незалежності США було й встановлення ним усе нових і нових податків без узгодження з народом, щоби «висмоктувати з нього останні соки». Король, утім, відігрався на британцях: з 1784 по 1811 роки у Великобританії існував податок на капелюхи, який приносив непоганий прибуток державі. Адже не лише джентльмени, а й багато простолюду там повсякденно носили капелюхи. На останніх ставилися спеціальні знаки, які засвідчували сплату податку. З кравців, які не сплачували податок, стягували значні штрафи, а тих, хто підробляв податкові знаки, просто страчували. Ну, а 1811 року Джордж ІІІ, який періодично впадав у божевілля, з якого потім повертався до напівбожевільного стану, остаточно втратив розум, був відсторонений від влади і податок на капелюхи негайно скасували.
ВЕЛИКОБРИТАНІЯ: «ПОДАТОК НА ВІКНА»
Утім, був у Великобританії ще один цікавий податок, який діяв два століття з гаком — із XVII ст. до середини ХІХ-го. Це був податок на вікна. Він викликав тотальну відмову від вікон у бідних людей — вони просто закладали віконні отвори цеглою чи каменем — та зміну архітектурного стилю, коли йшлося про будівлі заможного люду: на них для краси з’явилися фальшиві мальовані вікна. І знов-таки, цей «геніальний» податок стимулював масову еміграцію (до того ж не лише бідноти) за океан...
ВЮРТЕМБЕРГ: «ПОДАТОК ІЗ ГОРОБЦІВ»
Ще одна класична податкова історія. У Вюртембергу (одна з німецьких держав XVIII століття) брали «податок із горобців». Екологічно несвідома влада цієї держави вважала, що горобці тільки й роблять, що з’їдають чесно вирощений бауерами врожай. Тому господар кожного дому мусив або знищити дюжину горобців (йому держава платила за працю шість крейцерів), або заплатити у скарбницю вдвічі більше — дюжину крейцерів. Ясна річ, податок цей зумовив появу «чорного ринку» мертвих горобців — і аж ніяк не перетворив Вюртемберг на центр світового землеробства.
ВІРМЕНІЯ: «ПОДАТОК НА ПИЛЮКУ»
Цікаві податки трапляються і в наші часи. У Вірменії наприкінці ХХ століття було впроваджено податок на пилюку: населення мало оплачувати витрати з видалення пилюки у своїх дворах з розрахунку два драми за один квадратний метр (сьогодні це копійки, а тоді то ще були гроші). Наступний екзотичний податок — податок на тінь, яка падає від великих парасольок і навісів кафе та крамниць на муніципальну землю; беруть цей податок у Венеції, де землі, як відомо, не вистачає. В Австрії ж запроваджено «гіпсовий податок» — його беруть із гірськолижників та передають лікарням, де лікують травми. І, нарешті, у Гвінейській Республіці влада вигадала «податок на мир» — за його впровадження кожен рік без війни оцінили у 700 франків.
НОВА ЗЕЛАНДІЯ: «ПОДАТОК НА МЕТАН, ЯКИЙ ВИПУСКАЮТЬ КОРОВИ»
Один знаковий сільськогосподарський податок, втім, не вдалося втілити: ним мав стати податок на метан, який випускають в атмосферу... корови. Його хотіли запровадити у Новій Зеландії 2003 року, щоб реалізувати у такий спосіб ідеї Кіотського протоколу; проте внаслідок масових протестів уряд відмовився від такої новації.
Із давньої та недавньої історії відома безліч небуденних податків і зборів — на імпорт вина, на ввезення чаю, на утримання собак і котів тощо. Скажімо, у Мексиці митці зобов’язані платити за право займатися художньою творчістю, але мають право робити це в натуральній формі. Вартість скульптур чи картин оцінюється спеціальним експертним журі. І якщо участь у Всесвітній торговельній організації істотно обмежила можливості для влади будь-якої країни впроваджувати нові й нові екзотичні податки на державному рівні, то на рівні місцевому таких можливостей значно більше. Навіть для збирання податків із чайових, що існували, як твердять ЗМІ, у деяких штатах США.
ОТТОМАНСЬКА ІМПЕРІЯ: «ПОДАТОК ІЗ ЗУБІВ»
Що ж тут казати про податок із зубів (існував якийсь час в Оттоманській імперії) та вух (Тибет перших десятиліть ХХ століття). І про податки на комини, які існували практично у всій середньовічній Європі, а в деяких державах — як-от в Австро-Угорщині — дожили до новітніх часів. Згадайте слова Івана Франка про «курні хати мужицькі» — не мали селяни коштів, щоб платити цей податок. Не буду детально аналізувати всі наслідки існування цього податку, скажу тільки, що на думку багатьох істориків, він загальмував розвиток європейських країн на пару століть. Там же, де його зняли, там швидко розвивався видобуток вугілля, яким почали опалювати комини, будувалися багатоповерхові кам’яниці, зростала тривалість життя населення...
РОСІЙСЬКА ІМПЕРІЯ: «ПОДАТОК НА ...»
Місцеві збори, особливо у Російській імперії, теж були цікавими. На початку ХХ століття в Алтайському краї існував податок на полоскання білизни в ополонці — стягувалося за це 20 копійок за зиму, гроші на ті часи цілком реальні (батон житнього хліба коштував 4 копійки). Там же брали по 2 копійки за кожен похід по воду з коромислом. А в рідному місті Володимира Ульянова-Леніна Симбірську 1910 року запровадили муніципальний збір за право їздити на велосипеді...
Але що може зрівнятися у плані творчого наслідування для сучасних геніїв податкової справи зі спадщиною одного із найбільших митарів усіх часів та народів — російського імператора Петра І!
У Петра Олексійовича, як і в сучасних наших урядовців, постійно бракувало коштів у бюджеті (вони зникали невідь-куди). Тому весь час перебування Петра І на престолі — це час пошуку все нових і нових фінансових джерел, пошуку вигадливого і невгамовного.
...БОРОДУ
Податок на бороду посідає гідне місце серед найуславленіших петровських податків. Він був упроваджений 1689 року і його нараховували відповідно до суспільного стану бороданя: купець першої гільдії платив 100 рублів на рік, дворянин, приказний служилий і рядовий торговець — 60 рублів, пересічний городянин — 30 рублів тощо. Селянин у себе вдома не платив за бороду, але під час в’їзду до міста та виїзді з нього щоразу платив копійку. Це були тоді не такі малі гроші: у студентські роки Михайла Ломоносов, майбутній світоч російської науки, жив, хоч і далеко не розкішно, на три копійки у день. А 1715 року на розкольників-бороданів (які не голилися, виходячи зі своїх релігійних переконань) був встановлений спеціальний податок у 50 рублів, а на додачу всіх їх зобов’язали носити спеціальний одяг — хто його не вдягав, платив штраф, а хто не мав чим платити, того відправляли на каторгу. Як і тих представників інших категорій населення, хто вчасно не сплатив чи сплатив не повністю «бородатий» податок.
...ЛАЗНІ
Ще один знаний винахід Петра І — податок на лазні. За указом 1704 року думні люди і першостатейні купці мусили платити з домашніх лазень по три рублі, прості дворяни, купці і всілякі різночинці — по 1 рублю, селяни — по 15 копійок щорічно. З того ж 1704 року на підданців царя впали й інші збори та податки: на хомути, шапки, капелюхи й чоботи, на дуги візників, на яловичу шкіру, на вулики, млини, постоялі двори, наймані кутки, винні підвали, на печі, дрова, горіхи, кавуни й огірки, на пшеницю і свічки, на вуса (це — окремо від борід), на питну воду й купівлю ліжок, на пивоваріння, на весілля, похорони і народження. Кожне десяте порося мало бути переданим до державної скарбниці. Був упроваджений гербовий збір — на юридичні акти, прохання та скарги й комерційні документи, що фіксувалися на спеціальному папері, який продавався державою за високими цінами. А на додачу цар запровадив державну монополію на торгівлю сіллю, солоною рибою, тютюном, крейдою, дьогтем і... дубовими трунами. Ясна річ, що у вартість цих товарів входили чималі приховані податки.
...ОЧІ
А у далекому Башкортостані царські збирачі податків брали гроші ще й... за очі. Плата за чорні очі становила шість копійок, за сірі очі доводилося віддавати вже 21 копійку, за зелені та блакитні по 30 і 33 копійки відповідно.
НАСЛІДКИ
Отож, хіба нема з кого брати приклад уряду України? Є! От тільки якими будуть наслідки невпинного зростання податкового навантаження на бізнес і на фізичних осіб? За Петра І загальна маса податків у Московському царстві, яке 1721 року перетворилося на Російську імперію, зросла у 6,5 разу — та скарбниця все одно залишалася порожньою, а люд тікав світ за очі поза межі держави чи банально вимирав із голоду. В результаті кількість жителів держави — тобто платників податків — скоротилася приблизно на 1/5. А водночас у тих країнах, де населення не обдирали, як липку, народ багатів, а вслід за тим та разом із тим наповнювалася скарбниця — і всі були щасливі.
Але ж от проблема: народ багатітиме завтра, скарбниця наповниться післязавтра, а Арсенію Петровичу, як і Петру І, гроші потрібні вже сьогодні. Тож чи не будемо й ми віддавати кожне десяте (а, можливо, й сьоме чи шосте) порося до бездонної державної скарбниці?
