На посаду голови Волинської облдержадміністрації Олександр САВЧЕНКО був представлений лише наприкінці березня, а вже здається, що він тут не один рік. Вільно оперує назвами районів, сіл, у курсі проблем регіону — аби побачити реальний стан справ, робочі поїздки часто здійснює, як і обіцяв, без узгоджень та попереджень. Побував на тих об’єктах, куди не доїжджали його попередники на цій посаді. Не боїться розмовляти з людьми. Без особливих реверансів спілкується з чиновниками, вказуючи їм на прорахунки, кількох голів райдержадміністрацій позбавив премій, а дехто з підлеглих, не зумівши справитися з поставленими завданнями, уже і заяву на звільнення написав... Савченко каже, що він «жорсткуватий, але справедливий».
Генерал-полковник у відставці, має досвід роботи у правоохоронних органах, Київській ОДА, енергетичних компаніях... Як же працюється Олександрові Іллічу на Волині — малознайомому йому раніше регіоні на кордоні з Євросоюзом, з усіма особливостями прикордонної зони, чи вдається «втримати порядок і не перетворити регіон на чиюсь вотчину», як зобов’язував Президент?
— Під час вашого, Олександре Іллічу, нещодавнього виступу на відкритті фотовиставки «Дня» у Східноєвропейському національному університеті імені Лесі Українки було дуже важливо почути про ваші робочі поїздки по Волині, які, склалося враження, вас засмутили. Ви казали, що хочете писати у Київ, аби розповісти Президентові, уряду про те, як на Волині «виживають». Чи відбулося це? Чи була реакція і яка? У яких питаннях ви очікуєте найбільшої підтримки? Адже є регіональний рівень відповідальності і є вищий, центральний.
— Найперше на цій посаді, вважаю, повинен розраховувати на свої сильні сторони — як керівника, і на підтримку волинян та їхнє бажання виправити ситуацію. Ні Президент, ні прем’єр не повинні робити за нас те, що ми спроможні робити самі, у них і своїх проблем вистачає. Тим більше, коли держава перебуває у стані війни з сусідом. Я ж не сказав ні разу, що я буду просити про щось Президента чи прем’єра, я маю право та обов’язок їх інформувати про ситуацію.
Чому? Бо склалася ситуація, коли я звертаюся з листом до міністерства, мені, переважно, відповідають не перші особи (хоча голові ОДА вони мали б надати свій робочий час). Відповідають їхні заступники, причому десь так: «Та подивіться навколо, життя чудове, сонце світить, трава зеленіє, та ми стільки дбаємо про вас усіх...» Звісно, я іронізую, але насправді це так і є, отримуєш таку відповідь і наче маєш відчувати сором, що когось там із «великих» потурбував.
Адже я теж можу доручати своїм заступникам давати відповіді на запитання з міністерств, у яких більш компетентним має бути голова. Вважаю такий стиль спілкування некоректним. Ми є перші особи і маємо спілкуватися не тому, що ми такі «великі чи маленькі». Якщо голова ОДА пише, то це серйозна проблема. І міністр повинен розібратися й відповісти сам.
На Волині існує проблема зі школами в тому сенсі, що загалом в області народжуваність найвища в Україні, ми маємо декілька районів, де вона найвища, де багатодітні сім’ї, багато жінок отримали звання матері-героїні. А школа — старенька, тісна, без спортзалу тощо. А є райони, де шикарні школи, але вони заповнені на половину. І ще ніхто не придумав, як школу з одного району перенести до іншого, і людей же не переселиш. Тому, за даними міністерства, шкіл загалом у регіоні може бути досить, а реально — в них є велика потреба. Ось я проводив нараду щодо критичної ситуації зі школою в селі Стобихівка Камінь-Каширського району, яка розташована в чотирьох приміщеннях. У колишній конюшні, у клубі... В останньому перекриття другого поверху — аварійне, і ми не можемо передбачити, коли воно обвалиться. Батьки не пускають дітей до такої школи, а мені про це мої підлеглі... бояться сказати. Голова райдержадміністрації, з яким ми разом були в цій же школі, пише мені, що школа розміщується у двох (!) приміщеннях. Каже, як напишу, що стан поганий, тож я і буду винен, матиму неприємності. Але ж не при ньому склалася така ситуація, значно раніше.
Так-от, я маю сміливість сказати про реальний стан справ, бо як інакше?
«ВОЛИНСЬКА ОБЛАСТЬ ЗА КІЛЬКІСТЮ ОТГ — ОДНА З ПЕРШИХ В УКРАЇНІ»
— Волинь має, образно кажучи, кілька гарячих точок, про які постійно пишуть місцеві видання. Це страйки шахтарів, яким боргують заробітну плату, багаторічне спорудження шахти №10, яка вже начебто й не потрібна, а гроші вкладені шалені; також велика кількість пилорам, які ніяк не зафіксують офіційно, і, відповідно, знищення волинського лісу; це й наявність запасів бурштину, за який теж є кому боротися... А ще ж — багато інших, зокрема вам у «спадщину» дістався проект співпраці зі Світовим банком по розвитку мережі амбулаторій в області. Чи збігається цей «проблемний» перелік з вашим особистим?
— Не Волинь має проблеми із шахтами. Шахти — це містоутворюючі підприємства. Так і Нововолинськ свого часу розбудовували як місто для шахтарів. І колись у регіоні було престижно мати копальні, бо вони давали робочі місця, це сировина, податки та інші ресурси й можливості. Але нині є багато охочих закрити шахти, їх почали сприймати як незручність на тілі Волині.
Це зона відповідальності Міненерго. Але ми також не можемо ігнорувати проблему, бо люди на шахтах — наші, волиняни. Нас не запитують, яке вугільне підприємство має іти на приватизацію, а яке зупинять взагалі. Хоча міністр Ігор Насалик — один із небагатьох міністрів, який мене чує, запрошує на наради, персонально відповідає на звернення... У нас хороша співпраця. Заборгованість по зарплатах шахтарів існує, бо завжди є кілька «прокладок», які вугілля забирають, гроші не віддають. Я втручаюся в такі справи, роблю, що в моїх силах. По десятій шахті, в яку вкладено багато коштів і треть з яких (кажу як колишній правоохоронець) розікрали, закрити, вважаю, нереально. І консервувати її — теж кошти. А якщо не консервувати, то її затопить, і пропадуть мільярди... Краще добудувати, аби давала прибуток.
Якщо ж брати справи загалом по Волині, то тут справи веселіші. Одне з основних питань, над яким працюємо, — це децентралізація. Для Волині вона дуже актуальна. Бо якщо біля Києва села багаті й самодостатні, то тут таких мало. А одне невелике село не в змозі організувати своє життя. І радісно, що Волинська область за кількістю ОТГ — одна з перших в Україні, ця реформа у нас працює давно й успішно. Ми маємо 41 ОТГ, у планах їх 74. Своє завдання бачу не в тому, щоб створити дедалі більше нових ОТГ, а щоб допомагати тим, які вже є. Бо своїм прикладом вони змушують й інших подивитися, чого можна досягти в такому об’єднанні. Нещодавно я побував на сільському етнофестивалі в селищі Голоби, тут було створено одну з перших ОТГ на Волині та й загалом в Україні. Сила громади полягає в тому, що до об’єднання населені пункти, які прийшли в ОТГ, мали у своїх бюджетах суму в 2,5 мільйона гривень. Тепер ОТГ має 7,9 мільйона. Як кажуть, без коментарів. Ті громади, які об’єдналися, вже отримали 400 мільйонів гривень. Ті, які ще очікують, втратили ці мільйони для розвитку своїх територій. Не скажу, що децентралізація здійснюється просто і легко, але для мене головне зробити цей процес керованим, щоб ОТГ були спроможні на перспективу.
Але з децентралізації випливає і реформа медицини. Її давно пора робити. Ось я їздив у селище Іваничі, там стоїть п’ятиповерхова «гаргара», районна лікарня, а народ давно лікується в Нововолинську. Такого приміщення для маленьких Іванич — забагато, потік пацієнтів не дає змоги і медикам удосконалюватися. От і думайте тепер, що з цим робити, під що застосувати. І готель не відкриєш, бо Іваничі поки що не є привабливим туристичним об’єктом. А коли діятиме ОТГ, то люди рахуватимуть гроші й міркуватимуть про те, чи варто утримувати велике приміщення, а не заповнене.
А що нас часом лякають, що лікарів не буде, ми всі вимремо, то це слова. Ми й так давно «лікуємося» в аптеках, у травниць, чаями, масажами... Амбулаторія, ФАП повинні бути доступними кожному і будуть доступними, і телемедицина стане реальністю. Ми на Волині вже знаємо, скільки грошей отримаємо на медичну реформу. Уже цього року закупимо майже 120 службових автомобілів для сімейних лікарів, 25 машин «швидкої допомоги». Придбаємо медичне обладнання і комп’ютерну техніку для всіх 182 амбулаторій, з яких більш ніж 40 будуть новостворені. Понад 100 тисяч волинян з хронічними серцевими, дихальними та ендокринними недугами щомісяця безоплатно отримуватимуть медикаменти в межах державної програми «Доступні ліки». Держбюджетом їх уже відшкодовано на суму в більш ніж 9 млн грн.
А перинатальний центр, який буде одним із кращих в Україні, добудуємо вже цього року. Засобами області розпочинаємо капітальний ремонт обласної інфекційної лікарні. Буде в нас і реабілітаційний центр при обласному госпіталі інвалідів війни, де б мали змогу відновити здоров’я не тільки учасники АТО, а й люди після інфаркту, інсульту, з хворобами суглобів і хребта.
«КУДИ НЕ ПРИЇДУ, ЗАВЖДИ ПИТАННЯ ПРО ДОРОГИ»
— Коли ви нещодавно побували у віддаленому волинському селі Стобихівка, де діти навчаються у три зміни, тісняться в чотирьох приміщеннях, але і їх замало, то люди казали, що це вперше до них приїхав голова ОДА...
— Це школа, приміщення якої фізично зношені, це село, мешканці якого не хочуть виїжджати на заробітки у Польщу, а хочуть жити, працювати і ростити дітей у себе вдома. А влада не готова до розширення школи. Біда? Біда. Проблема? Проблема. Будемо розв’язувати. Я порушував це питання і на засіданні бюджетного комітету Верховної Ради, яке нещодавно відбулося на Волині, і, як стало відомо, комітет рекомендував Кабміну надати, зокрема, на школу у Стобихівці два мільйони гривень.
Це село неймовірне, бо батьки тут створили громадську організацію і зібрали на співфінансування будівництва школи 600 тисяч гривень! Стобихівка — критична точка, бо, крім потреби у школі, має потребу і в дорозі. Загалом на Волині багато доріг потребують ремонту. Скажу чесно: доріг піщаних, які побачив тут, я не бачив ніде в Україні, де бував. Я такими дорогами ходив у дитинстві, босий, але їх на моїй малій батьківщині давно немає, все асфальт. Тут, де не приїду, завжди питання про дороги. Спочатку обіцяв щось зробити, але бачу, що коштів, які маємо, не вистачить. Тому шукаємо інші варіанти, ніж класти асфальт, щось будемо робити експериментально.
У нас були кошти на дорогу Устилуг — Володимир-Волинський, в Устилузі діє великий митний та прикордонний перехід. Кошти давала Польща, за умовами угоди і робити мала Польща — їхні ж і матеріали, а ми їм допомагаємо. А тут вони кажуть: ми вам збудуємо дорогу, та чому маємо платити ПДВ? І я не в змозі затягнути в Україну кошти, які фактично стоять на її кордоні, бо питання з нульовою базою ПДВ, відповідно до міжнародних угод, мають вирішити фіскальні органи. А не вирішують.
«ІНВЕСТИЦІЙНІЙ ПРИВАБЛИВОСТІ РЕГІОНУ ДУЖЕ СПРИЯЮТЬ МІСЦЯ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО ТУРИЗМУ»
— Газета «День» приділяє багато уваги українським місцям «інтелектуальної сили». Таких чимало і на Волині. Зокрема, садиба Липинського в Затурцях — це велика історична цінність. Про неї згадувала під час представлення фотовиставки «Дня» в Луцьку головний редактор газети Лариса Івшина. Дякуючи вам за візит, вона зауважила, що відвідини такої події — це маркер уваги до культурних подій, маркер пріоритетів. Так само пріоритетними — як місця інтелектуального туризму, тобто ще один бік інвестиційної привабливості регіону — може бути згаданий музей Липинського в Затурцях, інші знакові культурні та історичні місця регіону: устилузький музей Стравинського, колодяжненський музей Лесі Українки... Яка ситуація з цими об’єктами, наскільки вони в полі вашої уваги?
— У Колодяжному побував нещодавно, до Затурець ще не доїхав, бо на Волині — всього три місяці... Але якщо я ще десь не побував, то все ж маю багато інформації, багато чого знаю. Де не був, обов’язково побуваю, бо розумію, що інвестиційній привабливості регіону дуже сприяють ці, як ви сказали, місця інтелектуального туризму. Це наша історія, наша гордість. І хоч такими музеями мала б опікуватися держава, бо це об’єкти всеукраїнської спадщини, культури, але вони — на нашій волинській землі. І нам же буде соромно, якщо приїде турист і побачить розруху на нашій землі... Тому я вдячний головному редактору вашого видання Ларисі Івшиній, з якою познайомився під час відкриття фотовиставки «Дня» в Луцьку, за те, що газета робить, що пропагує, на чому акцентує увагу. Це нам також підказка, інформація.
Крім Затурець, я ще не був і в Шацьку, не був на Світязі, просто не встиг. А це теж інвестиційні «перлини», і нинішній сезон на Шацьких озерах із різних причин, на жаль, наполовину зірваний. Бо «бізнесмени» місцевого розливу перешкоджають облаштувати цивілізований пляж, створити для відпочивальників справді комфортні умови. Врешті, податки, курортний збір мають сплачуватися. Сільські ради, чиї це прибутки, зайняли позицію очікування. Проблем там є багато, і їх також будемо розв’язувати.
— Багато розмов про ваші робочі поїздки — без попереджень, узгоджень. Що це вам дає?
— Реальну картину. Конкретні факти. Коли я доповідаю Президентові чи прем’єрові, то маю знати, що говорю. Немає нічого понадміру мудрого. Сідай в автомашину, їдь у село, машину залишай і йди до людей. І дуже скоро навколо тебе збереться людей зо 200, які розкажуть багато цікавого й корисного тобі як керівнику області. Це не секрет успіху. Це спосіб отримання інформації. Це не додає здоров’я, але додає наснаги. Подобається, що волиняни активно пропонують допомогу та підтримку.
