Президент Української ліги підприємців агропромислового
комплексу, президент АТ «Украгробізнес» Леонід КОЗАЧЕНКО:
— Я знаю, що рано чи пізно це буде зроблено. Але сьогодні ще рано. Поспішати
в цьому питанні не можна: треба дуже серйозно підготуватися. Законодавча
база, інфраструктура в сільському господарстві, сфері реалізації вирощеної
продукції, формування власне сільськогосподарських підприємств, підготовка
кадрів, які мають працювати в цій сфері, — усе це ще перебуває у процесі
трансформації. У цих умовах переходити до продажу і приватизації землі
слід дуже обережно. Готуватись і працювати в цьому напрямку потрібно. І
в результаті земля таки буде товаром, але потрібен час для цього. Я гадаю,
три-чотири роки, та й то за умови припинення кризи в сільському господарстві,
приватизації основних засобів так званого колективного сектора цієї галузі,
визначення їхніх ефективних власників, легалізації фінансових ресурсів,
якими володіють підприємницькі структури. І, мабуть, головне: розв’язувати
цю проблему можна буде лише після того, як у суспільстві сформується відповідний
світогляд.
Але вже сьогодні необхідно вживати якихось перехідних заходів. Це й
право на оренду землі з одержанням відповідних кредитних ресурсів, це й
розробка механізму ринкового оцінювання землі. Якщо процеси реформування
в сільському господарстві підуть активніше, то й термін переходу землі
в категорію товару може наблизитися, і за рік-два це питання можна буде
розв’язати.
Голова Асоціації фермерів України Іван ТОМИЧ:
— Продаж землі, безумовно, необхідний, але перш ніж робити цей крок,
слід урахувати всі його наслідки. Адже земля — основний засіб виробництва
на селі, але вона також і основа нашої держави, основне її багатство. Отже,
треба попередньо створити ряд механізмів, які впорядковуватимуть і її використання,
і продаж.
Сьогодні ж, у нашій кризовій ситуації, землю ще продавати не можна.
Бо в ряді місцевостей, скажімо, віддалених, її вартість не перевищуватиме
пляшки горілки, тоді як поблизу великих міст вона буде досить значною.
У середньому ж ціна на землю в Україні буде в сотні разів меншою за реальний
європейський рівень. Адже ми живемо в центрі Європи і мусимо орієнтуватися
саме на неї. Та справа в тім, що й ця низька ціна буде недоступною для
українського селянина. Адже сьогодні він не може придбати ні палива, ні
мінеральних добрив. Тому продаж землі в цих умовах матиме негативні наслідки.
Щоб зробити землю товаром, треба спочатку сформувати фінансове середовище,
яке сприяло б нагромадженню коштів у сільськогосподарських виробників,
а вже наступним кроком може бути купівля і продаж землі.
Президент Української зернової асоціації Микола КОМПАНІЄЦЬ:
— Як і всі патріоти України, я б не хотів, щоб орна земля продавалась,
бо треба, щоб землею в нашій Україні володіли не чужі, а свої люди. Це
не стосується підприємств, інвесторів. Доки вони не будуть знати, що підприємство
стоїть на їхній землі, доти ми не матимемо інвестицій. Тому я вважаю, що
Верховна Рада повинна розглянути це питання невідкладно: чим раніше прийдуть
інвестори, тим краще. Це ми можемо бачити на прикладах інших держав: Кореї,
Тайваню, Китаю. Але до того часу, поки земля не перетвориться на товар,
мабуть, інвестиції не підуть і не прийдуть. Отже, землю треба продавати,
але спершу дуже пильно подивитися, як саме. Запровадити якісь обмеження.
Я дивлюсь на позицію Олександра Ткаченка та інших наших парламентаріїв-аграріїв:
з патріотичної точки зору вони не хочуть, щоб земля продавалась, але від
цього, мабуть, нікуди не дінешся, бо треба щось робити, щоб виводити наше
сільське господарство із кризи.
Голова Ради жінок-фермерів України Людмила КЛЕБАНОВА:
— Усюди в світі земля є товаром. Це, безумовно, позитивний досвід, оскільки
в більшості країн, де він існує, люди живуть чудово. А що стосується нашої
країни, то моє постійне спілкування із селянами, фермерами у всіх областях
підтверджує: якби земля стала товаром, коли в сільського жителя були гроші
(а раніше вони в нього таки були й тепер пропали на ощадкнижках), то в
нашої землі був би господар. А хто тепер ним стане?
Я не політик. Але з погляду членів нашої організації — жінок-фермерів,
хто дуже тяжко на землі працює, продаж землі викликає ще дуже багато запитань.
Скажімо, люди отримали залежно від області по 5—7, іноді 10 гектарів. Але
багато хто ще не отримав на цю землю актів тільки тому, що в них немає
500 гривень. Я розумію, що господарем землі повинен бути не тільки той,
хто любить і уміє на ній працювати, а й той, хто зможе щось у неї вкласти
й у результаті — поліпшити. Якби це питання можна було вирішити за рахунок
заморожених в ощадбанку вкладів селян, то це було б і справедливо, і корисно,
і не так боляче. А сьогодні навіть ті, хто отримав землю, не можуть її
обробляти й часто здають в оренду тим же колгоспам, які, у свою чергу,
не мають чим платити.
