«Точку неповернення» пройдено. Екологічна криза. Продовольчі бунти. Світ трясе від фінансової та економічної криз. Війна за енергетичні та продовольчі ресурси насувається все відчутніше... Це не анонс фільму жахів. Це, на жаль, — cьогоднішня дійсність. Щоб привернути увагу громадськості до вкрай важливої проблеми, Міжнародна організація з продовольства має намір провести у червні в Римі спеціальну зустріч на вищому рівні. Між тим у колах вітчизняних експертів про таку цінову тенденцію говорять як про шанс для України, яка може поновити свою роль европейської та навіть світової житниці. При цьому варто, звичайно, врахувати і те, що при деяких обставинах такий шанс може загрожувати країні дефіцитом зерна (через зростання його експорту). 25 квітня «День» опитував з цього приводу своїх експертів, і вони майже одноголосно підтвердили версію про нові перспективи для нашої країни. Сьогодні — ще одна точка зору на проблему.
«Точку неповернення» пройдено. Екологічна криза. Продовольчі бунти. Світ трясе від фінансової та економічної криз. Війна за енергетичні ресурси все відчутніше... Це не анонс фантастичного фільму. Це, на жаль, наша дійсність.
ПРИВИД ГОЛОДУ
На початку березня комісар ЄС із зовнішньої політики Хав’єр Солана і єврокомісар із зовнішніх зв’язків Беніта Ферреро-Вальднер оприлюднили доповідь, згідно з якою, у найближчі десятиріччя можливі серйозні конфлікти з приводу доступу до енергоносіїв і контролю над ними. У документі прогнозується, що у зв’язку з глобальним потеплінням у Європі загострюються питання безпеки — стають можливими «енергетичні війни», політичні суперечки з приводу міграції тощо. Дещо пізніше світові ЗМІ констатують: «Світовий продовольчий ринок зазнаєає чергового потужного потрясіння. Услід за пшеницею прискореними темпами почав дорожчати рис, який є основним продуктом харчування декількох мільярдів людей на планеті. Це стосується, перш за все, країн, що розвиваються. ООН попереджає, що бюджету Всесвітньої продовольчої програми на всіх нужденних недостатньо, й у 2008 році голод загрожує населенню навіть тих країн, які з подібною напастю давно вже не стикалися».
Координатор ООН з програми надання екстреної допомоги Джон Холмс заявив, що зростаючі ціни на продукти харчування загрожують стабільності багатьох країн, заворушеннями у різних куточках світу. Він попередив, що світ стоїть на порозі поглиблення продовольчої кризи, що підвищить загальну нестабільність. Водночас, так звані бідні країни активно висловлюють своє обурення тим, що Захід вирішує проблему енергоносіїв і глобального потепління шляхом субсидування і заохочення переробки кукурудзи, сахарної тростини й інших харчових продуктів, як замінників нафти. Зосередженість Заходу на паливі на збиток продовольству вони називають не інакше, як «злочин проти людства».
Спецдоповідач ООН Жан Зіглер заявив, що світ рухається до тривалого періоду конфліктів. Це пов’язано із збільшенням цін на продовольство і гострою нестачею продуктів харчування. В інтерв’ю французькій Liberation він назвав також причиною майбутніх війн значне погіршення умов життя населення найменш благополучних країн. Тільки за два місяці, констатував міжнародний чиновник, світові ціни на рис підскочили на 52%, а зерно за чотири місяці подорожчало на 84%.
Тим часом ще до злету цін кожні п’ять секунд у світі вмирала дитина у віці до 10 років, а всього від постійного недоїдання страждали 854 мільйони людей. Всесвітня продовольча програма (ВПП) планувала у 2008 році нагодувати 73 мільйони голодних по всій земній кулі, зібравши на це $2,9 мільярда. Однак галопуючі ціни на пшеницю і рис поставили хрест на цих намірах.
Експерти пояснюють глобальне здорожчення харчів трьома факторами. По-перше, зростанням споживання і, відповідно, попиту на продовольство, а також зміною структури споживання частини населення Індії та Китаю. По- друге, збільшенням виробництва біопалива, тобто використання земель не під виробництво продовольства. І по-третє — кліматичними змінами, викликаними ними неврожаями, а також загальним скороченням посівних площ. Тільки за останні 20 років понад 50% орних земель перетворилися на сучасні урбанізовані поселення.
Та якщо одним країнам, як попереджають експерти, затягнувши паски, вдасться встояти і не допустити соціальної катастрофи (читай: конфлікту), то інші (близько 78-ми країн) це завдання самостійно не зможуть виконати.
Тому, мабуть, на часі перегляд цінностей, адже голодному важко зрозуміти, чому один лазерний диск (шматок пластмаси плюс якась інтелектуальна власність) коштує стільки ж, скільки сорок буханців хліба...
РЯТУВАЛЬНИЙ КРУГ
Отже і попит на продовольство і, відповідно, ціни мають стрімко піти вгору. Відтак у України є шанс, якого вже давно не було. Йдеться лише про те, чи зможемо ми його використати, а чи згаємо, занедбаємо. І обидва варіанти — в руках політичної еліти України.
Дефіцит і стрімке подорожчання продовольства становлять для будь- якої країни більшу загрозу для економічної та політичної стабільності, ніж сум’яття на ринках капіталу. У середньостроковій перспективі, як вважають експерти, Земля спроможна подвоїти виробництво харчів, аби до 2050 року нагодувати дев’ять мільярдів свого населення. І серед тих країн, що мають значні резерви підвищення продуктивності землеробства і тваринництва, найбільшою і найперспективнішою є Україна. Нині вона отримала унікальний шанс — посісти достойне місце у світовій політиці, зробити потужний стрибок у бік найбільш впливових і розвинутих країн світу, сформулювати українську національну ідею — рятівника світу, зробити українця заможним.
Проблема продовольчої безпеки земної кулі сьогодні, в першу чергу, залежить від України. І це не дивно, адже на території України зосереджено 30% усіх чорноземів.
Свого часу Японія використала інтелектуальний потенціал, куплений в усьому світі, і після Другої світової війни зробила потужний стрибок у майбутнє, забезпечивши своїх громадян одним з найвищих рівнів споживання. Сполучені Штати Америки використовують війну, як розвиток. Китай свою ставку зробив на західні технології і дешеву робочу силу. Росія «на всю котушку» використовує свій енергетичний потенціал.
ЧИМ ЖЕ ВІДЗНАЧИТЬСЯ УКРАЇНА?
Наше унікальне географічне розташування і протяжність та ті самі 30% світових запасів чорноземів надають потужну конкурентну перевагу — реальну можливість монополізувати ринок зернових. Задля досягнення цієї мети необхідно чітко розставити пріоритети, створити цілісну державну програму, що змінить ставлення до села. Сьогодні воно просто вимирає. За свідченням фахівців, на мапі України присутні понад 300 вимерлих сіл. Молодь тікає з села. Тож йому вкрай потрібні реальні соціальні програми, в першу чергу — зі стимулювання молодих спеціалістів. Треба вести мову про повернення пошани до статусу працівника на землі, про створення тут інфраструктури, про фермерів і колективні господарства, про створення принципово нової моделі відносин дрібного сільгоспвиробника та ринку.
Кожна країна створює свій, унікальний, спосіб господарювання. Він позначається на глибинному, ментальному рівні. Хліборобська Україна з її працьовитим селом завжди була «житницею Європи». Сьогодні вона може і повинна стати «житницею світу».
Нам необхідно створити Зернову біржу (щось на зразок Організації країн-експортерів нафти — OПEK) або Організацію країн-експортерів зерна (Organization of Cereals Exporting Countries), залучивши до неї провідних світових виробників.
Подібна аграрно-зернова політика — локомотив і для села, і для держави в цілому, вона відкриває перспективи для аграріїв, забезпечує конкурентоспроможність сільгоспвиробництва, стимулює підвищення якості, забезпечує відповідність продукції сільського господарства міжнародним екологічним стандартам. Потрібно ставити питання про відповідну логістику, транспортну інфраструктуру, довести до розуму дороги, залізниці та порти. За таких умов країна стає світовим гравцем, адже немає різниці, чи торгувати вуглеводнями, чи нанотехнологіями. Різниця лише в тому, що їсти хочеться завжди, і з порожнім шлунком — не до високих технологій.
При цьому відмова від виробництва геномодифікованих продуктів, аби запропонувати природні екологічно чисті, чи, в усякому разі, введення певних обмежень надало б значних переваг українському сільському господарству. Високоефективне, прибуткове, екологічне сільське господарство — основа збагачення України та кожного її громадянина.
Окремим питанням залишається створення земельного кадастру. Необхідний також водний кадастр. Такі національні природні багатства України, як земля, вода, якщо і задіяні в економічному обігу, то лише частково й не мають адекватної оцінки. Найнагальнішою потребою сьогодення є створення ефективної національної програми з оцінки і управління вартістю національним багатством України. Потребує вдосконалення система стягування платні за користування і землею, і водою. Необхідно створити ефективну систему запобігання хижацькій вирубці лісів і намиванню берегів у руслах річок. Поряд з кадастровою вартістю на землю — ввести належну ставку платні за деревину, диференційовану по регіонах, породах, віддаленості, товарності тощо.
Ще одним стратегічним ресурсом стає питна вода. Потрібен принципово інший підхід до оподаткування використання питної води в промислових і комерційних цілях. Зрозуміло, що слід зробити жорсткішими санкції за забруднення води, грунту, повітря. Адже усе це — так би мовити вічні, але все ж вичерпні цінності. Тож першозавдання законодавчої і виконавчої влади — створити такі умови, аби було вигідно витрачати гроші на воду й повітря, ґрунт, зокрема, сільськогосподарського призначення.
Неповага до землі, води, повітря загрожують нашій цивілізації крахом. Хоча на практиці земля, вода, повітря, та й продовольство, які вони дають, недооцінені. Криза змінює пріоритети. Ціни стають зовсім іншими. Нині людство поставлено перед фактом, а не перед вибором. Україна Богом наділена природною перевагою. Отже не скористатися цим — іти проти людства, України і Бога.
