Нещодавній візит російської делегації на кілька великих підприємств України можна сприймати по-різному: як сигнал до відновлення співпраці або як огляд тих об’єктів, які Росія розраховує в майбутньому приватизувати. Власне, можна навіть угледіти у відвідинах різних підприємств різні цілі. Наприклад, таке підприємство, як «Зоря-Машпроект», у Росії давно висловлювали бажання придбати, а з ДП «Антонова» «розморозити» співпрацю.
А от відвідини «Чорноморського суднобудівельного заводу» ті, хто в курсі, може сприйняти навіть як знущання. Повідомляється, що делегація ознайомилася з роботою ЧСЗ: оглянула стапель для будівництва великотоннажних суден і кораблів, потоково-позиційне виробництво для серійного будівництва. Наче не те саме оглядала попередня російська делегація, що була на заводі цієї весни. Зрозуміло, цього разу обговорювалося «питання розширення виробничої кооперації українського підприємства з російськими партнерами».
А тепер пригадаємо підписання «Харківських угод». Тоді, 2010 року, політики, експерти, журналісти багато говорили про те, що вдячна Росія, зокрема, ремонтуватиме Чорноморський флот на українських потужностях. Але цього так і не сталося. Російське законодавство вимагає розміщувати держоборонзамовлення за кордоном лише в тому випадку, якщо його не можливо виконати в самій Росії. А єдиним виконавцем ремонту корабельного складу ЧФ РФ до 2020 року є 13-й Судноремонтний завод Чорноморського флоту Міноборони Росії в Севастополі. Про це сказано в указі російського президента. Торік підприємство освоїло мільярд російських рублів, виділених за держоборонзамовленням. Різні види ремонту були проведені на 82 кораблях і суднах, серед яких і гвардійський ракетний крейсер «Москва». Раніше у ВАТ «Об’єднана суднобудівельна корпорація» (ОСК) запевняли, що потужностей 13-го заводу для ремонту й обслуговування наявних кораблів Чорноморського флоту вистачає. Крім того, в Севастополі у росіян є ще 91-й судноремонтний завод.
То що ж, виходить, що всі розмови про можливий ремонт на потужностях українських від початку не мали сенсу? Гаразд, не будемо занадто категоричними. Так, президент Росії вимагає ремонтувати російські бойові кораблі на своїх верфях, і в квітні цього року Володимир Путін відкинув пропозицію міністра оборони Сергія Шойгу частину з них ремонтувати за кордоном. Але з’ясувалося, що необхідність у цьому все-таки є, а тому винятки робитимуть. У травні віце-прем’єр Дмитро Рогозін заявив, що кожне замовлення щодо суднобудування й судноремонту за межами країни буде перевірено персонально.
І ось виявляється, що на тому ж 13-му заводі в Севастополі зробити можуть таки не все. У липні великий десантний корабель ЧФ РФ «Цезарь Куников» став на капітальний ремонт у болгарський порт Варна. Річ у тім, що ремонт кораблів проекту-775 болгари освоїли ще за радянських часів, відпрацьована технологія лагодження й заміни їхніх вузлів і агрегатів. Хоча такий ремонт Росія могла б довірити й Україні: буквально цієї весни ЧСЗ закінчив комплексний ремонт корабля того ж проекту українських ВМС «Костянтин Ольшанський». Зокрема, миколаївські корабели відремонтували рульовий і грібний пристрої, дизель-генератор, насоси, що забезпечують роботу енергетичної установки й ін.
Те, що «Цезаря Куникова» відправили не на українську верф, не обов’язково чергова спроба «натиснути» на Україну. Задля справедливості зазначимо: хоч би що казали про те, що у нас Росії флот ремонтувати зручніше, є чинники відворотні. Так, російська сторона обурювалася, що за комплектуючі для ремонту кораблів ЧФ РФ, які могли б постачатися на українські суднобудівельні заводи, від Росії вимагають сплати мита. Російські ж підприємства працюють в обсязі виділених державою коштів, і збільшення ціни через мито створює складнощі для оборонного відомства. Севастопольська влада відзначала дорожнечу українського металу. «Наш український метал у Туреччині й Болгарії на 20% дешевший, аніж той, який використовується у нас в Україні, тобто рівно на величину ПДВ. Як наслідок, ті судна, яким треба робити серйозні корпусні роботи й міняти багато металу, звісно, підуть до Туреччини і Болгарії», — сказав навесні заступник глави Севастопольської міської держадміністрації Сергій Савенков.
Можливо, якщо скоригувати всі регламентні документи, пов’язані із судноремонтом, то шанси на те, що російські кораблі ремонтуватимуться українськими корабелами, все-таки є. Недаремно ж кораблі певних проектів Росія вважає за краще відправляти на ремонт за кордон, де з цим впораються краще. Скажімо, як раніше казав російським «Вестям» контр-адмірал у відставці Володимир Захаров, для того щоб ремонтувати ті ж кораблі проекту 775, російським кораблебудівникам «доведеться освоювати все заново», й на це знадобиться не один рік. Отже, українці мають у цьому плані свої переваги.
Інша річ, що Росія Чорноморський Флот хоче поступово замінити новими кораблями. А їхній ремонт чужим корабелам довіряти не хочуть. Якраз через майбутнє поповнення сил флоту новими дизельними підводними човнами й фрегатами ОСК уже збирається створити базу ремонту Чорноморського флоту на основі Новоросійського судноремонтного заводу (НСРЗ). Зараз він входить до складу Новоросійського морського торгівельного порту, підконтрольного державній «Транснефти» й приватній групі «Сума», а використовується як вантажний термінал для перевалки металевих вантажів. У планах — ремонтувати на НСРЗ військові кораблі I й II рангів і дизель-електричні підводні човни. Для цього необхідно розширити територію: із загальної площі 30 га під судноремонт відведено лише близько 6 га, а військовий корабель ремонтувався тут 2007 року. У ОСК заявили, що очікуються вкладення 1,5 млрд рублів з федерального бюджету й 3,5 млрд із власних коштів заводу. Щоправда, не відомо ще, чи співпадуть погляди всіх ключових акціонерів на стратегію подальшого розвитку НСРЗ. Згідно з даними джерел російського видання «Комерсант», ОСК сподівається отримати контроль над НСРЗ, можливо, шляхом викупу акцій у приватної структури, але в групі «Сума» не хотіли б цього.
