Днями в Міністерстві промислової політики України заявили, що протягом 2009—2010 років мають намір розробити нову версію Державної програми розвитку гірничо-металургійного комплексу, цього разу вже до 2020 року.
За словами міністерських чиновників, пріоритетними напрямками розвитку українського ГМК у наступному десятиріччі має стати розв’язання екологічних проблем, задоволення потреби внутрішнього ринку в металопродукції, питання енергозбереження та підвищення конкурентноздатності вітчизняного металу на зарубіжних ринках.
Що ж, створення стратегічних програм розвитку, тим паче для таких важливих галузей економіки, як металургія, — справа, безумовно, хороша. Але не варто забувати, що за період незалежності в Україні вже приймалося, як мінімум, дві держпрограми розвитку вітчизняного металургійного комплексу: «Концепція розвитку ГМК України до 2010 року», прийнята спеціальною постановою Верховної Ради 1995 року та «Державна програма розвитку й реформування ГМК на період до 2011 року», затверджена 2004 року Кабміном.
Схоже, що жодна з них відчутних результатів галузі поки що не принесла. Принаймні нинішня економічна криза, що насамперед ударила саме по металургії, безжалісно розкрила всі гострі проблеми українського ГМК, що накопичувалися десятиріччями. Це й застарілі виробничі технології, і зношеність металургійного обладнання, і колосальна енерговитратність виробничого процесу, що подеколи робить його просто нерентабельним в умовах гострої кризової конкуренції.
Виникає питання, навіщо уряду розробляти чергову програму комплексного розвитку, якщо дві попередні не мали відчутного впливу на модернізацію галузі? Чи змінить вона ситуацію, чи її чекає та сама доля, що і її попередниць? Крім того, не втратила ще актуальності діюча програма розвитку й реформування ГМК, прийнята 2004 року. Чи контролюється ким-небудь те, як ця програма виконується?
У Головному управлінні промисловості та розвитку інфраструктури Запорізької обладміністрації «Дню» повідомили, що в регіоні, на частку якого доводиться приблизно 17% вироблюваних в Україні сталі й металопрокату і де розташовано з десяток металургійних виробництв різних напрямів, місцева влада суворо стежить за виконанням запорізькими заводами державної програми розвитку, в першу чергу — її екологічної складової. Як оцінюють результативність виконання цієї програми самі підприємства і чи звертаються вони до неї під час вироблення планів і графіків власної модернізації, «День» вирішив поцікавитися в одного з провідних виробників металу міста Запоріжжя.
Заходи щодо модернізації виробництва та зниження його енергоємності, які проводяться сьогодні ВАТ Електрометалургійним заводом «Дніпроспецсталь», загалом ідуть у руслі діючої програми розвитку й реформування, запропонованої гірничо-металургійному комплексу державою. Це стосується перш за все установки нової електропечі у третьому сталеплавильному цеху й більш енергоємного футерування у термічних печах. Але це зовсім не означає, що підприємство суворо її дотримується, розробляючи власні плани технічного переоснащення.
За словами заступника директора з виробництва ДСС Ігоря Логозинського, «Дніпроспецсталь» як акціонерне товариство приватної форми власності не зобов’язане узгоджувати з державними структурами свою внутрішню програму розвитку і звітувати перед ними за виконання або невиконання загальнодержавних галузевих програм (за винятком екологічних).
— Виділення підприємству коштів на проведення модернізації, як і затвердження різноманітних програм, залежить насамперед від акціонерів, а не від міністерства або Верховної Ради. Якщо держава хоче, щоб запропонована нею програма повсюдно виконувалася, їй необхідно виділити під її реалізацію цільове фінансування з коштів спеціальних фондів або держбюджету. Або надати металургам допомогу в отриманні банківських кредитів на технічне переоснащення, — вважає Ігор Миколайович. Яких-небудь санкцій за невиконання підприємством державної програми розвитку та реформування ГМК, за його словами, державою не передбачено.
Цікавою інформацією з «Днем» поділився інший співробітник «Дніпроспецсталі» Станіслав Бєлик, який підтримує ділові контакти зі своїми російськими колегами. Він розповів, що в Росії, на відміну від України, ще з початку 2000-х діє негласна домовленість між державою та власниками металургійних заводів, згідно з якою останні в обов’язковому порядку направляють на модернізацію своїх підприємств 20% щорічного прибутку. І державні структури РФ, за його словами, суворо стежать за виконанням цих домовленостей. Причому інколи ситуація доходила навіть до абсурду, коли деякі підприємства, побоюючись викликати гнів урядових чиновників за невиконання взятих на себе зобов’язань, закуповують непотрібне їм у принципі обладнання, при цьому ще й утримують у себе штат спеціальних людей, які вигадують логічне обгрунтування цим придбанням.
КОМЕНТАР
Ліна СВИРИДОВИЧ, перший заступник начальника Головного управління промисловості й розвитку інфраструктури Запорізької ОДА:
— Ступінь виконання запорізькими заводами Державної програми, безумовно, відстежують співробітники нашого управління й обладміністрації загалом, хоча офіційно нам це і не ставиться в обов’язок. Згідно з законом, відповідальність за цю ділянку роботи повністю лежить на Міністерстві промислової політики. Ми, зі свого боку, можемо ефективно контролювати лише виконання нашими підприємствами Регіональної програми виходу з екологічної кризи, що передбачає, в тому числі, санкції проти її порушників. Діюча загальнодержавна програма розвитку ГМК жодних санкцій не передбачає.
Головний недолік програми — відсутність цільового державного фінансування. Цього року в Запорізькій області його отримали тільки науково-дослідні інститути — Інститут титану й УкрНДІСпецсталь. Решта заходів повинні бути проведені за власні кошти підприємств.
