Протиповітряна оборона є особливо актуальною для держав iз оборонною доктриною. Українські військові давно усвідомили аксіому зміцнення повітряних кордонів: для протидії ударам високоточної зброї кожна сучасна армія повинна мати сучасні засоби протиповітряної оборони. Щоправда, з результатами поки що біднувато: оголошена модернізація авіаційного парку винищувачів й засобів ППО вже більше шести років залишається амбіційним проектом. Пояснення у держави — на це немає коштів. Серед досягнень — початок ремонту бойових літаків Су-25 і ракетних комплексів ЗРС С-300П. Але й тут проблем немало, особливо із зенітними системами.
Насправді брак коштів — далеко не єдиний аргумент. На озброєнні в ЗСУ сьогодні кілька десятків зенітних ракетних комплексів С-300П і дивізіонів середньої дії «Бук». Це основа ППО країни. Обидві системи є технікою «іноземного» виробництва, і їх модернізація та продовження термінів служби можуть початися тільки після відповідного рішення уряду та президента Росії. І розробники, і виробники РФ не проти підзаробити на такій операції. Відповідний контракт на модернізацію ЗРС С-300П за комплексною програмою було підписано ще в 2003 р., але дозволу російського уряду досі немає. Найбільш проблематичним моментом є ввезення на територію України секретного обладнання та необхідність поділитися частиною технічної документації. При нинішньому політичному курсі Україна може чекати довго. Москва ж обов’язково скористається своїм оборонним важелем впливу.
Щоб не чекати, поки українські системи ППО почнуть розвалюватися від старості, Міноборони й «Укрспецекспорт» вирішили провести військовий середній ремонт ЗРК С-300ПС своїми силами. Для цього за участю низки підприємств створено «Сервісний центр озброєння і військової техніки». З міжнародною фінансово-промисловою групою «Оборонні системи» створюється спільне підприємство.
Ремонт першого дивізіону С-300ПС має завершитися цього року, якщо, звичайно, військове відомство збереже раніше прийняті рішення. Фахівці Сервісного центру й підприємств, які залучаються з кооперації, вважають, що їм під силу ремонтувати до чотирьох комплексів щороку. В результаті ресурс кожного буде продовжено на п’ять років. Це означає, що протягом 7-8 років Україна могла б мати протиповітряний щит, а заодно — тимчасову паузу для роздуму над питанням, як захистити своє небо після 2010—2012 років.
На цю проблему існують різні погляди. Прихильники жорсткої орієнтації на НАТО і диверсифікації поставок зброї говорять про необхідність купувати західні системи. Тим більше, що після скорочення ЗСУ буде вивільнено частину коштів, які можна направити на переозброєння армії. Прихильники інтересів вітчизняної оборонки сподіваються на спільне з російськими розробниками та виробниками виробництво нових зенітно- ракетних систем. Дійсно, не менше двох десятків підприємств українського ВПК могли б узяти участь у такій кооперації. А якби дійшло і до закупівель російських літаків, то кількість українських учасників могла б збільшитися до 44 х. Саме така кількість підприємств обслуговувала російські поставки Су-27 у Китай. Зате нинішні контракти на поставку російських літаків Су-30МКК і Су-30МКІ в Китай і Індію обслуговують усього кілька підприємств. Схожа ситуація у виробництві нових ЗРС: українські комплектуючі для них можуть постачати півтори-два десятки заводів. Але останнім часом участь у такій кооперації беруть лише Львівська «Лорта» і Новокраматорський машинобудівний завод.
Проте експерти вважають, що завдання можна вирішити й іншим способом — розгорнути глибоку модернізацію й домогтися продовження термінів служби наявних систем. Для цього необхідно наділити новими повноваженнями інститут генеральних конструкторів, створений кілька років тому. В тому числі повноваженнями з модернізації та продовження термінів служби систем ППО «іноземного виробництва». Так роблять у інших країнах, наприклад, в Ізраїлі. В цьому контексті необхідно корінним чином переробити всі державні стандарти, які визначають порядок організації й проведення робіт iз усього життєвого циклу озброєння та військової техніки. Крім того, треба сприяти новим технологіям, впровадження яких, часто з політичних причин та через небажання втратити важелі впливу, гальмує розробник.
«Використовуючи нові технологічні можливості, ми вже розробили й створили такі сучасні системи діагностики ЗРС С-300, яких не має й сам розробник», — говорить директор «Спецтехсервісу» Борис Фролов. Природно, вдома можна більше зекономити. Наприклад, за проведення капітального ремонту зенітно-ракетної системи українські виробники беруть близько 50% від вартості нового комплексу (в грошовому вираженні при умові оновлення ракетного арсеналу це складе від $ 40 до $ 50 млн). А ось у Москві від такого рішення будуть не в захопленні. Адже Україна зможе помітно розширити спектр завдань обороноздатності, які самостійно вирішуються і, серед іншого, відновити надійність свого протиповітряного щита, який у нинішньому вигляді навряд чи можна вважати зброєю стримування. Може, йпозиція сусіда після цього почне змінюватися.
