Останнім часом засоби масової інформації стали набагато цікавішими. До звичної і вже набридлої теми політичного протистояння додалася тема економічної кризи. Про неї говорять усі: не лише «неперевершені» універсальні експерти Нестор Шуфрич чи Володимир Яворівський, але навіть пасажири громадського транспорту. Нещодавно навіть був шокований, коли водій маршрутки, якою добираюся на роботу, замість звичних чотирьох гривень решти з двадцятки почав видавати п’ятірки. Зацікавлені пасажири з почуттям чесності на запитання «Чому?» почули у відповідь: так криза ж у країні, треба пасажирів, своїх клієнтів, підтримувати.
Ось таке б розуміння ролі та значення клієнтів усім секторам економіки, особливо монополістам, та й уряду на додачу! На жаль, у часи економічних негараздів у нашій країні гору беруть приховані й несвідомі навіть цього прихильники теорії сумнозвісного Мальтуса: мовляв, для робочого люду вистачає мінімуму або навіть трохи менше ніж мінімуму, тоді він слухняніший...
Про кризу як економічне та інституційне явище в економічній літературі написано дуже багато. Але сучасні кризи — вони, як і нові хвороби, якісь оригінальні й важкі до ідентифікації. Щоправда, деякі «гуру» економіки неприховано попереджали: у світі посилюється дисбаланс між економікою (в її продукційному, виробничо-сервісному значенні) та фінансовою системою. Фінанси починають в сучасному світі відігравати все більшу роль, і їхнє домінування, на жаль, ще не є таким виваженим.
Криза за визначенням — річ неприємна та шкідлива. Але якщо придивитися до неї уважніше, насподі можна побачити не лише чорні кольори, але й зелені пагони майбутнього зростання. Якщо кризу порівняти з хворобою, то можемо сказати, що причина у відсутності профілактики, порушенні відомих правил санітарії (чистоти ведення бізнесу) та розбалансованості роботи організму (фінанси незрозуміло як, але все більше домінують над економікою).
Чи є користь від хвороб? Якщо не брати до уваги смертельні та важкі хронічні, то деякі хвороби є корисними і навіть потрібними.
Не таємниця, що інколи звернення до лікаря з банальною нежиттю дозволяє викрити набагато складніші хвороби. І в цьому теж позитив кризи. Кожне підприємство змушене в умовах кризи оцінити свій стан. Це лише «будьонівці, навчені кричати «Дайош!», підуть легким шляхом редукції виробництва, робочої сили та оплати праці. Більш наділені сірою речовиною думають, узагальнюють, змушують штаби працювати і находити вихід із ситуації.
До наступного позитиву не шукатиму аналогії в медицині, бо тоді ці аналогії надзвичайно сумні та печальні. Усім відома та неоціненна користь, яку несе в ринковій економіці конкуренція. Хоч би що ми говорили, але поки не запрацює на повну силу конкуренція, не можна казати про реальний ринок і ринкову економіку. Наче ринок, наче конкуренція, економічна мотивація — але проявів конкуренції майже немає. Домовленості, «понятія», сфери впливу та інтересів, безпосередня участь влади у бізнесі та багато чого такого, про що у розвинутих економіках знають лише за підручниками кримінального права. Тому для нашої економіки додаткове стимулювання конкуренції може бути корисним. Кожне наближення до ринку слід вітати.
Криза — це чудова нагода задуматись над природою успіхів та невпинного зростання. Може, про резерви не думали, може, не модернізували виробництво, може, систему збуту не формували, може співвідношення імпорт/експорт/внутрішнє споживання завалили? Кадрова робота, інновації, структурна перебудова? Недарма жартують, що доменна піч може працювати набагато довше, ніж буде потреба в металі. Чи не про нашу це металургію, надмірно розігріту та нестримну?
Відверті позитиви та, можливо, непогані шанси дає фінансова криза галузям з незначними, але стабільними доходами. Насамперед мова йде про аграрну сферу та супутні галузі агробізнесу. Світові прогнози передбачають зростання попиту на продовольство. Сільське господарство останніми роками показало чудові можливості приносити стабільні та доволі прийнятні прибутки. Тому, можливо, оптимізм висіється на українські поля разом з інвазією вітчизняного капіталу. Та й чужого інвестора вже на селі приймають з короваєм. Може, це шанс, який посилюватиме криза.
Складніше із соціальними аспектами. В соціальних наслідках важко віднайти позитив. Відверте та приховане скорочення соціальних стандартів — це найпростіше. Коли переглядаю зарубіжну пресу, то дивуюся: невже у них (для нашого галицького люду це зовсім поряд — до кордону рукою подати) та ж криза, що й у нас? Не може бути! У нас перші наслідки — зниження заробітної плати, безробіття, звільнення працівників, зменшення соціальної підтримки. У них — посилення соціального захисту, зниження податків з найбідніших, стимулювання будівництва, зниження цін тощо.
Тому скажемо відверто: криза дає чудову нагоду побачити справжнє обличчя влади і справжні інтереси та устремління. Наші можновладці, як видається з тієї скупої інформації, що доходить до простих смертних, не лише «очолили кризу», але й прагнуть отримати з неї реальні валютні дивіденди. Якщо навіть 1% правди стосовно стимулювання валютної нестабільності підтвердиться — це ганьба, після якої приклад Кірпи мусить наслідувати багато хто. Тепер можна зрозуміти, чому так актуалізувалася тема кризи й її страшних наслідків: ажіотаж та нестабільність — «рідна мати» валютних спекулянтів...
Непередбачуваними і різноплановими є прогнози щодо глибини наслідків та тривалості кризи... Однак можна стверджувати беззаперечно: першими з кризи, та ще з великим позитивом, вийдуть ті, хто вже зараз міркує про розвиток, хто формує підвалини відродження. Тому всі зусилля бізнесу треба спрямувати саме на формування раціональної післякризової стратегії. І влада має допомогти не «топити кораблі», а формувати більш раціональну й оптимальну національну економіку, сформувавши політику стимулювання структурних змін, модифікувавши країну відповідно до викликів майбутнього. Не може бути в умовах індустріального чи навіть постіндустріального суспільства ефективною економіка, сформована в період індустріалізації та повоєнної відбудови. «Дайош уголь, дайош сталь!», до речі, як і «Дайош хлєб!» — це гасла давно минулих днів.
Кризи існують для того, щоб їх долати. Адже ніхто не назвав кризу стихійним лихом. Це такий собі інший, трохи несприятливий стан, але усі показники стверджують: є шанс одужання, а значить розвитку для економіки. Тому співпраця економіки, фінансової системи, міжнародних господарських організацій, а особливо — рідної вітчизняної влади з усіма своїми та зарубіжними інвесторами, виробниками, учасниками бізнесу — ось де сценарій видужання народного господарства.
Як стверджували класики, «неминучість кінця цієї кризи так само очевидна, як і неминучість початку наступної». Тому не в кризах щастя, а в подоланні їхніх наслідків.
