КОМЕНТАРI
Володимир ФЕСЕНКО, голова правління Центру прикладних політичних досліджень «Пента»:
— Сам факт такого аукціону — публічного, прозорого, який могли спостерігати мільйони телеглядачів, — став великою перемогою нової влади. По-перше, тому що ним була підтверджена готовність у прозорому, демократичному режимі провести справедливу приватизацію «Криворіжсталі». А також було доведено тезу про те, що попередній продаж «Криворіжсталі» був, по суті, підстроєний під конкретних покупців і здійснений за дуже низьку ціну. Про це говорить той факт, що в результаті вдалося продати комбінат за ціну, в шість разів більшу, ніж минулого року. Це великий виграш Ющенко.
Хоча, одночасно це виграш і Тимошенко. Юлія Володимирівна сьогодні невипадково була присутня на процедурі повторного продажу «Криворіжсталі». Для неї важливо було хоча б символічно актуалізувати зв’язок між продажем комбінату і тим, що саме вона ініціювала цю процедуру і що саме з рішення її уряду розпочалася реприватизація «Криворіжсталі».
Думаю, після того, що сталося вчора, колишнім власникам «Криворіжсталі» буде надто складно довести, що підприємство було приватизоване ними згідно з законом і що воно мало залишитися в їхній власності. Легітимність сьогодні вже на боці і влади в особі Президента і Кабінету Міністрів, і нових власників. З другого боку, дійсно може виникнути спокуса спробувати отримати додаткові кошти за рахунок аналогічного продажу інших підприємств. Натяки на це вже звучать — як з боку нинішнього прем’єра, так і з боку колишнього прем’єра. На мій погляд, треба бути надто обережними з подібними заявами. А тим більше — утриматися від масштабного повторення нинішньої процедури з іншими підприємствами. Оскільки це може, з одного боку, знову завдати удару по інвестиційному клімату в країні: будь-яка масштабна реприватизація негативно позначатиметься на сприйнятті стабільності соціально-економічної ситуації в Україні з боку як зовнішніх, так і внутрішніх інвесторів.
По-друге, треба завжди пам’ятати ту економічну істину, яку забула Юлія Тимошенко: не можна бюджет наповнювати «пустими» грошима. Якщо зараз за рахунок реприватизації пустити величезні кошти в соціальну сферу, то це може різко стимулювати інфляційні процеси, які зупинити буде практично неможливо. І знову ж, не можна допускати, щоб кошти від реприватизації й взагалі від приватизації йшли на проїдання, на соціальні програми. Це можна зробити один раз, максимум два рази за форс- мажорних обставин. Але це просто неможливо робити постійно. А саме до цього закликала вчора Юлія Тимошенко. Це популізм чистої води, і таких речей порібно уникати.
Анатолій ГАЛЬЧИНСЬКИЙ, директор Інституту стратегічних оцінок:
— Вважаю, що громадяни відреагували на прямий ефір нормально. Я й надалі виступаю за це, щоб подібні продажі були публічними та відкритими. Адже нам потрібно формувати позитивне ставлення до приватизації й до приватної власності як такої. Мені імпонує те, що відбувся відкритий продаж підприємства. Інша справа, що я завжди був прихильником позиції розвитку національного капіталу. Але треба сподіватися, що це буде вдалий інвестор, авторитетний у світі. Проблема лише в тому, як з розумом використати оце разове грошове надходження з продажу «Криворіжсталі».
Олександр РЯБЧЕНКО, директор Міжнародного інституту приватизації, управління власністю та інвестицій:
— Добре, я вважаю, що в нас був організований такий продаж, який в розумінні народу є прозорим. Всі бачили, як відбувається приватизація найбільшого комбінату. Звичайно, не це вплинуло на ціну, а те, що між собою конкурувала перша і друга світові металеві компанії. І вони змагалися не тільки за купівлю «Криворіжсталі», а за те, щоб продемонструвати, хто сильніший. Але для України це дуже вигідно, бо принаймні всі відтепер знають, що українські активи коштують дуже дорого. Фактично продаж «Криворіжсталі» відразу піднімає імідж України. Впевнений, що й надалі слід виставляти на продаж ті підприємства, які можуть зацікавити найбільші світові компанії. Це підвищуватиме інвестиційний рейтинг України.
Олександр ПАСХАВЕР, президент Центру економічного розвитку:
— Продаж вражає своєю відвертістю й видовищністю. Можна сказати, це нове шоу. Громадянам видно, як відбувається конкуренція. Таке неможливо підробити (з урахуванням складу «гравців»). Усе це має підвищити довіру й до влади, й до майбутньої приватизації, якщо вона проводитиметься саме так. Це безперечний плюс. Крім того, слід врахувати, що висока ціна за «Криворіжсталь» підвищила майбутні ціни на інші об’єкти. Висока ціна, за яку було продане це підприємство, означає, що західні «гравці» переоцінили ризики України й не вважають їх такими високими, як припускали ми. І це теж плюс. Однак дуже погано, що все це сталося на об’єкті, який відібрали в процесі реприватизації. Єдине, що може врятувати цю справу, — ексклюзивність випадку в історії реприватизації. Сподіваюся, влада не спокуситься цим прикладом для того, щоб поширити його на інші випадки. Спокуса полягає в тому, що якщо можна заробити на цьому підприємстві з його перепродажу, то чому б не заробити на іншому? Я хотів би підкреслити, що висока ціна — це наслідок оголошення всієї влади про те, що реприватизації не буде, й наслідок того, що уряд радикально замінено урядом помірним. Тому якщо знову буде розпочата кампанія реприватизації, то високих цін на наші підприємства нам не бачити. Ще один ризик пов’язаний із тим, що великі гроші завжди означають велику корупцію в розподілі виручених коштів. Ось такий суперечливий результат. Так би мовити, радість зі сльозами на очах.
Михайло ЧЕЧЕТОВ, екс-глава Фонду держмайна:
— По-перше, я б хотів зауважити, що доля Криворіжсталі могла розвиватися за трьома сценаріями. Перший сценарій: «Криворіжсталь» мав залишитися в державній власності. Як мені відомо, подібний варіант підтримує більшість населення й певні політичні сили. Сценарій другий пов’язаний з приватизацією. Цей сценарій поділяється на два підваріанти: продати національному інвестору або продати іноземному. Моя позиція полягає в тому, що держава — менш ефективний власник, і краще віддати підприємство в руки доброго менеджера. Але питання полягає в тому, ким буде цей менеджер: вітчизняним чи закордонним? Річ у тім, що в усьому світі жорстко стежать за проникненням іноземного капіталу в базові галузі, які лежать в основі національної безпеки країни. Коли йдеться про унікальні об’єкти, треба кілька разів подумати перш ніж дозволити їх приватизувати іноземним інвестором. Коли при виставлянні на конкурс цього підприємства відкрилися шлюзи для доступу іноземного інвестора, стало зрозуміло, що наш інвестор не переможе. Наш капітал не в змозі конкурувати з найбільшими іноземними компаніями.
Олексій ДАНИЛІН, експерт Департаменту розвитку бізнесу консалтингового агентства MARTIN group:
— «Інсайдерська» модель економіки, за яку таврували українську владу часів Кучми—Януковича, формально пішла в минуле. Продаж гіганта української металургії компанії, що входить до транснаціональної групи Mittal Steel, став остаточним свідченням відходу українського уряду від протекціоністського захисту власного великого капіталу. І річ не лише у факті продажу об’єкта іноземній компанії, а в прозорості процедури тендеру, яка дозволяє іноземній компанії показувати свої конкурентні переваги. Попередня «боротьба з олігархами» навколо перегляду прав власності викликала підозри західних інвесторів, унаслідок чого декларації уряду не мали істотного впливу на міжнародні корпорації. Тепер вони отримали виразний сигнал із запрошенням приходити в Україну з великими інвестиційними проектами.
Подібна політика може мати двоякі наслідки. З одного боку, прихід іноземних компаній означає притік прямих іноземних інвестицій. З другого боку, їхній прихід в Україну означатиме посилення конкурентного тиску на молоді українські транснаціональні корпорації, які за давньою звичкою все ще називають «олігархічними угрупованнями». Перевага України перед своїми центрально-європейськими сусідами (Польща, Угорщина, Чехія й інші) саме й полягає в наявності власного великого капіталу, що прагне експансії за кордон.
