Глава Міненерговугілля Володимир Демчишин обіцяв до сьогоднішнього дня підготувати детальні пояснення для комісії зі службового розслідування обставин цієї справи, створеної 21 січня за дорученням прем’єр-міністра Арсенія Яценюка. У зв’язку з цим термін розслідування, що закінчився 1 лютого, був продовжений на три дні. «Такі пояснення є важливими для встановлення фактичних обставин», — говориться в повідомленні, що з’явилося в неділю на сайті уряду. Чи дізнаємося ми щось нове?
Нагадаємо, що Яценюк доручив провести розслідування й встановити, хто погоджував умови контракту, чому в контракті вказано місце розгляду суперечок — «місто-герой» Москва», які умови контракту відповідають інтересам України, а які не відповідають. Можна також передбачити, що наведений список не вичерпує допитливість прем’єра. Адже такий контракт з деякою натяжкою можна було б назвати «гуманітарним», але аж ніяк не можна вважати суто комерційним. Чи можливі інші визначення? І чи слід було саме так вирішувати питання дефіциту електроенергетичних потужностей у країні?
Експерт з енергетичних питань Світлана Голікова, відповідаючи на запитання «Дня», зазначає, що Міністерство енергетики в Україні, як і енергетика взагалі, дуже заполітизоване. На її думку, «електричні» контракти є політичними складовими домовленостей, і не лише в нашій країні, між окремими групами впливу, окремими партіями. На її думку, тут є домовленості між лідерами країн, і не лише України і Росії, а й України з Європейським Союзом, Сполученими Штатами і т.д.
Питання цього контракту слід розглядати саме в цій площині, впевнена експерт. Це більше ніж окремий контракт на імпорт електроенергії з Росії й постачання електроенергії до Криму. Це не просто комерційний договір. «Це політичні домовленості, в ході яких нас, коротко кажучи, переграли, — говорить Голікова, — в політичній площині ми програли. У цій енергетичній війні ми на певний час втратили можливість енергетичного впливу на Крим і втратили таку все ще лише бажану якість нашого енергетичного ринку, як відкритість».
Нагадаю, продовжує вона, за два тижні до підписання цих контрактів прем’єр-міністр зробив доручення, відповідно до якого імпорт електроенергії до країни може здійснювати будь-яка комерційна структура. Таким чином, ми зробили крок до відкритості нашого ринку, всі компанії отримали право на ньому працювати, говорить Голікова. Але вже за два тижні підписуються такі контракти... однією державною компанією. Зараз ці договори критикуються, ми чекаємо пояснень від їх підписантів з українського боку. Але найголовніше, на думку експерта, це те, що ці контракти слід розглядати в площині енергетично-політичної війни».
Голова Всеукраїнської енергетичної асамблеї, екс-міністр енергетики України Іван Плачков не лише аналізує контракти, а й має свій план того, як можна усунути їхні негативні для України політико-економічні наслідки. «Ми готувалися до опалювального сезону, й одночасно восени нас чекали вибори, — згадує він. — І тоді всі хором казали: газ нам не потрібен — у сховищах його повно, реверсу нам вистачає; вугілля у нас теж дуже багато — жодних проблем. Прем’єр, Президент, усі керівники, міністри переконували: все у нас добре, ми входимо в опалювальний сезон. А я в цій же аудиторії казав: ми безтурботні, нам буде важко. Виявилося, що вугілля не вистачає 1,5 мільйона тонн. До цього додалися проблеми на сході, в Луганську й Донецьку. Та й газу виявилося не так багато в сховищах, як нам здавалося».
«Вугілля немає! Що робити? — емоційно описує ситуацію Плачков, — І ми рефлекторно кидаємося шукати вугілля. Купувати його чи не купувати в Росії? Слово беруть бійці, батальйони, політики. Міністерство шукає в авральному порядку й купує у Південній Африці. І дійсно, мільйон тонн ніде не лежить на складах і не чекає, коли в Україні закінчиться вугілля, і вона захоче купити. Але все-таки продавця знайшли. Пам’ятаєте, що тоді було? Президент казав: треба купувати вугілля. Прем’єр казав: не треба. Президент казав: купуватимемо електроенергію в Росії, прем’єр казав: ні в якому разі... Заступника міністра Уліду за південноафриканське вугілля зняли. Потім Кабмін каже: треба купувати. Підписали. Вугілля виявилося поганим. Цих треба посадити, тому що не наш посередник купував (не наш посередник, отже, поганий). Потім ми не змогли за це вугілля платити. Його перестали постачати. А вугілля більше ніде немає. У нас пішли віялові відключення».
«І знову ми діємо рефлекторно, — повторює Плачков. — А я казав: треба дефіцит електроенергії — 2000 мегават — купити в Росії. Адже ми працюємо паралельно з нею, і у нас є перетікання. Чому не можемо купити? Адже газ купуємо. Але державна машина як слід не працює. Замість того, щоб контракти і їхні умови, дуже складні, опрацювати спеціальною групою в Кабміні, в Мінекономіки й торгівлі, в Мінфіні й МЗС, швидко робляться кадрові ротації в «Укренерго» й «Укрінтеренерго», й перед Новим роком підписуються ці контракти. Але свята закінчилися, й посипалися питання: а що це ми підписали? А там для нас передбачено рівний графік: тобто ми повинні постачати до Криму стільки електроенергії, скільки він хоче, а з Росії можемо брати рівно стільки, скільки визначено в цьому папері. А якщо ми порушимо постачання до Криму, то нас чекає штраф... Але виправити контракт непросто. Нас переграли, як то кажуть, у чисту».
«Єдиний правильний крок української сторони, який має бути відпрацьований з усіма відомствами до дрібниць урядом і Адміністрацією Президента, — розпаралелити українську енергосистему з російською. Тоді перетікань не буде, й контракт з російською стороною автоматично припинить працювати. Але тут треба все продумати й зробити це так акуратно, як ми зробили 1999 року. Тоді теж була дуже складна ситуація, президентські вибори, а тут ще приїхав з Росії Чубайс і намагався домінувати, вимагати платежі, погрожував відключити. І тоді було прийняте вольове рішення: щоб не входити в залежність, ми розпаралелилися. Це було складно. Був ризик зниження надійності енергосистеми. Те саме нам треба зробити тепер. Повірте: в разі правильної постановки питання до наступного опалювального сезону (нинішній ми вже практично пройшли) ми нормально й абсолютно самостійно пройдемо опалювальний сезон. І тоді постачання до Криму вже залежатимуть від нас. Ми туди, адже це Україна, постачатимемо електроенергію, але на умовах хоча б взаємовигідних. І, звісно, з урахуванням політичної складової. І це треба робити й зробити. А не відкладати», — говорить Плачков.
«І якщо ми сьогодні зосередимося, — викладає завершальну частину свого плану екс-міністр, — то в разі доброї волі колег з Євросоюзу та європейських енергетичних компаній ми зможемо якщо й не цього року, то в першій половині наступного запаралелитися з Європою». Українська енергосистема з російською має зв’язки по мережах на потужність 3,5 тисячі мегават. А з європейською системою ще з часів Радянського Союзу — на 5,3 тисячі мегават. «Якщо розпаралелимося з Росією й запаралелимося з Європою, то ми по-справжньому вирішуємо питання енергетичної незалежності України», — упевнений енергетик.
