Як відомо, сьогодні в Україні налічується 3500 державних підприємств, із яких 1700 не підлягають приватизації. Уряд Володимира Гройсмана від самого початку своєї діяльності заявив про намір здійснити приватизацію низки об’єктів, які уже тривалий час «припадають пилом». В Плані дій уряду на 2016 рік, що був затверджений минулого тижня, загалом ґрунтовно описані наміри Кабінету Міністрів. В уряді вважають, що «приватизація держпідприємств дозволить залучити капітал приватних інвесторів у розвиток, модернізацію та технічне переоснащення приватизованих підприємств, створити додаткові робочі місця та забезпечити соціальні гарантії працівникам». Наскільки урядові плани є реалістичними, і чи є альтернатива запланованому відчуженню державного майна?
ДОСВІД МИНУЛИХ РОКІВ
Як свідчить практика останніх років, надходження від приватизації державного майна так і не стали реальним джерелом надходжень до держбюджету. За останні 15 років план надходжень від приватизації перевиконувався лише двічі. 2005 року внаслідок приватизації «Криворіжсталі» та 2011 року — «Укртелекому». Часто причинами невиконання планів є неефективне планування об’єктів приватизації, відсутність зацікавленості інвесторів, несприятливі макроекономічні умови для продажу майна.
Чи варто очікувати, що цього року, або наступного, вдасться виконати план приватизації? Сподівань на це, відверто кажучи, небагато. І на це є низка причин...
ЗАБУЛИ ПРО ЕФЕКТИВНИЙ ІНСТРУМЕНТ
Задля управління об’єктами державної власності в багатьох випадках міг би ефективно запрацювати механізм державно-приватного партнерства. Зокрема, концесія може стати альтернативою приватизації як механізм, що дозволяє залишити об’єкти у власності держави, й при цьому з року в рік «працювати» на держбюджет.
Отже, на нашу думку, перелік об’єктів державної власності, які підлягають приватизації, варто переглянути на предмет доцільності застосування концесійних механізмів. При цьому перелік об’єктів права держвласності, котрі можуть надаватися в концесію, варто було б максимально доповнити.
ПРИВАТИЗАЦІЯ ЗАДЛЯ ЧОГО?
Сподівання на приватизацію, як на відчутне джерело фінансування дефіциту бюджету містить більше ризиків, ніж потенційних вигод. Адже зміна форми власності має насамперед вести до підвищення ефективності використання майна. Переважання фіскальних орієнтирів приватизації призвело до неконтрольованості постприватизаційної ефективності підприємств. Зокрема, за даними Інституту економіки та прогнозування НАНУ, з приватизованих протягом 2002—2004 рр. підприємств станом на 2010 р. діяльність припинили понад половину.
Приватизація державних чи комунальних активів чи майна повинна мати на меті модернізацію підприємств та інфраструктури, а не фінансування поточного дефіциту бюджету.
За рахунок надходжень від приватизації та доходів від використання невідновлюваних ресурсів можна створити фонд нової економіки, що фінансуватиме й стимулюватиме створення активів енергоефективної, високотехнологічної, з високою доданою вартістю і конкурентоспроможної на світовому ринку економіки.
ПРІОРИТЕТНІ ВИТРАТИ
Таким чином з метою консолідації бюджетних видатків розвитку слід забезпечити виконання нормативних положень щодо спрямування коштів, отриманих від приватизації державного майна, на реалізацію інноваційних проектів, які мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави. Насамперед це може стосуватися випадків часткової приватизації великих державних корпорацій (наприклад, «Укрзалізниці»), якщо так стоятиме питання.
Виходячи з принципів економічного прагматизму, основними напрямами державного інвестування мають бути вкладення у сфери, які мають значну суспільну важливість, проте непривабливі через низьку (або відсутню) прибутковість; дозволять посилити ефективність поточних бюджетних видатків; створюють умови для посилення підприємницької активності та прискорення економічного розвитку.
Поєднання державних та приватних інвестицій у рамках партнерського фінансування важливих проектів, окрім підвищення ефективності управління державною власністю, дозволить посилити ефект бюджетного інвестування.
Партнерство буде ефективним не лише у разі реалізації спільних проектів, а й за звичайної узгодженості дій державних установ та підприємств у виконанні взаємопов’язаних та взаємодоповнюючих функцій. Така узгодженість може досягатися шляхом укладання відповідних угод, розробки планів консолідованих дій держави (органів місцевого самоврядування) і приватних компаній та в процесі обговорення при плануванні місцевих бюджетів розвитку.
КРОК ЗА КРОКОМ
Уряд запланував на поточний рік чотири кроки, які, на переконання чиновників, у кінцевому підсумку мають призвести до зменшення витрат на держсектор вітчизняної економіки. Усі заходи — нормотворчість. Це — внесення змін до закону «Про внесення змін до Закону України «Про перелік об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» (щодо деяких об’єктів державної власності), розробка проекту Закону «Про внесення змін до деяких законів України» (щодо удосконалення процедури приватизації майна і землі підприємств агропромислового комплексу). А також два документи (постанова і перелік підприємств).
Ми ж пропонуємо альтернативний варіант першочергових кроків, які, на наше переконання, дозволять більш ефективно розпоряджатися держактивами.
1. Розробити та подати зміни до законів, що передбачають спрямування коштів від приватизації на фінансування інвестиційних та інноваційних проектів, у тому числі державних через спецфонд держбюджету. Приватизація державних підприємств та інше відчуження державних і комунальних активів повинно мати на меті модернізацію підприємств та інфраструктури. Наслідки. Приватизація має стати джерелом для створення нових (державних) активів, основного капіталу, який забезпечить нові робочі місця та генеруватиме в майбутньому доходи бюджетів всіх рівнів на довгостроковій основі.
2. Передбачити перерозподіл коштів від концесійних платежів в держбюджеті таким чином, щоб вони спрямовувалися на конкретні інвестиційні проекти. Наслідки. Кошти, отримані від передачі об’єктів права державної чи комунальної власності в концесію, мають бути направлені на створення нових активів, які потрібні Україні для економічного розвитку та генерації в майбутньому доходів бюджетів всіх рівнів на довгостроковій основі.
3. Створити Державну керуючу холдингову компанію. ДКХК керуватиме держактивами як новоствореними, так і частками тих, які є в складі приватних підприємств за горизонтальним (функціональним) та вертикальним (галузевим) принципом. Наслідки. Ефективне управління державними активами стратегічних галузей економіки, які не підлягають приватизації, але працюють в умовах відкритої конкуренції.
4. Впровадити в українське законодавство та практику світові підходи та тенденції щодо регулювання концесії та специфіку окремих її видів. Потрібно чітко диференціювати моделі концесії залежно від функцій, які вона передбачає: управління, експлуатація або створення нового об’єкту. Наслідки. Забезпечення підвищення ефективності управління підприємствами державної та комунальної власності на основі світових стандартів.
5. Доповнити перелік об’єктів державної та комунальної власності, які можуть надаватися в концесію, у тому числі об’єктами права державної власності, що підлягають приватизації. Наслідки. Підвищиться ефективність управління підприємствами державної та комунальної власності на основі світових стандартів. Це дозволить залишити у власності держави та громади об’єкти й отримувати на постійній основі надходження від більш ефективного розпорядження цим майном.
6. Визначити умови відкриття даних Реєстру концесійних договорів та встановити розпорядником цього реєстру Мінекономрозвитку. Дані реєстру мають публікуватись з періодичністю не рідше, ніж щоквартально, у формі відкритих даних, з максимальним та обов’язковим розкриттям інформації про величину концесійного платежу, цілей, які заплановано досягти в результаті договору, нового об’єкту, який планується створити/поліпшити, а також обсягу інвестицій, що має бути вкладено в об’єкт. Наслідки. Прозорість забезпечить покращення інвестиційного клімату, обізнаність інвесторів щодо намірів влади, контроль виконання зобов’язань інвесторів та влади. з метою покращення якості управління об’єктами права державної власності.
