Україна не ходить на нові ринки через вікна. Але сьогодні й цим шляхом не гріх, мабуть, скористатися, оскільки двері, якщо й не блоковані повністю нашою політичною кризою, то відчиняються не без побоювань. Принаймні у зв’язку з нинішніми подіями в нашій країні ледве було не зірвався перший міжнародний бізнес-форум «Україна— Африка». Багато керівників великих компаній та парламентарії з Чорного континенту були змушені відкласти свій візит. І все-таки форум відбувся — надто вже привабливі обопільні перспективи...
За даними МЗС України, товарообіг між нашою країною та Африканським континентом з 1996 року зріс з $350 мільйонів до півтора мільярда. Подальше зміцнення позицій українського бізнесу в цьому регіоні зовсім не є завданням з області фантастики. Особливо, якщо врахувати високий кредит довіри до нашої продукції. За словами керівника фірми «Англо-Україна» Нікі Аяйа, він майже невичерпний. «В Україні виробляють безліч товарів, необхідних країнам Африки, причому більш якісних, ніж китайські або тайванські. І безглуздо не використати цю можливість».
Утім, про неї для початку треба просто знати. А факт залишається фактом: жителі екваторіальних країн смутно уявляють собі географічне, політичне та економічне становище України. «Мені шкода, що я здобув освіту у країні, про яку ніхто нічого не знає. Адже мої знання, мій досвід, порівняно зі знаннями випускників тих самих американських вузів, набагато вищі. І у мене, як у випускника, є всі підстави відкрити Україну для Африки», — розповідає Нікі.
У травні 2005 року (до 45-ої річниці звільнення Чорного континенту), одночасно з конгресом африканських громадян, які мешкають в Україні, заплановано провести наступний такий бізнес-форум. За словами віце- президента міжнародного центру співпраці «Україна—Африка» Руслана Гарбара, точок зіткнення у торгівлі між Україною та Африканським континентом сьогодні чимало. Насамперед, це, звичайно ж традиційне прохання до України про поставки металу та мінеральних добрив. Потрібні Африці й сільськогосподарська техніка, й літаки для регіональних рейсів, автобуси та міні-нафтопереробні заводи, а також багато іншого з того, що виробляє українська промисловість.
Втім, українським бізнесменам ще доведеться освоювати специфіку Африканського континенту. На думку Гарбара, проблема полягає в тому, що підписання конкретних контрактів, як правило, «дещо розтягується в часі». У цьому й полягає, мабуть, основна особливість роботи на ринку Африки. Як вважає фахівець, щоб досягти успіху на цьому ринку, треба мати терпіння і задіяти особисті зв’язки, причому не обов’язково засновані на матеріальній зацікавленості. Гарбар розповідає, що дуже багато великих українських бізнесменів, які поспішали «зняти вершки» з ринків в арабських та африканських країнах, зазнали невдачі. «Просто вони звикли працювати в Європі. Зустрілися, узгодили спільні інтереси, підписали контракт і роз’їхалися з надією на те, що він працюватиме. В Африці та в арабських країнах, — говорить Гарбар, — усе інакше. Там між першим контактом (зацікавленістю в продукті або послузі), підписанням контракту і початком роботи іноді проходить не місяць і не два, а набагато більше». Але той, хто проявив терпіння, переконаний фахівець, отримає устократ, оскільки будь- який наступний контракт він підпише в кілька разів швидше.
Словом, в Африці, крім усього іншого, необхідні ще й особисті контакти. Мабуть, саме їхня відсутність і стримує сьогодні масове паломництво українських бізнесменів на ці ринки. Міжнародний центр «Україна- Африка» сподівається налагодити відповідну роботу. Зрозуміло, що її успіх залежить від того, щоб і з африканського боку кожен контракт хтось курирував, підштовхував і не давав йому померти. Гарбар упевнений, що лобістами українських торгово-економічних інтересів у Нігерії, Камеруні, Зімбабве, Уганді та інших країнах Чорного континенту можуть стати колишні студенти українських вузів, які обіймають сьогодні на батьківщині високі посади. Гарбар розповідає про те, що цим людям вручають копії контрактів і просять: «Будь ласка, допоможи, щоб він не пропав».
Утім, шанси на успіх і в цьому випадку далеко не стовідсоткові. Проблема тут у неправильному підході з самого початку до роботи зі студентами з інших країн. У тій самій Америці, наприклад, їх намагаються зацікавити в розвитку партнерських відносин шляхом створення спільних підприємств та об’єднань. В Україні іноземним студентам видавали диплом і після цього, як правило, ледве не депортували на батьківщину. Такий підхід багато в чому зберігається й сьогодні, і його необхідно терміново переглядати.
Але робити ставку лише на іноземних студентів було б принаймні нелогічно. Тому в Україні намічено створити об’єднання підприємств та фірм, які працюють на африканських ринках. «Ми вже обговорили попередній проект статуту, і від багатьох підприємств отримали позитивний відгук, — розповідає Гарбар. — Об’єднання виступить своєрідним локомотивом проникнення України на африканський ринок та ініціатором прийняття законопроектів, які сприяють роботі українських підприємців на Африканському континенті. Для фірм, які вже давно працюють на африканському ринку, це розширить перспективи, новачкам дозволить познайомитися з країною та її можливостями». Словом, у країні вже з’явилися лобісти, здатні прокладати нашому бізнесу дорогу на Чорний континент. Якщо їм вдасться налагодити дієвий контакт з колегами з Африки, серед яких немало випускників українських вузів, то справу буде зроблено.
