Скандал між авіаційними та нафтовими компаніями, який ледве не паралізував авіарух в Україні, можна вважати кричущим проколом вітчизняної податкової системи. Адже він виник через те, що нафтовикам не було повернено НДС, і вони вирішили відігратися на партнерах. Та й взагалі українська податкова система все ще працює нестабільно. Про це свідчать дані щодо надходження податків до бюджету. Зокрема, в грудні план з ПДВ не був виконаний (98,1%), відповідно і план iз відшкодування цього податку експортерам також недовиконаний (на 5,2%). Мінекономіки також відзначає, що план доходів загального фонду держбюджету в грудні перевиконаний на 11,3%, що дозволило одержати за підсумками січня—грудня доходів на 4,2% більше, ніж було заплановано на рік (торік — на 1,9%). За даними Міністерства, у структурі доходів податкові надходження займали 83,6%. Касові витрати загального фонду держбюджету в грудні виконані в обсязі 112,3% планових призначень, проте, це не покрило недофінансування витрат у попередні місяці — в цілому за 2006 рік витрати профінансовані на 97,2% — проти 98,7% за 2005 рік. У 2006 році дефіцит держбюджету становив 3,8 мільярда гривень (у грудні витрати держбюджету перевищили доходи на 4,47 мільярда гривень). Для покриття дефіциту доводиться вдаватися до запозичень. Торік на внутрішніх і зовнішніх ринках отримано 11,8 мільярда гривень, у тому числі за рубежем 86,5% цієї суми.
Тож для розмови з народним депутатом, президентом Асоціації платників податків України Сергієм Бичковим був серйозний привід.
— Чому в Україні досі немає Податкового кодексу, який міг би зняти багато проблем, наявність яких дестабілізує роботу податкової системи, позначається на наповненні держбюджету і водночас шкодить розвитку бізнесу, приходу іноземних інвестицій?
— Дискусія щодо вдосконалення податкової системи та прийняття Податкового кодексу ведеться в Україні вже не перший рік. Температура суперечок з даного питання тільки підкреслює важливість проблеми, що давно вже набула загальнонаціонального масштабу. Не секрет, що податкове законодавство України є одним з найскладніших у правовій системі України. При цьому спостерігається тенденція до його нестабільності. Йдеться про велику кількість нормативно-правових актів та колізійність законів і підзаконних актів, які регулюють податкові відносини (на початок 2006 року налічувалося близько 500 нормативних документів, пов’язаних з оподаткуванням). До нестабільності податкового законодавства призводять численні зміни до існуючих законів — тільки стосовно податку на додану вартість прийнято близько 630 змін. Негативно впливає на податкову ситуацію також наявність законів, які належать до інших галузей права, але водночас регулюють податкові відносини.
Усі ці та інші проблеми повинен вирішити Податковий кодекс, який має віддзеркалювати традиції існуючої податкової системи та відповідати світовим тенденціям розвитку. У ньому необхідно акумулювати найкращі здобутки міжнародного досвіду, передусім країн Європейського Союзу, адже ми йдемо євроінтеграційним шляхом, і національне законодавство України повинно бути адаптоване до європейських стандартів.
На жаль, здійснення податкової реформи в багатьох своїх аспектах залежить від політичної кон’юнктури. Деякі політики вже зараз пророкують, що проект Податкового кодексу буде відхилено Верховною Радою цієї каденції через відсутність концептуальної єдності, особливо у питаннях адміністрування. Зрозуміти їх можна: в умовах складної економічної ситуації експерименти з податками можуть зашкодити політичному іміджу, якщо податкова реформа матиме негативні наслідки. За цих умов у нас триває так зване реформування, яке і надалі йтиме екстенсивним шляхом — через адміністрування податкової системи в режимі законів, а не кодексу.
— Чи можливий податковий компроміс між бізнесом та державою?
— Існуючий рівень оподаткування та адміністрування податків перешкоджає розвитку бізнесу. Хтось з цією тезою може не погодитись, але яскравим аргументом на її користь є робота в «тіні» значної кількості підприємств. Найскладнішими щодо визначення суми податку і процедури його сплати підприємці називають податок на прибуток, а також нарахування до фонду заробітної плати, які становлять зараз близько 38%. Міністерство фінансів пропонує понизити до 2010 року податок на прибуток підприємств iз нинішніх 25 до 22%, до 2015 р. — до 20%.
Усе це теоретично зумовить зниження вартості товарів для населення, і, звичайно, сприятиме зниженню інфляції. Однак це не вирішить проблеми адміністрування податків. Та якщо не проводити реформи у комплексі, це може бути тільки черговим символічним кроком назустріч підприємцям. Наприклад, якщо доля податків, яку фактично сплачують українські підприємства (від належного рівня), у 2004 році складала 59%, у 2005 — 78%, то в 2006- у — вже 54,5%. Як бачимо, намітилась тенденція до зниження. Як наслідок, знову втрачається результативність реформ, розпочатих у 2004 році, коли було зменшено ставку податку на прибуток підприємств з 30% до 25%. І вже наступного року частка прибуткових підприємств, за даними Держкомстату, збільшилася на 7%. Значною мірою це явище можна було б пояснити виходом бізнесу з тіні.
У цілому, багато країн скорочують ставки з датку на прибуток iз тим, щоб зменшити стимули для уникнення його сплати. Наприклад, Польща у 2005 році зменшила ставку податку на прибуток з 34 до 19%, Чеська Республіка — з 35 до 26%, Латвія — з 25 до 15%, Литва — з 29 до 15%, а Естонія, взагалі, відмінила цей податок.
— Наскільки доцільним є збільшення на 2% ставки податку з доходів фізичних осіб?
— У законі «Про податок з доходів фізичних осіб» ставка в 13% встановлена тільки на перехідний період з 2004 по 2006 рік, а з 1 січня 2007 року вона вже становить 15%.
Доцільність підвищення ставки є спірною, оскільки може нівелюватися позитивна тенденція сплати цього податку. Наприклад, надходження податку з доходів фізичних осіб у зведений бюджет 2005 року склали трохи більше 17 мільярдiв гривень, а за 9 місяців 2006 року — 16,3 мільярда при плані за 2006 рік майже 21 мільярд гривень. Зростання надходжень від цього податку до місцевих бюджетів за 10 місяців цього року взагалі склало майже 134%! З урахуванням цих статистичних даних, у 2007 року заплановано зібрати вже 29 мільярдів гривень. Ця тенденція пояснюється багатьма чинниками. Зокрема, протягом трьох років громадяни сплачували єдиний 13%-ий податок. З роками доходи росли, і люди вирішили легалізувати їх. Окрім того, податок з доходів фізичних осіб на сьогоднішній день найлегший в адмініструванні та характеризувався стабільністю. Як я вже відзначав, з 2007 року податок збільшується на 2%, і навряд чи цього року можна сподіватися виконання плану.
Щоб не втратити динаміку зростання надходжень до бюджету, цей податок потрібно вдосконалити. Адже рівень інфляції у 2007 році, згідно з прогнозами українських і міжнародних експертів, становитиме близько 10—11% плюс зростання податкового навантаження на доходи фізичних осіб. Ці фактори можуть стати причинами першого в Україні за останні роки реального падіння розміру мінімальної заробітної плати, яка служить базовим показником для розрахунку заробітної плати працюючих громадян.
— Якою, на вашу думку, має бути оптимальна ставка податку на додану вартість?
— Деякі експерти пропонують знизити ПДВ до 10—12%, однак в Україні необхідно відмовитися від радикального зниження ставки ПДВ. Більш прийнятною є пропозиція зменшити її до 18%, оскільки цей показник відповідає європейським стандартам. Адже мінімальна ставка ПДВ в Європейському Союзі не може бути меншою за 15%. На мою думку, не варто йти і шляхом запровадження на окремі види товарів і послуг, як пропонує дехто, ставки ПДВ у розмірі 6%. Це не лише загострить проблему бюджетного відшкодування, ускладнить адміністрування податку, а й дасть старт лобіюванню необмеженого розширення переліку пільгових товарів і послуг.
— Деякі експерти та підприємці схиляються до думки щодо можливої заміни ПДВ на податок iз продажів. Чи вирішить це проблему?
— Тут потрібне експертне обґрунтування. Вважається, що ПДВ — надзвичайно складний в адмініструванні. Надходження податку становлять тільки 50—60% від теоретично можливого об’єму. Іншими словами, держава не в змозі зібрати навіть половину всього ПДВ: безліч нюансів у законі дозволяють підприємствам цілком легітимно ухилятися від сплати податку. Тобто збирати ПДВ дорого, важко, а тому вкрай невигідно. Звідси й усі проблеми, особливо з його відшкодуванням. Природно, цим незадоволені представники бізнесу, експерти, економісти. Багато з них виступають за відміну ПДВ, пропонуючи замість нього ввести більш простий в адмініструванні податок iз продажів. Він, так само, як і ПДВ, непрямий. Тобто його платниками є споживачі товарів і послуг (в основному фізичні особи). Проте найважливіша відмінність від ПДВ полягає в тому, що сплачуватися новий податок буде не всіма підприємствами в ланцюжку руху товару від виробника до кінцевого покупця, а тільки роздрібними продавцями. У діючому нині ланцюжку «виробник—продавець—покупець» ПДВ перераховується до бюджету і виробником, і посередником, і продавцем, а податок iз продажів — тільки продавцем. Таким чином з’являється можливість спростити адміністрування цього непрямого податку, адже податковому інспектору не доведеться перевіряти весь ланцюжок руху товару до роздрібного магазина (він може складатися з кількох десятків фірм). Достатньо буде отримати дані щодо торгової виручки. А вони ж містяться в пам’яті касових апаратів.
Від такої системи виграють великі виробники, орієнтовані на внутрішній ринок, оптові фірми-посередники, компанії, що надають послуги. Постає запитання, а хто програє? Програють ті, хто працює з роздрібними споживачами, оскільки саме на них ляже основний вантаж зi сплати податку, а також експортери, які позбудуться відшкодування ПДВ.
До речі, в Російській Федерації податок iз продажів діяв до 2004 року. Його відмінили через низький рівень платежів. Але нині знову точаться дискусії щодо його повернення, хоча й у вдосконаленому вигляді — з урахуванням помилок минулого. У такому разі цей податок стає цілком вигідним. Згідно проекту, пропонується встановити ставку податку в розмірі 10%. Платниками будуть тільки кінцеві споживачі — роздрібні покупці. Пільги, різні вирахування та неоподатковувані товари взагалі не передбачаються.
— Значна частина населення України виступає проти введення податку на нерухомість. Яка ваша думка з цього приводу?
— Він досить привабливий, оскільки сприяє ефективному використанню житлових i комерційних приміщень. Тому цей податок, у тому чи іншому вигляді, є майже у кожній країні світу та визначається як річний відсоток від ринкової вартості власності. Польща, Естонія, Чехія, Словаччина та Росія ввели цей податок і вже мають значні надходження з цього джерела. Наприклад, у Росії він приносить близько 9% від усіх надходжень до державного бюджету.
Україні варто б скористатися цим досвідом, адже податок на нерухомість, по-перше, виконуватиме функцію компенсаційного податку, по-друге, є додатковим джерелом збільшення надходжень до місцевих бюджетів, яким катастрофічно не вистачає коштів, і, по-третє, може вплинути на політику регулювання цін на нерухомість.
Єдиний складний момент — визначити оптимальну ставку. У Верховній Раді вже зареєстрований законопроект «Про податок на майно фізичних осіб» (я його співавтор). Це найбільш соціально-орієнтований проект, оскільки передбачає введення диференційованої ставки оподаткування. Вона становитиме від 0,05 до 1% ринкової вартості нерухомого майна. Органи місцевого самоврядування можуть встановлювати ставки у визначених граничних межах і в залежності від типу використання майна та згідно з іншими критеріями. Податок на нерухомість в Україні, безумовно, вводити потрібно, оскільки в ринковій економіці саме нерухомість є важливим індикатором платоспроможності населення. Причому, в умовах перехідної економіки використання цього індикатора є особливо важливим, враховуючи, що значна частина доходів знаходиться в тіньовому обороті.
