На чотири мільйони тонн скоротився на державних шахтах країни видобуток вугілля. До кінця року цей мінус, за словами голови Незалежної профспілки гірників України, народного депутата Михайла Волинця може становити п’ять мільйонів тонн. Щоправда, в цілому по країні падіння вугледобування становить лише 2,5 мільйона тонн. Виручають приватизовані шахти — кращі в паливно-енергетичному комплексі. Вони не лише не знижують, але й нарощують темпи видобутку.
Волинець вважає, що в енергетичному комплексі країни не зафіксовано українського дива. «Тоді як в усьому світі зростали ціни на нафту та газ, ми сподівалися, що влада зверне увагу на розвиток вугільної промисловості, — не без жалю говорить профспілковий лідер, — але ні. Зате нею зайнялися олігархи, які вимагали здешевити на 40% руду та марганцевий концентрат». «Вони навіть везли вугілля та руду з США, Польщі, Росії та Бразилії, щоб поставити українські вугільні та рудні підприємства на коліна», — розповідає голова НПГУ. Після довгих переговорів зійшлися на 18% зниження цін та збереженні зарплат шахтарів, що й зафіксували у відповідному меморандумі. Щоправда, як стверджує Волинець, гірники його підписали тільки для того, щоб заново включитися до ланцюжка: вугілля — кокс — руда — метал.
А от створення Міністерства вугільної промисловості нічого шахтарям не дало. Волинець вважає, що це пов’язано насамперед iз тим, що процес створення цього відомства затягнувся на півроку. І досі там, крім міністра та кількох його заступників, усі посади вакантні. Та й своєї адміністративної будівлі у Мінвуглепрому, як і раніше, немає. Те, яке колись йому належало, зайняте підрозділами Мінпаливенерго.
Утім, про те, що міністерство більш ніж реальне, свідчить ідея приватизації вугільної галузі, яка вийшла з його надр. Вона лякає шахтарів. «Ми не знаємо, що на нас чекає, — скаржиться і обурюється Волинець одночасно. — У нас є досвід Краснодона і Павлограда. Але з нами ніхто не радиться. Різні інвестори приходять, різні власники. І треба шукати індивідуальний підхід. Ми не знаємо, хто ці власники. І яка наша роль і місце в цьому процесі».
За підрахунками фахівців НПГУ, в ході такої приватизації буде закрито близько 70% шахт. Щоб уникнути таких негативних наслідків, на думку народного депутата, необхідно спочатку провести реструктуризацію шахт. А для цього знову потрібні гроші. «Україна отримала на це від світової спільноти $300 мільйонів. Але всю суму розікрали, — звинувачує Волинець, — тому що нічого не реструктуризували». Вдалося лише дещо збільшити продуктивність праці гірників. І не більше. Технічне оснащення погіршується. Питання охорони праці не вирішене. «За заробітною платою шахтарі знаходяться на одному з останніх місць у промисловості».
Як розповів Волинець «Дню», під реструктуризацію вугільної галузі необхідно виділяти понад два мільярди гривень щорічно. А за всі роки незалежності в бюджеті було передбачено лише один мільярд 200 мільйонів гривень. А виділено й того менше — 572 мільйони.
Видобуток вугілля вимагає великих грошових вливань. І тут Волинець вбачає парадокс: тривалий час нарощували ВВП країни за рахунок дотацiйної галузі. Але враховуючи сьогоднішні показники, — ця практика в минулому. Втім, це ще не означає, що Вуглепрому більше не потрібні бюджетні дотації. За словами Волинця, на наступний рік необхідно передбачити в бюджеті 6,5 мільярда гривень. «У крайньому разі можна було б погодитися на 5,6 мільярда, — розмірковує він, підраховуючи щось у голові (близько двох мільярдів передбачено на технічне переоснащення, частину грошей — на вирішення питань iз охорони праці, частину — на здешевлення витрат iз видобутку вугілля). — Але ніяк не на 4,3—4,6 мільярда, які пропонуються сьогодні урядом». Більше того, майже половину цієї суми Кабмін збирається профінансувати зі спеціального фонду. А його статті не є захищеними. Запитується: якщо так, то чи напевно шахтарі отримають потрібну їм суму у повному обсязі?
Волинець упевнений: якщо не збільшать бюджетне фінансування і не балансуватимуть ціни на вугілля на рівні ринкових, толку не буде. І тоді у шахтарів один шлях — знову на барикади. «Наприкінці вересня ми вирішили готуватися до широкомасштабних акцій протесту, щоб створити тиск на владу, — ділиться планами голова профспілки. — Щоб влада нарешті усвідомила, що є величезні проблеми. І треба разом їх вирішувати. А не говорити, що все спокійно. Мовляв, погасили заборгованість із зарплати… Так, заборгованість погасили за рахунок бюджету. Але вона продовжує зростати. Зараз продовжуємо гасити поточну заборгованість із зарплати, але за рахунок того, що не обладнуються нові забої». Про яку енергетичну безпеку країни в такому випадку взагалі може йтися?
Шахтарі знають iз гіркого досвіду, що влада з ними рахуватиметься лише тоді, коли вони зупинять шахти й перестануть видавати вугілля на-гора. Попередньо страйк запланували на лютий майбутнього року. Саме напередодні виборів. І хто це говорив, що Тимошенко та Ющенко не збираються на них конкурувати?
