Через кілька тижнів Америка наблизиться до важливої фінансової межі.
Новий рік настане, як завжди, першого січня, і тоді ж країна стоятиме на краю провалля й зиркатиме з острахом вниз.
Американці люблять видумувати всілякі драматичні порівняння, і час, коли набувають чинності положення Акту про бюджетний контроль від 2011 року, вони охрестили фіскальною скелею (бескидом), таким собі fiscal cliff, ступити з якої страшно.
Усім.
Саме з нового року податки майже для всіх американців підвищаться, а витратні статті бюджету — близько тисячі урядових програм — автоматично й радикально уріжуть. Такими були домовленості законодавців минулого року щодо того, як давати собі раду з найбільшим за всю їхню історію державним боргом.
Отже, цю межу американці намалювали самі, а потім придумали скелястий термін, щоб цієї межі боятися.
Кажуть, що боятися є чого.
Фактично більшість прогнозів сходяться на тому, що перехід фіскальної скелі буде тяжким випробуванням для американської економіки в короткостроковій перспективі. У доповіді бюджетного комітету, опублікованій у листопаді, йдеться, що ВВП скоротиться на півпроцента, безробіття зросте до 9,1 процента, а економіка може скотитися в рецесію.
А що ж із дальшими перспективами?
Виявляється, тут не все так погано. Саме для цього, власне, бюджетні зміни й було задумано. Уже через рік економічне зростання прискориться, ринок праці зміцниться, скорочуючи безробіття до 5,5 відсотка до 2018 року.
Отже, якщо конгресмени ні до чого не домовляться (що вони перелякано намагаються нині робити і цим заповнюють ефір та шпальти газет) і не чіпатимуть торішнього закону, то схід (стрибок?) із фіскальної скелі таки станеться. Саме так, як вони самі задумали. І федеральний уряд муситиме виконати те, що він відмовлявся робити весь цей час із власної волі, — драматично міняти бюджетну політику. До 2020 року дохід до бюджету буде на півмільярда більшим, ніж був би без цих змін, витрати — лише трохи меншими, але державний борг буде на цілі 5,5 трильйона пристойнішим — 14 трильйонів замість 19,5. Іншими словами, борг Америки на наступні десять років становитиме 1,1% ВВП, якщо законодавцям вистачить сміливості продовжувати те, що почали, і нічого не міняти, і 4,9% ВВП, якщо в когось відмовлять нерви.
Це дуже суттєва різниця.
Цікаво, чи всі про це знають.
Президент Обама напевне знає. Тому він, основний переговірник від Білого дому з республіканськими конгресменами, заявив, що його адміністрація «цілком прагне» ступити з тієї скелі... Якщо республіканці не погодяться на збільшення податків для найбагатших двох відсотків населення.
Із кожним днем, що наближає країну до тієї межі, позиція президента стає дедалі твердішою.
Можливо, тому, що Обама дуже добре знає: фіскальну скелю насправді вже перейдено. Це сталося саме за його каденції. Тоді, коли його уряд збільшив борг на рекордну кількість трильйонів. Цю межу було перейдено, коли країна напозичала стільки грошей, що позичати більше вже неможливо.
І не тому, що не дають.
А тому, що позичання в таких розмірах і надалі вже точно призведе до краху світових фінансових ринків.
Американські заробітки вже не можуть перекрити борг і витрати на уряд, який постійно розростався від другої половини минулого століття й одночасно плодив покоління людей, котрі очікують на подачок від держави.
Це найтрагічніше для країни, де ще говорять і знають про «американську мрію» індивідів. Де покладалися на себе, а не на свій уряд. Де в цю мрію все ще вірять.
Цікаво, чи вдасться відродити її на дні фіскального провалля.
