«Тема Європейської зеленої угоди буде пріоритетом нашого уряду, так само, як вона є пріоритетом Європейської комісії. Ми з вами починаємо справу історичної ваги, і мусимо ставитися до неї дуже ретельно і серйозно», — сказав тоді ще віцепрем’єрміністр, нині — міністр закордонних справ Дмитро Кулеба в лютому 2020 року. Однак нинішній уряд, схоже, такої думки не притримується. Про це свідчить оприлюднена нещодавно та відправлена на доопрацювання урядова програма стимулювання економіки для подолання наслідків епідемії COVID-19. Орієнтації на «зелену» економіку в програмі виявлено не було, натомість вона продовжує курс на нарощування діяльності видобувних галузей. При цьому ЄС на реалізацію Зеленого курсу виділив ще більше коштів — понад трильйон євро на 2020 — 2027 роки.
Чому це погано для кліматичної політики та економіки?
ВИКИДИ: «НЕ СТАВИТИ НАДТО АМБІТНИХ ПЛАНІВ ЩОДО СКОРОЧЕННЯ»
В урядовій програмі в частині, що стосується розвитку промисловості, автори зазначають «неприпустимість встановлення завищених національних цілей щодо викидів СО2». З огляду на це припускається, що така тенденція існує?
Відповідно до Паризької угоди, країни самостійно визначаються щодо обмеження викидів парникових газів порівняно з 1990 роком. Україна визначила мету не перевищувати такі викиди в 2030 році 60% від 1990 року.
Однак, з огляду на застосування нових технологій, модернізацію виробництв, і передусім зупинку виробництва великих промислових заводів-забруднювачів, ця мета не просто не амбітна — а крок назад.
У 2020 році Україна мала оголосити свою нову мету (НВВ2) щодо обсягу викидів до 2030 року. З огляду на урядову програму можна припустити, що цифра буде переглянута радше в бік зменшення або залишена незмінною. За одним із сценаріїв, кліматичної нейтральності і нульового рівня викидів Україна планує досягти у 2070 році.
До слова, в січні 2020 року Міністерство енергетики та захисту довкілля на чолі з тодішнім міністром Олексієм Оржелем представили Концепцію Зеленого енергетичного переходу України (Ukraine Green Deal). Тоді було встановлено аналогічну мету — кліматична нейтральність економіки аж до 2070 року (в ЄС до 2050 року з реальними заходами та підтвердженим бюджетом). І хоча конкретних цифр скорочення обсягів викидів парникових газів у Концепції зазначено не було, однак простежувався чіткий курс на декарбонізацію економіки. Здається, теперішній уряд не має намірів втілювати навіть цю неідеальну, так і не ухвалену Концепцію в життя.
ЕНЕРГЕТИКА: ЩЕ БІЛЬШЕ ГРОШЕЙ І ПЕРЕВАГ ВИКОПНОМУ ПАЛИВУ
У частині енергетики увагу привертають пункти про «перегляд тарифів для відновлюваних джерел енергії, удосконалення механізмів балансування ринку електроенергії шляхом запровадження відповідальності за небаланси та компенсацій за обмеження виробітку для ВДЕ» поряд із позиціями про «встановлення стимулюючої рентної ставки для видобувників викопного палива, стимулювання видобутку нафти».
Це свідчить лише про одне: держава і надалі планує підтримувати видобувну галузь, стимулювати видобуток нафти, дотувати шахти та видобувні підприємства замість того, щоби спрямувати ці кошти на інновації і побудову циркулярної «зеленої» економіки. Українська економіка є дуже «вуглецевоємною», тобто дає величезну кількість викидів через зношені потужності і значну частку викопного палива в енергобалансі. Саме енергетична галузь, за даними ООН, у 2019 році давала 68% усіх викидів парникових газів в Україні. І далі даватиме, якщо національна мета скорочення викидів залишиться настільки мало амбітною.
Змінити це можна, переорієнтовуючись на відновлювану енергетику та модернізуючи потужності. Однак не лише пропонована урядова програма свідчить про інший курс, а й риторика Ольги Буславець, чинної в.о. міністра енергетики та захисту довкілля. Її призначення запустило низку депресивних урядових заяв про те, що відновлювана енергетика — це проблема для української економіки і енергетики, вона розвивається надто швидко і її потрібно зупинити за будь-яку ціну.
За даними НКРЕКП, частка «зелених» електростанцій у виробництві електроенергії в Україні наразі становить близько 8%, а на розрахунки з цими електростанціями витрачають 26% усіх коштів. При цьому частка ВДЕ в Європі близько 35%. У згаданій вище Концепції енергетичного зеленого переходу до 2050 року частка ВДЕ у виробництві електроенергії в Україні мала сягнути 70%, що згідно з дослідженням Фонду імені Гайнріха Бьолля «Перехід Украі?ни на відновлювану енергетику до 2050 року», є цілком економічно обгрунтованим і можливим.
Наразі тенденції такі. Міністерство підготувало проєкт рамкового меморандуму з виробниками електроенергії з відновлюваних джерел щодо добровільного перегляду наявної моделі «зеленого» тарифу. Тариф планують переглянути і зменшити, запуск нових об’єктів ВДЕ призупинити, на об’єкти генерації відновлюваної енергетики покласти відповідальність за небаланси і безоплатно обмежити виробництво. Фактично це все свідчить про згортання ВДЕ, при паралельному стимулюванні енергетики на основі видобувного палива. Детальне обґрунтування недоцільності такого підходу нещодавно оприлюднила Коаліція «Енергетичний Перехід».
Кооперація в сфері водневої енергетики стала би перспективним напрямом для розвитку ВДЕ в Україні, оскільки є об’єктом інтересу ЄС та має високий потенціал в Україні (особливо з огляду на необхідність заміщення транзиту природного газу та забезпечення завантаженості української газотранспортної системи). Дипломатичні кроки в цьому напрямку зроблені — Дмитро Кулеба запевнив в дипломатичній розмові Франса Тіммерманса, виконавчого віцепрезидента Європейської Комісії, відповідального за розвиток Європейського «зеленого» курсу, що Україна «йде зеленим шляхом» і розвиватиме водневу енергетику.
Цікаво, чи профільні міністерства притримуються такої позиції з огляду на затверджену урядову програму та дії Мінекоенерго.
У КРИЗІ — МОЖЛИВОСТІ. АЛЕ ЯКІ ТА ДЛЯ КОГО?
Насправді екологічні та кліматичні рухи постійно наголошують на тому, що криза економіки, спричинена пандемією — це нагода економіку перезавантажити, змінити вектори розвитку і пріоритети. Не треба продовжувати дотаційний, викопний та олігархічний business as usual, коли є нагода каталізувати якісні зміни та поступово перейти на «зелену» економіку, як, власне, і робить Європа. План виходу з пандемії в ЄС — чітко «зелений».
«Доповнюючи національні зусилля, бюджет ЄС має унікальний потенціал для забезпечення справедливого соціально-економічного відновлення та пожвавлення єдиного ринку, гарантування рівних умов і підтримки невідкладних інвестицій, зокрема в зелений та діджитал (цифровий) переходи, які є запорукою майбутнього процвітання та стійкості Європи. Відновлення економіки не означає повернення до статусного кво до кризи, а стрибок уперед» — йдеться в документі.
Натомість Україна наразі лише декларує зацікавленість спільному напрямку руху з ЄС, однак на ділі залишається на позиціях підтримки видобувного палива та непрозорих методах підтримки економіки. В тій самій урядовій програмі в пункті про створення нових робочих місць немає планів на створення жодних робочих місць у сфері ВДЕ, сталого розвитку, кліматоохоронної сфери, наприклад, фахових органів зі скорочення викидів та адаптації до зміни клімату в органах МС та місцевих державних адміністраціях. Ті робочі місця, що передбачені, не демонструють спрямованість програми економічного відновлення на розвиток інновацій, протидії зміні клімату та розвиток зелених технологій. Українцям та українкам пропонується оцифровувати документи, надавати поштові та соціальні послуги. Де ж декларовані інновації?
А саме в цей час було би доречно, до прикладу, припинити дотувати нафтову галузь та шахти. Наслідком стало би закриття вуглецевоємних підприємств (шахт, ТЕС та супутніх), що є необхідним кроком у межах справедливого енергетичного переходу та зобов’язанням, яке вже взяла на себе Україна в Енергетичному Співтоваристві. Однак паралельне створення робочих місць у сфері ВДЕ, перекваліфікація працівників цих підприємств та загалом застосування моделі справедливої трансформації вугільних регіонів допомогли би пом’якшити наслідки. Власне, ЄС також пропонує свою допомогу в трансформації вугільних регіонів.
У квітні ми звернулися з листом-пропозицією, який підтримало близько 500 фахових організацій світу та України до КМУ та Мінекономіки щодо застосування п’яти справедливих принципів справедливого відновлення після пандемії і пов’язаної з нею економічної та кліматичної кризи. Як відповідь отримали, що пропозиції будуть взяті до уваги при виробленні плану дій щодо виходу економіки з пандемії. Урядову програму ми бачимо. Про справедливе зелене відновлення в ній не йдеться.
Річ не лише в екології і протидії змінам клімату. Навіть абсолютно прагматичний економічний погляд на ситуацію доводить, що Україні необхідно на ділі долучатись до Європейського зеленого курсу. В ЄС оновили цілі та бачення щодо ЄЗК і наразі довгостроковий бюджет ЄС на відновлення та цілі Європейського Зеленого курсу на 2021—2027 роки зріс до 1,85 трильйона євро.
27 травня 2020 року Європейська комісія представила стратегію виходу з економічної кризи після пандемії та продовження реалізації Європейського Зеленого курсу, яка передбачає довготерміновий бюджет ЄС 2020—2027 у розмірі 1100 млрд євро; 750 млрд євро за рахунок коштів, залучених на фінансових ринках у 2021—2024 роках. Також гарантовані інвестиції 20 млрд євро в сталу інфраструктуру, по 10 млрд євро в науку, інновації та цифровізацію і підтримку малого та середнього бізнесу. Передбачено збільшення Фонду справедливого переходу до кліматично нейтральної економіки до 40 мільярдів євро, істотне збільшення кількості «зелених’» робочих місць та бюджету для підтримки сільських територій, 3.9 млрд євро заплановано на вдосконалену після пандемії систему охорони здоров’я EU4 Health.
ЄС протягом 2020—2021 року має намір розробити повністю законодавчу базу та запровадити в дію фінансові інструменти і програми для втілення «зеленого» курсу. Це складний, але прозорий процес — відстежувати виконання Європейського Зеленого курсу можна тут. Якщо Україна стоятиме осторонь — програє та втратить усі геополітичні та економічні шанси, стане неконкурентоспроможною в формуючих нашу економіку галузях і втратить можливості скористатися фінансовими інструментами допомоги, які пропонує ЄС.
Зокрема, українська економіка генерує вкрай багато викидів парникових газів. Та є багато опцій і напрямів, як їх скоротити. Європейці готові підтримати кліматоохоронний вектор розвитку української економіки фінансово та організаційно. В енергетиці, наприклад, можна долучитись до програм, спрямованих на розвиток інфраструктури, зокрема будівництво та вдосконалення інтерконекторів, а також розв’язання структурних проблем, зокрема розвитку балансуючих і акумулюючих потужностей, які нададуть можливість енергосистемі працювати стабільно за умови зростаючої частки ВДЕ.
Однак для цього Україні слід демонструвати орієнтацію на «зелену» економіку — закриття вугільних шахт, виведення застарілого парку вугільних станцій з експлуатації та трансформацію вугільних регіонів. Аналітики вважають, що намір запровадити механізм вуглецевого коригування імпорту, що наразі розробляється Європейською Комісією з метою недопущення перетворення сусідніх країн на «вуглецеві офшори», може значно ускладнити експорт електроенергії з України до ЄС, оскільки Україна має значну частку ТЕС у загальній структурі виробництва електроенергії. Також такі європейські фінансові інституції, як Європейський інвестиційний банк, відмовляються від кредитування розвитку вугільних проєктів, що є потужним сигналом для видобувних компаній зменшувати, скорочувати та припиняти видобування викопного палива, бо скоро це стане економічно невигідним.
Фактично Україна має два шляхи. Перший — обрати проголосити Європейський Зелений курс новим пріоритетом для розвитку і співпраці з ЄС, модернізуючи виробництва, акцентуючи увагу на чистій енергії, діджиталізації і отримуючи доступ до фінпідтримки і спільного ринку. Другий — повернути допандемічний статус кво, дотувати видобувну галузь, забираючи ці кошти з гуманітарних сфер і залишатись осторонь глобальних перетворень, ризикуючи втратити доступ до європейського енергоринку. Судячи з ухваленої урядової програми, ми обираємо другий шлях. І він точно хибний.
